Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Насилля на сучасному телеекрані та його вплив на аудиторію (на матеріалі спецпроектів каналу СТБ)

 

 

 

Вступ

 

Сучасне суспільство неможливо  уявити без телебачення, людина залежна від нього як в емоційному, психологічному, так і світоглядному планах. Отже, воно безпосередньо впливає на її психічний стан та погляди на навколишній світ. Телебачення в обраному європейською цивілізацією способі життя – набагато більше, ніж засіб масової інформації: це явище, яке стало соціальним інститутом і пронизало всі сторони людського буття. Широкий спектр програм надає людині можливість поповнити свої знання з різних сфер життя, збагатити соціальний досвід. Для сучасної людини телевізор став засобом осягнення реальності, своєрідним вікном у світ, і тут особливої ваги набуває зміст того, що відбувається на телеекрані.

Останні роки спостерігається  стрімке збільшення медіа-насилля, вилив у телеефір відвертої агресії та зайвого натуралізму. Його завелика кількість викликає в телеаудиторії страх, спричиняє психічні розлади, стає каталізатором для вчинення злочинів. Сьогодні сценами насильства сповнені кінематограф, телепередачі, новини, їх можна спостерігати з ранку до вечора у будь-якій кількості. Вони доступні масовій аудиторії: і дітям, і дорослим, і людям з нездоровою психікою.

У країнах з розвиненою демократією вплив кіно і телебачення  на суспільство давно став предметом  прискіпливої уваги. Навіть розроблені заходи профілактики негативних соціальних наслідків насильства «з екрану». Але в Україні ця проблема залишається однією з улюблених тем хіба що політичних дебатів. Провідні представники мас-медіа, насамперед, телекомпанії, керуючись швидкоплинною комерційною вигодою, часто зловживають показом сюжетів відверто агресивного змісту. Бо, як казав Михайло Задорнов, «найвищий у світі рейтинг – в автомата Калашникова й кокаїну».

Надивившись хоч кінофільмів, хоч інформаційних програм, наслухавшись репортажів про війну, ми вже не звертаємо на них увагу, вони нас більше не хвилюють, ми перестаємо сприймати насильство всерйоз. Поширенням на екранах насильства призводить до такого феномену як «культивація. Він полягає у тому, що люди, котрі часто дивляться телепередачі та фільми, вважають, що світ – це небезпечне місце і ним керують одні злочинці. Виникає штучне нагнітання жаху, люди починають думати, що майже на кожному кроці вибухають автомобілі і трапляються вбивства.

Отже, завелика кількість  насилля на екрані призводить до нервового збудження глядача та невірного сприйняття їм реальності. Саме тому екранне насилля, і, зокрема, його вплив на глядача, стає на сьогодні актуальною проблемою і потребує поглибленого вивчення. Цим і зумовлений наш вибір теми.

До дослідження цієї теми зверталися такі вчені, як А.І. Допира у своїй роботі «Воздействие экранного насилия на подростающее поколение: история социально-психологических исследований» [1], В.І. Ролінський у «Агресивності на телеекрані та проблемах неповнолітніх» [2], Б.Г. Потятиник у роботі «Екранне насильство. Вплив медіа» [3]. Особливо близько до проблеми насилля на телеекрані підійшов президент Асоціації кіноосвіти и медіапедагогіки, доктор педагогічних наук, професор, керівник Ведучої наукової школи Російської Федерації в області гуманітарних наук «Медіаосвіта і медіакомпетентність» О.В. Федоров. Він дослідив вплив екранного насилля на дитину у своїй монографїі «Права ребенка и проблема насилия на российском экране», яка була опублікована у 2004 році [4]. У монографії проаналізовані соціологічні, правові, культурологічні, психологічні та педагогічні проблеми, пов’язані з впливом та наслідками контактів неповнолітньої аудиторії із зображенням насилля на екрані (кінематограф, телебачення, відео, комп’ютерні/відео ігри і т. п.). Надано широкий спектр думок журналістів, співробітників медійних корпорацій, авторів творів аудиовізуальної культури та досліджень медіа з теми насильства на екрані. Розглянуті можливі шляхи протистояння негативному впливу екранного насилля на неповнолітню аудиторію.

