Інформацíйна безпéка

    Аналізуючи  державну політику в інформаційній  сфері, слід визначити і те місце, яке займають у ній питання інформаційної безпеки, які наведені в юридичній та спеціальній літературі, і базуються на розумінні інформаційної безпеки як складової національної безпеки України.

    По  суті це є вірним, оскільки завданням  заходів з інформаційної безпеки  є мінімізація шкоди через неповноту, несвоєчасність або недостовірність інформації чи негативного інформаційного впливу через наслідки функціонування інформаційних технологій, а також несанкціоноване поширення інформації [17]. Саме тому інформаційна безпека передбачає наявність певних державних інститутів і умов існування її суб’єктів, що встановлені міжнародним і вітчизняним законодавством [18].

    Крім  цього, інформаційна безпека повинна  забезпечуватися шляхом проведення цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм, що стосуються національної інформаційної політики України.

    Підводячи підсумок, можна стверджувати, що інформаційна безпека передбачає можливість безперешкодної реалізації суспільством і окремими його членами своїх конституційних прав, пов’язаних з можливістю вільного одержання, створення й розповсюдження інформації. Поняття інформаційної безпеки держави слід також розглядати у контексті забезпечення безпечних умов існування інформаційних технологій, які включають питання захисту інформації, як такої інформаційної інфраструктури держави, інформаційного ринку та створення безпечних умов існування і розвитку інформаційних процесів.

    Необхідний  рівень інформаційної безпеки забезпечується сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих  обставин, факторів і дій, які можуть вчинити збиток чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни і її громадян.

    Слід  зазначити, що поняття „інформаційної безпеки держави” розглядали Бондаренко В.О., Литвиненко О.В., Кормич Б.А., Остроухов  В.В., Стрельцов А.А., Расторгуев С.П., Баринов А., Бучило И.Л. [3, 5, 19-25 та ін.], але, на наш погляд, інформаційна безпека держави – це стан її інформаційної захищеності, за якої спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії та негласного зняття інформації (за допомогою спеціальних технічних засобів), інформаційний тероризм і комп’ютерні злочини не завдають суттєвої шкоди національним інтересам.

    Для розуміння реальних та потенційних  загроз інформаційному простору України  необхідно дати визначення інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційного тероризму та комп’ютерна злочинність.

    Спеціальні  інформаційні операції (СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або  нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

    Акти  зовнішньої інформаційної агресії (АЗА) – легальні та/або протиправні  акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.

    СІО та АЗА вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види: операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення; операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам; операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію.

    Варто мати на увазі, що СІО та АЗА відбувається на макро- і мікрорівні. Тобто, СІО  та АЗА макрорівня – це будь-яка  агітаційно-пропагандистська і розвідувально-організаційна діяльність, котра орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана, в основному, через засоби масової інформації та по каналах комунікацій. СІО та АЗА мікрорівня, зі свого боку, уособлює будь-яку агітаційно-пропагандистську і розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану, переважно, через міжособистісне спілкування. Для цього часто використовується діяльність, що спрямована на поширення чуток чи збудження іншими методами запланованого негативного поводження населення держави-об’єкту інформаційної війни.

    Якщо  ж ми зачіпаємо поняття СІО  та АЗА в контексті заходів  політичної розвідки, то слід зазначити, що за її допомогою мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямована СІО та АЗА, мають настати або ж утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. Вплив, як такий, застосовується як до окремої особи чи групи осіб, так і на все суспільство в цілому або певний його соціальний прошарок. Звідси, в контексті СІО та АЗА має бути діяльністю, котра проводиться, як правило, спеціальними органами іноземних держав чи транснаціональних структур (останніми роками навіть приватних осіб зі світовим рівнем авторитету, капіталу, потреб та інтересів), які уповноважені суб’єктом інформаційної війни здійснювати подібну діяльність. Тобто – це спеціальні служби, насамперед розвідувальні, котрі застосовуються для досягнення загальної політичної мети шляхом реалізації оперативних завдань.

    Отже, СІО та АЗА можуть проводитись  спецслужбами, насамперед, іноземних  держав таємних операцій та акцій негативного, нерідко деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство в цілому з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхнути до вчинення протиправних дій в напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу для вирішення завдань здійснення вигідного впливу.

    Слід  зазначити, що СІО та АЗА проводиться  шляхом розповсюдження інформації певного  роду (правдивої чи фальшивої) різними  способами. Це є використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість із довготривалими чи короткотривалими цілями. Треба підкреслити, що СІО та АЗА створюють загрозу не стільки своїм існуванням як явище взагалі, а тим, що вона „вмикає” та запускає в дію речово-енергетичні процеси, а також контролює їх. Суть якраз і полягає в тому, що вона може збуджувати та скеровувати такі процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

    Саме  зазначений вид інформаційної боротьби, як правило, скерований на переорієнтацію окремих осіб, їх груп чи суспільства в цілому на інші цінності та ідеали для послаблення політичного і соціально-політичного устрою. В разі, коли заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їхня мета також має політичний характер. Отже, СІО та АЗА передбачають зазначене спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сферах життя держави-супротивника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі.

