Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Звичайно, медіа-тексти і  в тому числі і медіа-насилля – це відображення «реального світу». Та чи виправдовує це необмежений показ насильницьких кривавих сцен в ранковий та денний телевізійний час? На мій погляд, ні. Звичайно, кожна людина має право вибору, і це стосується і перегляду телевізійної продукції. Багато людей відчувають психічну розрядку після перегляду насильницьких сцен, так званий ефект катарсису. З іншого боку, завелика кількість теленасилля, на мою думку, спростовує цей самий вибір, займаючи весь телепростір. Одною з головних проблем, які постають з цього – є вплив теленасилля на дитину. У дитини, яка постійно спостерігає по телевізору сцени насилля, руйнується психіка, вона перестає розрізняти, що є добре, а що погане, у неї з’являються острахи, вона стає більш агресивною та вразливою до зовнішнього світу.

За статистикою, 43,3% опитуваних відзначили, що регулярний перегляд насильницьких сцен призводить до зниження порогу чуттєвості до жорстокості, 43% відмітили, що воно стимулює агресивно-насильницьку поведінку самого телеглядача, 42,4% підкреслили, що завдяки теленасиллю знецінюється людське життя та нівелюються моральні цінності.

Який вихід з цієї проблеми можна запропонувати? На мій погляд, щоб вирішити цю проблему потрібні істотні зміни у державній політиці з цього питання. Проте сьогодні такі зміни відбуваються надзвичайно повільно. Тим часом, найкращий захист від згубної дії телевізійного насилля – це освіта телевізійної аудиторії. Чим більше глядачі дізнаються про негативну дію телевізійного насильства і про ті його різновиди, які найбільш небезпечні, тим краще вони зможуть захистити себе від цієї небезпеки. Зростаюча свідомість громадськості повинна сприяти прогресивним змінам в законодавстві і бізнесі. Звичайно, прискіпливої уваги потребує дитяча та підліткова аудиторія. Послабити негативний вплив теленасилля на дітей та підлітків можна, пояснюючи їм, що вони бачать по телевізору, допомагаючи їм усвідомити негативну дію теленасильства, навчаючи їх критичному сприйняттю й мисленню.

З приводу того, чи є зв’язок  між віртуальним та реальним насиллям, то тут немає однозначної відповіді. Не можна стверджувати, що у скоєнні  злочинів завжди винувате насилля на екрані. Адже насилля існувало і до появи телебачення, і тоді були періоди його неймовірного зростання. Також можна навести приклад 90-х років ХХ сторіччя в США, коли вони виступали найбільшими у світі виробниками насильницької відеопродукції, а при цьому у державі відбувався спад злочинності.

На останок хотілося б  додати, що інтерес до насилля має глибокі психологічні коріння, які засвідчуються найдавнішими казками, міфами та навіть історією. Отже, цей інтерес неможливо повністю знищити, та і не треба цього робити, адже, незалежно від людини, насилля знаходиться навколо неї і вона повинна знати про нього, щоб зберегтися, у чому і допомагає телебачення. Тобто усе має бути в міру: і завелика кількість теленасилля має згубну дію, і зовсім його відсутність також – ви вивчали конкретну програму, слід у висновках також про неї сказати, про результати її аналізу, ЩО на прикладі цієї програми ви з’ясували, виявили і які висновки можете зробити. Чи є ця програма типовою для телеканалу, для українського телеефіру в цілому? Чи є вона показовою в плані теленасилля чи є прикладом збалансованості у висвітленні специфічних тем (криміналу, пригод, катастроф тощо)? Включіть про це десь усередину ВИСНОВКІВ, а потім уже інші узагальнення.

Бібліографія

1. Допира А.И. Воздействие экранного насилия на подростающее поколение: история социально-психологических исследований. // Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичний та освітньо-методичний журнал. – №8., 2000.
2. Ролінський В.І. Агресивність на телеекрані та проблеми неповнолітніх. // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Збірник наукових праць. – Київ-Житомир: Ви-во ЖДУ, 2004.–Кн.1.–363 с.
3. Потятиник Б. Екранне насильство. Вплив медіа // Медіакритика. – 2008. – 5 груд.
4. Федоров А.В. Права ребенка и проблема насилия на российском экране. – Таганрог: Изд-во Кучма, 2004. – 418 c.
5. Суховеева И.А. Криминальные программы на ТВ: влияние на образ современной России // Relga. – 2006. – №18
6. Тарасов К.А. Глобализованное кино как школа насилия // Кино в мире и мир кино. М., 2003.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 тис. слів. – К.: Ірпінь; ВТФ «Перун», 2001.
8. Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння. – Львів.: ПАІС, 2004.
9. Девід Маєрс. Соціальна психологія. Інтенсивний курс. – СПб.: прайм – ЄВРОЗНАК, 2000.
10. Інститут масової інформації. Етичні засади роботи журналіста: західний досвід. – Київ.: Софія – А, 2004.
11. Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений.-М.: Издательский центр «Академия», 2003.–288 с.
12. Шіслер Я. Преєр Г. Насильство як «фурія зникнення» // Журнал Ї. – 2002. – №25.
13. Черненко А. Натисни на кнопку // Дзеркало тижня. – 2003. – №11. – 22–28 бер.
14. Федоров А.В. Насильство на екрані // Людина. – 2004. – №5.
15. Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. – Київ.: Вища школа, 2007.
16. Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. Москва, Киев. 2004. 424 с.
17. Короченский А.П. «Пятая власть»? Медиакритика в теории и практике журналистики. – Ростов: изд-во Ростов. гос. ун-та, 2003. – 284 с.

Размещено на Allbest.ru