В.І. Ролінський вивчав вплив  екранного насилля на українського підлітка. Україна, ставши на шлях розбудови демократії в умовах утвердження ринкових відносин, переживає негативні соціальні явища. До таких явищ належить і насильство, яке значною мірою загрожує життєдіяльності людини. Між тим Конституція України визнає життя і здоров’я людини одними з найвищих соціальних цінностей. Актуальною для його дослідження є резолюція, ухвалена 57-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН №57 (березень 2004 року) про проведення досліджень проблеми насильства щодо дітей. Він розробив, теоретично обґрунтував та експериментально перевірив соціально-педагогічні умови підвищення ефективності профілактики насильства щодо підлітків. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначена змістовна, функціональна, соціально-педагогічна сутність феномену насильства щодо неповнолітніх; вікові, гендерні та індивідуальні особливості проявів насильства у поведінці підлітків; характеристики їх поведінкових проявів щодо можливостей скоєння насильницьких дій; обґрунтовано структурно-логічну модель профілактики насильства щодо підлітків; визначено зміст і форми діагностико-корекційної роботи з попередження і подолання проявів насильства в школі; включення в процес профілактики вчителів, батьків і самих учнів. Ролінський виявив, що особливо загрозливим є вплив насильства через екран (телевізійне насильство), вплив відеоігор, насильство через Інтернет тощо.

Український телеглядач сцени  агресії бачить у середньому кожні 16 хвилин, а в період з 19.00 до 23.00 цей  умовний інтервал скорочується до 12 хвилин. Численні сцени погроз, насилля, громадського безпорядку на екрані постійно зростають. Найнебезпечнішим є те, що насильство має дуже серйозні негативні  соціальні наслідки. Воно породжує терор, напади депресії, помсти, наркотичну (алкогольну) залежність, відчуття відсутності  допомоги, безнадійності або безсилля, брак самоповаги тощо. Підлітки починають вважати насильство припустимою моделлю поведінки і навіть способом розв’язання своїх проблем.

Проблему насилля на телеекрані також досліджувала І. Суховіїва у своїй роботі «Криминальные программы на ТВ: влияние на образ современной России». Вона вважає, що в існуючих програмах кримінальної тематики журналістам слід більш відповідально підходити до висвітлення матеріалу. Суховіїва доходить висновку, що потяг до сенсаційності нерідко призводить до невірного сприйняття фактів дійсності і створенню нереальної картини буття. А глядач звик довіряти тому, що розказують з екрану, як найоб'єктивнішому засобу масової інформації. Вона впевнена, що тільки при зміні програмної політики телеканалів і вірогідності того, що керівництво засобів масової інформації згадає про соціальні функції журналіста та професійну етику, можна буде змінити ставлення до трансляції криміналу, яка в даний момент сприймається як норма. Скоротити злодійства, відучити людей бути жорстокими під силу самому телебаченню, вважає Суховіїва. Достатньо тільки припинити безкінечний потік насилля та криміналу, який транслюється по телебаченню [5].

У нашій роботі нам хотілося б зосередити увагу не тільки й не стільки на впливі медіа-насилля на дитячу аудиторію чи на образ сучасної України, а насамперед дослідити специфіку вживання шокуючих матеріалів у телевізійних спецпроектах кримінальної тематики, зокрема, у новому проекті каналу СТБ «Чужі помилки», з’ясувати, чи існує межа у трансляції таких матеріалів та чи встановлюють її самі автори програми, і як встановлюють: чи то з власних міркувань, чи то під впливом професійної етики.

Об’єкт дослідження цієї роботи – насилля на телеекрані. Предмет дослідження – поведінка та психічний стан аудиторії після перегляду насильницьких сцен.

Тож, мета дослідження – визначити рівень та межі присутності насилля у телепередачах кримінальної тематики на прикладі проекту телеканалу СТБ «Чужі помилки».

Метою зумовлені наступні завдання:

• дослідити історію виникнення насилля на телеекрані;
• встановити сутність та зміст насилля на екрані;
• визначити стандарти та морально-етичні норми професії, які порушуються внаслідок трансляції насилля в телеефірі;
• схарактеризувати вплив медіа-насилля на аудиторію;
• проаналізувати рівень присутності сцен насильства, агресії та надмірного натуралізму у проекті телеканалу СТБ «Чужі помилки»;
• визначити межі присутності насилля у телепередачах кримінальної тематики.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку. У першому розділі ми визначимося з поняттям «насилля на екрані» та його історією, з’ясуємо, чи існують тенденції розвитку телебачення вбік сенсаційності та чи порушує натуралістичне ТБ морально-етичні норми журналістики. У другому розділі ми будемо досліджувати вплив екранного насилля на аудиторію, його психологічні аспекти, вплив на дітей, з’ясуємо, чи існує зв’язок між насильницькими сценами на телеекрані та у реальному житті. У третьому розділі ми будемо аналізувати телепрограму «Чужі помилки» як приклад збалансованого підходу до висвітлення кримінальної тематики. У висновках ми узагальнимо, що собою являє насилля на екрані, у якій кількості воно повинно бути присутнім на телебаченні і чи повинно взагалі, дійдемо висновку, чи дійсно проект «Чужі помилки» є прикладом збалансованого підходу у висвітленні кримінальної тематики, чи присутні там грубі порушення стандартів журналістики, чи відповідає кількість насилля здоровому глузду.