    Інформаційний тероризм – небезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи осіб, державні органи влади і управління, пов’язані з розповсюдженням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об’єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій в державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

    В сучасному світі існує багато способів маніпуляції завдяки інформації. Маніпулятивні технології набувають дедалі ширшого використання, завдяки їм ведуться інформаційні війни, знищення опонентів (конкурентів), вплив на маси і багато інших дій. Але останнім часом великої популярності набув інформаційний тероризм.

    На  відміну від інформаційних війн терористичні акти одноразові і мають знищуючу силу. Частіше в таких випадках інформаційні терористи мають тільки одне на меті – досягти якомого швидше потрібної цілі і наробити побільше галасу.

    Медіа-інформаційний  тероризм є особливим різновидом психологічного терору, який відносять  до інфраструктурного, а саме - зловживання  інформаційними системами, мережами та їх компонентами для здійснення терористичних  дій та інших віднесених до них  акцій.

    Такий різновид тероризму характеризується як множина інформаційних війн та спеціальних операцій, пов’язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами й спецслужбами іноземних держав.

    Інформаційний тероризм здійснюється в області, що охоплює політичні, філософські, правові, естетичні, релігійні й інші погляди й ідеї, тобто в духовній сфері, там, де ведеться боротьба ідей.

    Доступність інформаційних технологій значно підвищує його ризики, бо, чим інформатизованішим є суспільство, тим більш воно піддатливе до впливів масово-психологічного терору.  

    Інформаційний тероризм - це, насамперед, форма негативного впливу на особистість, суспільство і державу усіма видами інформації. Його ціль - ослаблення і розхитування конституційного ладу. Він ведеться різноманітними силами і засобами - від агентури іноземних спецслужб до вітчизняних і закордонних ЗМІ.

    Більш помірне формулювання інформаційного тероризму дають деякі правознавці, наприклад, В.П.Ємельянов, В.А.Кульба й  ін. Вони стверджують, що різного роду погрози, дії по залякуванню окремих особистостей і суспільства в цілому є злочином з ознаками тероризування. У розвиток своїх поглядів вони приводять відмінні ознаки тероризування, у числі яких відзначають створення в суспільстві атмосфери страху і погроз.

    Ближче  до визначення інформаційного тероризму  підійшли автори Словника по карному  праву, що вважають, що тероризм узагалі, і духовний зокрема, являє собою  діяльність, що виражається в залякуванні  населення й органів влади  з метою досягнення злочинних намірів.

    «Такий  тероризм полягає також у спробах  організації спеціальних медіа-кампаній, покликаних зруйнувати знаково-символьну  інфраструктуру суспільства, створити у ньому атмосферу громадянської  непокори, недовіри до дій та намірів  влади й особливо – її силових структур, що мають захищати суспільний порядок, зумовити поширення ксенофобних настроїв й підозріле настановлення щодо ”чужинців (якими можуть виявитися представники будь-яких меншин і навіть «більшин»).

    Не  випадково англомовну абревіатуру WMD («weapons of mass destruction» – «зброя масового ураження») після 11 вересня 2001 р. на Заході дедалі частіше розшифровують за співзвуччям як «weapons of mass disruрtion» («зброя масової деконсолідації»)» - зазначає політ-технолог Микола Оживан.

    У мирний час прямими виконавцями акцій інформаційного тероризму є :

    - іноземні спецслужби й організації; 

    - закордонні і значна частина  українських ЗМІ; 

    - організації сектантів і церковників; 

    - різного роду місіонерські організації; 

    - окремі екстремістські елементи і групи.

    Яскравим  представником такого тероризму  свого часу в Україні було «Біле  братство». Сотні людей підпали  під вплив сектантів-фанатиків. Такі дії навіть спричинили закриття шкіл на деякий час, люди боялися випускати  дітей на вулиці. Мету терористів було досягнуто, в суспільстві панував страх і дестабілізація.

    Також часто в Україні інформаційним  терористом називають президента Росії  Володимира Путіна. Політику, яку він  веде щодо України, інформаційні бомби, які закидають російські ЗМІ  – все це не що інше, як тероризм.

    Активно використовують інформаційні каналі і  безпосреденьо терористи, подаючи  свої плани через офіційні арабські канали інформації

    Дестабілізація  суспільства чи то у внутрішній політиці країни, між ворогуючими публічними особистостями, чи то у зовнішньополітичних стосунках завдяки інформаційному тероризму стає дедалі популярнішим. Адже вдало оформленою інформацією можна знищити все, і зброя стане неактуальною. 
 

    Комп’ютерні злочини – протиправні діяння, у сфері використання електронних обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж, за які передбачена відповідальність чинним Кримінальним кодексом України.

    Класифікація  комп’ютерних злочинів

    Закордонними  фахівцями розроблені різні класифікації способів здійснення комп'ютерних злочинів. Нижче приведені назви способів здійснення подібних злочинів, що відповідають кодифікатору Генерального Секретаріату Інтерполу. У 1991 році даний кодифікатор був інтегрований в автоматизовану систему пошуку і в даний час доступний більш ніж у 100 країнах.