Спектр аналітичних жанрів та їх різновидів на сторінках газет «Запорізька правда» та «Остров Свободы»

       Hа  жаль, можна стверджувати, що ситуація  з охороною і захистом їх  прав погіршилася. Розмір допомоги  на дітей відносно затрат на  їх утримання скорочується, а  ціни на дитяче харчування, одяг  і взуття, іграшки і книги постійно зростають; збільшується заборгованість із дитячої матеріальної допомоги. Підсилюється тенденція погіршення стану здоров’я дітей, як новонароджених, так і у період від дошкільного до підліткового віку. Збільшується число дітей-інвалідів, дітей з відхиленнями у фізичному, психічному і розумовому розвитку. На цьому фоні продовжує руйнуватися система безкоштовного медичного обслуговування, оздоровчого відпочинку дітей, організації дитячого спорту [26, с. 30].

       Стрімка трансформація суспільного устрою і економічна криза обумовили різке зростання дитячої бездоглядності. Зростає число дітей, які займаються бродяжництвом і жебрацтвом, внаслідок чого збільшується число злочинів з боку неповнолітніх. Знижується якість освіти, її престиж, падає вплив школи на розвиток і виховання дітей [27, с. 44].

       Посилюються негативні процеси у шлюбно-сімейній сфері: число розлучень останнім часом значно збільшилося, що призвело до підвищення числа дітей, які залишилися без одного із батьків; постійно зростає число дітей, які народжені поза шлюбом [34, с. 51]. Послаблюється роль батьків у вихованні дітей внаслідок трудової зайнятості, перевантаженості побутовими проблемами, також через переоцінку цінностей і втрати моральних орієнтирів [24, с. 152].

       За  останні роки ще більше загострилися проблеми соціального сирітства: в окремих регіонах намітилося значне збільшення числа дітей, залишених батьками чи відібраних у них за законом, відкриваються нові дитячі будинки; зростає число дітей, які залишають родину через жорстоке поводження з ними [24, с. 153].

       На  думку В. Бугакова, в сучасній Україні  простежується тенденція зростання кількості дитячих будинків, шкіл-інтернатів, притулків, психолого-педагогічних та медико-соціальних центрів, які надають психолого-педагогічну, соціальну та правову допомогу дітям і підліткам, які з різних причин залишилися без родини.

       Поява сиріт при живих батьках свідчить про глибоку економічну та духовну  кризу нашого суспільства. Соціальне  сирітство – це важка, неприродна ситуація, пов’язана із погіршенням умов життя родини, падінням її моральних устоїв, зміною ставлення до дітей, навіть до повного витіснення їх із родини [4, с. 340]. 

       З такими проблемами держава не може самостійно впоратися. Особливу роль у  вирішенні проблем дитинства  відіграють недержавні суспільні об’єднання і організації. Вони активізують залучення коштів як державних, так і зарубіжних організацій, приватних осіб.

       Дуже  ефективною є просвітницька і  видавнича діяльність, але краще  за все привернути увагу громадськості  до нерозв’язаних проблем дитинства за допомогою засобів масової інформації.   

       Як  зазначає В. Гошовська (Заступник Секретаря  Ради національної безпеки і оборони  України, доктор політичних наук), одним із стратегічних пріоритетів розвитку України на 2002-2011 рр. стає істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ. Йдеться про перетворення  такого спрямування на визначальний інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в суспільстві. Отже, соціальна політика стає основою безпеки країни [6, с. 31].

       У цих умовах зростає необхідність поглибленого осмислення сутності національної безпеки, оскільки відбувається розширення її сфери. Особливого значення у складі державної політики національної безпеки  набуває її соціальна складова.

       Пріоритетність соціальних аспектів серед завдань національної безпеки випливає із конституційних засад, якими визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. З огляду на зроблений Україною європейський вибір, актуальність забезпечення соціальної безпеки посилюється необхідністю орієнтації на дотримання соціальних стандартів, досягнутих розвиненими країнами світової спільноти [30, с. 139].

       Основним  об’єктом національних інтересів ними чітко визначена Людина як головна  продуктивна суспільна сила. Людина як особистість, носій високого інтелекту, творець і громадянин стала основою соціальних програм розвитку суспільства. Якість людської особистості – головна і вища мета в системі національних інтересів розвинених країн [2, с. 26].