 

 

1. Ґенеза насилля на екрані

 

1. Історія питання

 

Формулювання поняття «насилля на екрані» у російській науці належить К.А. Тарасову: воно трактується дослідниками як аудіовізуальне зображення різновиду «соціальної взаємодії, у якій одна діюча особа (чи група осіб) здійснює негативне примушування по відношенню до іншої діючої особи (чи групи осіб) за допомогою погрози чи реального застосування фізичної сили, яка має своїм наслідком тілесні ушкодження, моральну та майнову шкоду» [6: 10].

Тлумачний словник тлумачить  термін «насилля» як:

а) застосування фізичної сили до кого-небудь;

б) застосування сили для  досягнення чого-небудь, примусовий вплив на когось, щось [7: 140].

«Вікіпедія» подає таке визначення насилля: «Насилля – застосування (загроза застосування) сили, як вияву своєї волі відносно інших. Насилля обмежує можливості дій на власний розсуд того, на кого спрямоване» [8].

Термін «насилля в медіа» у сучасній комунікативістиці вживається на позначення дедалі зростаючого числа насильницьких сцен, які з другої половини XX ст. стали об’єктом наукового зацікавлення та причиною стурбованості психологів, педагогів, медиків і батьків. [9,142].

Проблема «теленасилля» складна і суперечлива. Її складність зумовлена початковою розмитістю поняття «насилля», яке об’єднує різнорідні речі (від комедійних чи мультиплікаційних епізодів – до щоденних новин та документальних кадрів) [9, 148].

Саме тому, виходячи з зазначеної розмитості, надалі термін «теленасилля» та інші ми будемо вживати у синонімічному ряду з основним поняттям «насилля на екрані». Слід також зазначити, що термін «медіа-насилля» – це більш ширше поняття, адже воно вживається на позначення не тільки насилля на телеекрані, а й до всіх ЗМІ.

Зацікавлення проблемою  насильства має глибокі корені в  історії людства. Ще наші пращури, коли не могли пояснити явищ, які їх лякали, або ж були їм незрозумілі, створювали міфи і казки. Так на сторінках  книг і в усних розповідях матеріалізувалися  страхи людей. Насильство в давні  часи акумулювало себе у двох ключових поняттях «честь і помста», які були причиною дикої жорстокості. Військова агресія, яка раніше мала на меті захист честі країни, народу, змінила вектор своєї мотивації, перетворившись на засіб завоювання. Поняття жорстокості замінили варварством. Починаючи з XVIII ст. захід увійшов у процес цивілізації. Втрачаються суспільні норми і на перший план виходить добробут і особиста забезпеченість. Покращуються умови життя, з’являються нові види комунікації, джерела інформації, переоцінюється у суспільстві явище насильства і способи його подачі. Завдяки оперативності та наочності телебачення стає провідним джерелом висвітлення щоденних подій загалом і насильства зокрема.

Ера зображення нового насильства розпочалась вкінці 1963 року, коли Джек Рубі в прямому ефірі на очах мільйонів  глядачів застрелив Лі Харві Освальда. Цей постріл не лише був продемонстрований  всьому світові в режимі онлайн, а й продемонстрував гігантські можливості телебачення [3]. Не меш цікавим є випадок, який відбувся в Каліфорнії у 1998 році, коли «водій зупинив машину на жвавій автомагістралі Лос-Анджелеса, заблокувавши рух. Коли прибула поліція і журналісти, водій вийшов з машини і підняв плакат з написом «Живи вільно, люби безпечно або помри!» Потім він повернувся до машини і разом з своїм собакою заліз у фургон, підпалив машину, але сам незабаром вискочив назовні. Поки собака горів у фургоні, чоловік скинув з себе тліючий одяг, відійшов до узбіччя з пістолетом в руках і застрелився. Ця жахлива подія транслювалася в прямому ефірі мінімум п’ятьма місцевими й одним національним телеканалом. Деякі телевізійні станції при цьому перервали трансляцію мультфільмів і інших дитячих телепередач. Телевізійники відразу ж вибачилися за те, що не попередили глядачів, але це не врятувало їх від обурення громадськості» [4].

З розвитком телебачення  в цілому світі зростала кількість  вбивств. Так «в Канаді і в США від 1957 і до 1974 року з поширенням телебачення кількість злочинів зросла вдвічі. Така ж ситуація виникла і в Південній Африці після 1975 року» [5,354].

Вчені довели: передачі та кінофільми, котрі містять насильницькі сцени, є причиною 15–20% актів насильства в реальному житті. Впливу телеагресії особливо піддаються діти та підлітки, і це стає справжнім лихом для суспільства.

 

1.2 Тенденції розвитку телебачення в бік сенсаційності