Лекции по "Интеллектуальной собственности"

      3.4.2 Охорона об'єктів  авторського права 

      На  відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв і, де існують строгі процедури для цього, оформлення прав на об'єкти авторського права не настільки формалізовано.

      Виникнення  й здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської букви © у колі, імені (найменування) власника авторського права й року першого опублікування твору. Наприклад, © Інститут інтелектуальної власності і права, 2002.

      Якщо  за публічне використання літературно-художніх і музичних творів авторів - постійних  жителів України нараховується авторська винагорода, автори для одержання гонорару реєструють ці твори в УААСП у порядку, обумовленому "Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу гонорару", що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 № 10. Автори, яким виплачуються лише договірні й інші разові суми, в Установі не реєструються. їхні права, звичайно, охороняються договірним правом.

      Власник авторського права для одержання  свідоцтва про авторство на оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

      Державна  реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку УААСП, що складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

      Після реєстрації прав автору видається свідоцтво. При виникненні суперечки реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

      Варто враховувати ту обставину, що авторське  право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить автору. А от виключне право на використання такого твору належить особі, із якою автор знаходиться у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

      Охорона майнових прав авторів на Україні діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти.

      Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім'я й право протидіяти перекрученню чи іншій зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі й репутації автора. 

      3.4.3 Охорона об'єктів  суміжних прав 

      Закон України "Про авторське право  і суміжні прана" охороняє права  виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.

      Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

      Оформлення  суміжних прав також не вимагає виконання  будь-яких формальностей. Виробники фонограм і відеограм, а також для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад,: ® Apreleska Sound Production 1995.

      Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а  також організацій мовлення охороняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача). 

3.5 Охорона прав на  об'єкти інтелектуальної  власності за кордоном

1. Охорона прав на об'єкти промислової власності

 

     Законодавство України, як і будь-якої іншої країни, регулює відносини у сфері  промислової власності тільки своєї  країни. Тому патент, отриманий в  Україні, мас сипу тільки на території  України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її у кожній з цих країн.

     Для того щоб полегшити одержання  правової охорони об'єктів промислової  власності своїм громадянам і  юридичним особам у зарубіжних країнах, у 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності і створили Міжнародний Союз по охороні промислової власності. На сьогодні учасниками цієї конвенції є понад 130 країн. Конвенція встановлює положення, що відносяться до винаходів, торговельних марок, промислових зразків, фірмових найменувань, найменувань місць походження й указівок походження, а також до несумлінної конкуренції. Після підписання у 1883 р. Паризька конвенція час від часу переглядалася. Кожна з конференцій з перегляду, починаючи з Брюссельської конференції у 1900 р., закінчувалася прийняттям Акту перегляду Паризької конвенції.

Будь-який громадянин України має право  запатентувати винахід, корисну  модель, промисловий зразок в інших  країнах. Для цього до подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка теж подається до Державного департаменту інтелектуальної власності. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника -патентного повіреного України.

     Громадяни України також мають право  зареєструвати торговельну марку за кордоном. При реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків однією з умов є подача заявки через власне національне патентне відомство.

     При патентуванні за кордоном слід додержуватися  норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна. 

     3.5.2 Охорона прав на  об'єкти авторського  права і суміжних прав 

     Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Україна. В основу Бернської конвенції покладено три принципи.

      Принцип національного режиму полягає в  тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян.

     Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо.

     Принцип незалежності охорони полягає в  тому, що охорона надається в країнах-учасницях  незалежно від наявності охорони  в країнах походження твору.

     Міжнародно-правова  охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди виконавця), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також увезення та розповсюдження примірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію й відтворення їхніх програм).

      Основним  принципом Римської конвенції є  принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається  за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.

      Якщо  міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України "Про авторське право і суміжні права", то застосовуються норми міжнародного договору.

      4 Економіка інтелектуальної  власності

      4.1 Права на об'єкти  інтелектуальної власності як товар

      4.1.1 Особливості права  інтелектуальної  власності як товару 

      Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначна ціна. Відповідно до Закону України "Про  оцінку май-м,і, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.

      До  основних властивостей будь-якого ринкового  товару відносяться:

      а) корисність;

      б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності;

      в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

      Корисність  розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт  інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати  товаром.

      Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт у товар.

      Рідкість  для об'єктів інтелектуальної  власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної  власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів, звичайно, майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

      З третьою властивістю товару - універсальністю -тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

      За  принципом "відокремлюваності" права  інтелектуальної власності можна поділити на три групи:

      а) права, що відокремлюються як від індивідуума, 
так і від підприємства;

      б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

      г) права, що не відокремлюються від  підприємства.

      До  першої групи відносяться права  на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури й мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

      До  невідокремлюваної від індивідуума  інтелектуальної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей  тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія -людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

      Від підприємства не можна відокремити: системи й методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

      З цієї причини невідокремлювані від  індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом із підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом із його якостями. 

      4.1.2 Інтелектуальна власність  як нематеріальний  актив 

      Активи  підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно й оборотні кошти, а також із нематеріальних активів - в основному прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами й пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.