       Йдеться про гарантування громадянам життєвого рівня не нижче прожиткового мінімуму, ефективного і доступного медичного обслуговування, безпечного дозвілля, доступності безоплатної освіти, забезпечення житлом, страхування, розвитку науки, інтелектуальної та творчої діяльності особи [31, с. 32].

       Серед основних напрямів соціальної політики особливе місце відводиться захисту  духовних, культурних, інтелектуальних  цінностей життєдіяльності суспільства. Світовий досвід підтверджує визначальну  роль інтелектуального чинника у  забезпеченні соціальної складової розвитку людини і суспільства. Дбаючи про майбутнє, поставлене за мету забезпечення обов’язковості вищої освіти та зайнятості. Одне з основних завдань – збереження і поліпшення національного освітнього потенціалу, рівень якого, незважаючи на економічні складності, залишається досить високим. Але ж згортання мережі дошкільних закладів призводить до того, що значна кількість дітей не охоплена системою дошкільного виховання та освіти [13, с. 239].

       Викликає  занепокоєність некерована комерціалізація сфер освіти, культури, спорту. Нерідко вона балансує на межі грубого порушення конституційних прав громадян. Це обмежує доступ молоді, навіть талановитої, до позашкільної освіти, задоволення культурних інтересів, спортивних, оздоровчих та інших життєво необхідних потреб, що містять у собі й суспільний інтерес [25, с. 67].

       Іншим аспектом проблеми, яку слід розв’язувати, а не приховувати, «заганяючи» у  глибину – це працевлаштування молоді. За умов масового припинення роботи багатьох підприємств стає дедалі складніше знайти роботу [9, с. 26]. Це змушує щойно дипломовану молодь звертатися до центрів зайнятості за грошовою допомогою та сприянням у перекваліфікації. Суттєвий дисбаланс між пропозицією та попитом на носіїв інтелектуального капіталу призводить до відпливу та інтенсифікації експорту молодих науковців, що йде всупереч принципам збереження та удосконалення інтелектуального потенціалу нації [33, с. 152].

       Невідкладним  завданням стає захист генофонду  народу, його фізичного і морального здоров’я. На жаль, тенденції до погіршення стану здоров’я населення і, насамперед, дітей поки що не змінено. За останні роки індекс інвалідизації дитячого населення збільшився. Тому зростає нагальність вживання ефективних заходів протидії дитячій захворюваності, високий рівень якої спричиняє реальну небезпеку відтворення здоров’я майбутніх поколінь, демографічної кризи.

       Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія вражають вже  не лише дорослих, а й дітей, що свідчить про “соціальні хвороби” суспільства. У цьому зв’язку організація необхідних профілактичних заходів стає важливим фактором соціальної безпеки [8, с. 112].

       Реалізація  соціальної політики держави значною  мірою залежить від її фінансового  забезпечення. На жаль, все ще залишається  недосконалим механізм бюджетного фінансування соціальних програм. Нерідко при формуванні бюджетної політики має місце “вимивання” соціальних орієнтирів державної стратегії розвитку. В результаті передбачені бюджетом видатки вже тривалий час не забезпечують повноти фінансування соціальних програм [18, с. 62].

       Особливу  значущість у вирішенні соціальних проблем держава вбачає в ліквідації безробіття та забезпеченні продуктивної зайнятості населення. Причому окремий  наголос робиться на здоланні безробіття у молодіжному середовищі. Йдеться про створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, підтримку підприємництва та самозайнятості населення, розширення громадських робіт, підвищення гнучкості на ринку праці, особливо, коли мова йде про молодь [1, с. 142].

       У процесі українського державотворення  особливого значення набувають збереження і розвиток так званих вічних історико-культурних засад життєдіяльності нашого суспільства, без яких не можливий подальший поступовий розвиток України. Це водночас так відомі, але дуже важливі поняття про добро і зло, щастя і благополуччя, суспільний обов’язок і життєве призначення людини. Кожне суспільство саме розв’язує свої проблеми. Тільки від нього залежить, чи скористається воно новими можливостями і зуміє прокласти новому поколінню дорогу до висот розвитку людства, чи прирече себе і майбутні покоління на відставання [29, с. 7]. 

