Лекции по "Интеллектуальной собственности"

      У 30-40-х роках XX століття було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сьогодні.  

      1.2.2. Еволюція авторського  права і суміжних  прав 

      Ключовим  моментом у розвитку авторського  права послужив винахід друкувального  верстата винахідником Гуттенбергом у  XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій, Королі в Англії й Франції й курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

      Із  упровадженням друкарства різко  виріс обсяг продажів, а отже, і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання  про захист своїх прав. Унаслідок  цього в Англії в 1709 році парламентом  було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати й публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

      У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи  авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії й у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

      Наступний імпульс розвитку авторського права  додали філософи Німеччини, зокрема, Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а  щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою, ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

      Пріоритетне значення інтелектуальної власності  серед інших об'єктів власності  було втілене в законодавстві  деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Маса-чусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

      Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків  протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

      Зазначимо, що існує концептуальне розходження  у відношенні до копірайту в країнах  загального права й країнах із кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту  як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах із кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору. 

      1.2.3 Еволюція інтелектуальної  власності в Україні 

      До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, в  силу переваги суспільної форми власності  та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції"", затверджене постановою РМ СРСР від 2103.1973 р.

      Загальне  законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів  творчої праці громадян в інтересах держави й суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно й газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

      У той же час механізм захисту порушених  прав не був ефективним. Передбачені  законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У  результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.

      Після проголошення незалежності й державотворення  України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює  правовідносини у сфері інтелектуальної  власності.

      Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

      Першим  нормативним актом на шляху створення  спеціального законодавства про  промислову власність було "Тимчасове  положення про правовий захист об'єктів  промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.

      Однак основними джерелами права промислової  власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.

      У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).

      Для розвитку зазначеного законодавства  про промислову власність Державним  патентним відомством України було розроблено й прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

      Основним  законом, що регулює правовідносини у сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури й мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах".

      Принциповим моментом у розбудові законодавства  про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

      Завершальним  акордом у розбудові законодавства  України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

      Важливим  джерелом права інтелектуальної  власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

      Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством. 
 

      1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

1. Соціально-економічні стратегії у країнах світового товариства

      Людина  за своєю природою прагне до найбільше  повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

      Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають  країни, в деяких інтереси держави  збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

      Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала  творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження у Європі.

      Зараз як державні діячі, так і прості громадяни  все частіше приходять до розуміння  того, що першоосновою економічного й  культурного розвитку суспільства  є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної й художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

      У сучасному світі найбільш процвітаючі  країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку. 

      Таким чином, інтелектуальна власність є  необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість є повністю зрозумілою й сприйнятою та ефективно захищається законами, виконання яких гарантується державою.

      На  відміну від природних ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких мають певну межу, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного й культурного розвитку суспільства. 

2. Роль  промислової власності  у економічному розвитку

      Ми  живемо в епоху технологічних  суспільств, тобто суспільств, у яких визначальною ланкою у виробництві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, а саме науково-технічної творчості, тобто об'єктів промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані своїми громадянами.

      Необхідною  умовою для ефективного створення  й використання об'єктів промислової  власності є наявність у країні патентної системи. Тому країни, у яких відсутня патентна система, створюють її, а країни, де такі системи, будучи успадкованими з минулого, уже не відповідають новим потребам і викликам часу, намагаються удосконалити їх.

      Створення національної патентної системи  промислової власності переслідує подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і власників об'єктів промислової власності, а, з іншого боку - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню й застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

      Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у  галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює, тим самим, створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.