Інформацíйна безпéка

    Аналіз  теоретико-методологічних основ явища  інформаційної безпеки держави  в умовах сучасного стану і  перспектив розвитку української державності, а також результати історичного  розвитку суспільства дають підставу зробити такі висновки:

    1. Інформаційна безпека держави являє собою такий стан інститутів держави і суспільства, за якого забезпечується надійний захист національних інтересів країни і її громадян в інформаційній сфері.

    2. Обов'язок забезпечення інформаційної  безпеки як невід'ємної складової  національної безпеки покладається на інформаційну організацію держави.

    3. Інформаційна організація держави  повинна бути гарантом інформаційної  безпеки держави та її інститутів, суспільства і громадян, стабільності  політичного режиму в умовах  процесів глобалізації, зростання загроз з боку міжнародного тероризму, ескалації діяльності екстремістських і сепаратистських рухів і організацій як усередині країни, так і за її межами.

    4. Актуальним науковим і практичним  завданням у сфері забезпечення  інформаційної безпеки України є досягнення єдиного підходу до визначення оптимальних моделей і шляхів забезпечення інформаційної безпеки держави на основі виявлення найважливіших якісних і кількісних властивостей та параметрів цього явища. 
 
 
 
 

    1. Закон України «Про концепцію національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – ст. 182.

    2. Закон України «Про національну  програму інформатизації» від  4 лютого 1998 року № 74/98-ВР // Відомості  Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – ст. 181.

    3. Закон України «Про основи  національної безпеки України»  від 19 червня 2003 року № 964-IV // Відомості  Верховної Ради України. –  2003. – № 39. – ст. 351.

    4. Постанова Верховної Ради України  «Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 1 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 15.

    5. Указ Президента України «Про  Стратегію національної безпеки  України» від 12 лютого 2007 року  № 105/200. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІНФОРМАЦІЙНА  БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ  УКРАЇНИ 

    В умовах зростаючих взаємозв'язків і  взаємозалежності держав при збереженні багатьох глобальних небезпек і загроз національна безпека стає складовою  загальної світової безпеки, зусиль усіх народів у збереженні миру, демократії, гуманізації сучасних відносин.

    Важливою  змістовною складовою національної безпеки є інформаційна безпека. Із зростанням науково-технічного прогресу буде зростати і важливість питання  інформаційної безпеки громадянина, суспільства, держави. Тобто інформація стала чинником, який може призвести до значних технологічних аварій, військових конфліктів та поразок у них, дезорганізувати державне управління, фінансову систему, роботу наукових центрів, і чим вищий рівень інтелектуалізації та інформатизації суспільства, тим потрібнішою стає надійна інформаційна безпека, оскільки реалізація інтересів, людей та держав все більше здійснюється за допомогою інформатизації. Враховуючи той факт, що під впливом інформаційних атак може цілеспрямовано змінюватися кругозір та мораль як окремих осіб, так і суспільства в цілому, нав'язуються чужі інтереси, мотиви, спосіб життя, на перший план випливає аналіз сутності та форм проявів сучасних методів скритого агресивного впливу, вияву дій, що мають цілеспрямований агресивний характер і які протирічать інтересам національної безпеки, вироблення механізмів протидії їм у всіх напрямах [1, с. 35-38].

    Отже, інформатизаційна безпека суспільства, держави характеризується ступенем їх захищеності, та, як наслідок, стійкістю головних сфер життєдіяльності у відношенні до небезпечних інформаційних впливів. Інформаційна безпека визначається здатністю нейтралізувати такі впливи. Загальноприйнятим є таке визначення інформаційної безпеки, як стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави в інформаційній сфері.

    Розрізняють внутрішні та зовнішні джерела інформаційної  безпеки. Під внутрішніми джерелами  розуміють відсутність історичного, політичного та соціального досвіду життя у правовій державі, що торкається процесу практичної реалізації конституційних прав та свобод громадян, в тому числі в інформаційній сфері. Е. Макаренко та В. Кирик вважають внутрішнім джерелом інформаційної безпеки посилення організованої злочинності та збільшення кількості комп'ютерних злочинів, зниження рівня освіченості громадян, що суттєво ускладнює підготовку трудових ресурсів для використання новітніх технологій, в тому числі інформаційних [2, с. 211]. Недостатня координація діяльності вищого державного керівництва, органів влади та військових формувань в реалізації єдиної державної політики забезпечення національної безпеки теж можна вважати таким джерелом. До цього слід додати і відставання України від розвинутих країн за рівнем інформатизації органів державної влади, юридично-фінансової сфери, промисловості та побуту громадян.

    До  зовнішніх джерел належать діяльність іноземних політичних, військових, економічних та розвідувальних структур в інформаційній сфері; політика домінування деяких країн в інформаційній сфері; діяльність міжнародних терористичних груп; розробка концепцій інформаційних війн будь-якими структурами; культурна експансія у відношенні до конкретної країни.

    З урахуванням майбутнього розвитку інформатизації, проникнення інформаційних технологій у найважливіші сфери життя суспільства необхідно передбачити перехід від принципу забезпечення безпеки інформації до принципу інформаційної безпеки. Розгляд інформаційної безпеки з позицій системного підходу дозволяє побачити відмінність наукового розуміння цієї проблеми від повсякденного. В повсякденному житті інформаційна безпека розуміється лише як необхідність боротьби з відтоком закритої (таємної) інформації, а також з розповсюдженням хибної та ворожої інформацій. Осмислення нових інформаційних безпек у суспільстві ще тільки починається [2, с. 212].