       Всі ці гострі соціальні питання, які  потребують вирішення на державному рівні, підняті у дослідженні  з метою визначення, які ж саме аспекти соціуму важливо освітлювати засобами мас-медіа.  

       Проблема  ефективності преси існує відтоді, як з’явилася газета і саме від  журналіста залежить успіх його матеріалів. Працівник ЗМІ повинен уміти майстерно передати ідею, біль, перекласти це на мову газетної публіцистики, втілити їх в оглядах і статтях, репортажах і кореспонденціях, побудованих на фактах місцевого життя [3, с. 126].

       Отже, вимагається постійне, безперервне професійне вдосконалення журналістських кадрів. Існує ще одна умова, наскільки ідентично ідеї будуть сприйняті читачами, лише на перший погляд вона здається незалежною від журналістів. Адже, щоб впливати на розум і почуття читачів, треба знати їх інтелект, духовний світ, інтереси, вподобання тощо.

       Факторами журналістської ефективності є :

• об’єктивні потреби всього суспільства, чи окремого регіону, в соціально значущій інформації;
• теоретичний, ідейний, моральний, професійний рівень журналістських кадрів – якість їхньої роботи;
• соціальний склад, рівень політичної культури аудиторії, що забезпечують повне сприйняття інформації та інтенсивний зворотній зв’язок з органами преси (TV, радіо) [12, с. 4].

       Перший  фактор є визначальним для видавця, журналіста та аудиторії. Всі вони керуються  об’єктивними потребами в соціальній інформації, характер якої обумовлює конкретна історична ситуація. Кожен журналіст, готуючи до друку публікацію, сподівається на позитивний результат свого виступу в газеті. Кожен редактор, підписуючи до друку черговий номер, приблизно уявляє розмір тих змін у суспільному житті, які стануться внаслідок сприйняття читачем думок і почуттів, що ними пройнятий виступ газети, прагне задовольнити інформаційні інтереси задля здійснення своїх соціальних потреб.

       Всі три учасники інформаційного процесу  – видавець, журналіст, аудиторія – єдині в сподіваннях, що газетний матеріал мусить якось діяти на реальне життя, давати певний ефект. 
 
 
 
 
 

2. Характеристика  аналітичних жанрів

       Журналісти  зазвичай не обмежуються викладенням  фактів, а й аналізують їх, зіставляють з іншими, оцінюють ситуацію і явище, пропонують своє бачення вирішення проблеми. Для цього призначені аналітичні жанри журналістики.

       Під жанром прийнято розуміти «усталений тип твору, який склався історично  і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури» [10, с. 157]. Існують такі критерії поділу  творів журналістики на жанри – об’єкт відображення, призначення виступу, масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення, особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні [10, с. 155].

       Так само зазначає І. Михайлин – унаслідок  тривалого історичного розвитку в журналістиці утворилося три жанрові єдності: інформаційна, аналітична та публіцистична. Він пропонує назвати їх журналістськими родами, бо рід – це не що інше, як група жанрів, об’єднаних спільними ознаками. Традиція використовувати поняття роду для характеристики усталених груп журналістських творів вже складається в надрах теорії журналістики [22, с. 218].

     Журналістика, як і будь-яка інша наука, має свої закони і прагне до класифікації матеріалу, який вивчає. Тому теоретики журналістики займаються аналізом журналістських матеріалів, поєднуючи їх у групи за жанрами. Існує велика кількість жанрів журналістики, їхніх особливостей і розбіжностей. Жанри різняться між собою за методом літературної подачі, стилем викладу, композицією і навіть просто кількістю рядків.

     Під жанрами в теорії журналістики розуміються стійкі типи публікацій,  об'єднані схожими змістовно-формальними ознаками. Подібного роду ознаки називаються жанротворчими факторами. Як основні серед них виділяють такі фактори: предмет відображення, тематична настанова (функція) відображення, метод відображення. Знання жанрових ознак дозволяє журналісту краще уявити мету своєї творчості, цілеспрямовано підібрати матеріал і представити його відповідно до вимог жанру. Читачу, глядачеві і слухачу знання жанрових особливостей допомагає зорієнтуватися у світі публіцистичних творів, знайти матеріали, що цікавлять його, і більш ясно уявити собі інформаційні можливості публікацій різного типу. Таким чином, розуміння жанрової специфіки публіцистичних творів має значення як для автора, так і для адресата.