    Комісія з питань національної безпеки визначила  такі потенційні загрози в інформаційній  сфері: незбалансованість державної  політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; повільне входження України до світового інформаційного ринку, відсутність у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну; інформаційна експансія з боку інших країн; відтік інформації, що містить державну таємницю, а також конфіденціальної інформації, що є власністю держави.

    Особливо  складна сьогодні проблема завчасного створення засобів, необхідних для  інформаційного протиборства, або, якщо користуватися американською термінологією, - "інформаційної війни" [3, с.7].

    У цій сфері розвитку озброєнь розглядаються два типи дій і, відповідно, дві групи засобів. Перша сукупність засобів зв'язку, що пов?'язана з "інформаційною війною" як специфічним видом протиборства, можливо не пов'язаного з традиційними військовими діями, в особливій сфері, що називається "інфосферою". При цьому зачіпаються усі компоненти інформаційного потенціалу держав: інформація і її інформаційні носії, центри зосередження інформації; наукові і всі інші кадри - творці та споживачі інформації; технічні засоби збору, переробки, накопичення, збереження і передачі інформації; програмно-математичні засоби; інфраструктура всебічних систем управління; органи управління інформаційними ресурсами держави.

    Хоча  така війна буде вестись спеціальними структурами, у ній є суттєвий військовий аспект, поскільки можливі наслідки, що знизять бойові можливості збройних сил, а саме: блокування системи управління ракетно-ядерною зброєю та іншими стратегічними системами військового призначення; порушення роботи систем управління військово-транспортними перевезеннями та іншими системами забезпечення військових формувань (матеріалами, енергією, тощо); різке погіршення морально-політичної обстановки у військових формуваннях, серед їх резерву і зниження бойового духу особового складу внаслідок дезінформації, порушення систем забезпечення життєдіяльності, дезорганізації систем управління тощо.

    Серед нових найбільш важливих засобів "інформаційної  війни" сьогодні називають різні  математичні, програмні засоби типу "вірусів" і "закладок", засоби дистанційного витирання інформації, що записана на магнітних носіях, генераторами електромагнітних імпульсів, засоби неконтрольованого включення у закриті інформаційні мережі та ін.

    У більш вузькому розумінні слова "інформаційна війна" стає однією із різновидів дій - інформаційних (ІВД), або важливою фазою безпосередньої підготовки до них.

    Так, наприклад, у США, судячи з публікацій, використовують наступне визначення для  ІВД: дії, прийняті для досягнення інформаційної  переваги в інтересах національної військової стратегії і здійснюючі шляхом впливу на інформацію і інформаційні системи противника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем [4].

    Основними складовими ІВД потрібно вважати  інтегруючі воєдино, наступні види дій (протидій), що ще недавно вважалися самостійними: розвідку (протидію розвідці супротивника, включаючи маскування і дезінформацію); РЕБ (забезпечення поміхозахисту, поміхостійкості власної зброї від засобів РЕБ супротивника); зв'язок, передачу даних (порушення систем зв?язку і обміну даними супротивника); автоматизоване управління військами і зброєю (протидія автоматизованим системам управління противника); розпізнання державної приналежності об'єктів військового призначення, їх ідентифікація (протидія супротивнику у вирішенні аналогічних завдань); навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів (зрив навігаційного забезпечення супротивника); психологічне забезпечення власних військ (сил) (психологічне подавлення супротивника).

    Завдання  цих традиційних видів воєнної діяльності, що розглядаються не тільки в рамках відповідних систем, але і в інтегрованій "системі систем", стають завданнями ІВД. Інтеграція є не тільки, і навіть не стільки організаційною, скільки технічною. "Системи систем" з'являються не самі по собі, а за рахунок нових засобів захищеного обміну даними, їх програмного забезпечення, удосконалення стандартів та умови сумісності систем.

    Але ІВД не обмежуються тільки перерахованими системами. Інформатизація і автоматизація  проникають практично на всі рівні військової ієрархії і практично у всі системи сучасної зброї.

    Військово-політичне  керівництво США і країн Заходу приділяє все більше уваги розвитку інформаційної технології, реально  оцінюючи її потенційні можливості у  боротьбі за досягнення військової переваги. До числа перших офіційних документів з цієї проблеми можна віднести директиву МО США ТS від 21 грудня 1992 р. під назвою "Інформаційна війна", в якій безпосередньо вказано на "необхідність всебічного обліку інформаційних ресурсів при організації планування і функціонування систем управління в інтересах підвищення ефективності дії своїх військ в умовах протидії супротивника".

    Найважливішими  складовими концепції "Інформаційна війна" є: оперативна безпека, введення супротивника в оману, психологічні операції, електронна війна і вогневе знищення, які проводяться в комплексі з глибокою і всебічною розвідкою як для дезорганізації системи управління противника, так і для захисту власної системи управління в ході бойових дій. При цьому інформація, що циркулює в системі управління, розглядається як високопріорітетний об'єкт впливу і захисту, зниження або підвищення достовірності. Для Пентагону, який використовує кілька сот різних інформаційних систем і мереж, питання інформаційної безпеки тісно примикають до питань військової безпеки.  
 
 
 
 
 
 
 
 

    Роговец В. Информационные войны в современном  мире: причины, механизмы, последствия. // Персонал. - 2000. - №5.

    Макаренко Е., Кирик В. Інформайційно-психологічний  захист як складовий чинник інформаційної  безпеки // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя. - К.-Чернівці, 1988.

    Цымбал  В.О концепции "информационной войны" // Безопасность. - 1995. - №9.

    4. Леваков А. Пентагон готовится  к "информационной войне" // Красная звезда. - 1995, 17 октября.