Загострення суспільних суперечностей в Надніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст

      ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ.............................................................4

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНІ  СУПЕРЕЧНОСТІ В І ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.............10

2.1. Українське селянство у першій чверті ХІХ ст. ...........................................10

2.2. Українське селянство в другій чверті ХІХ ст. ............................................18

РОЗДІЛ 3 СЕЛЯНСЬКІ ПРОТЕСТИ...................................................................22

3.1. Селянські повстання першої половини ХІХ ст. .........................................22

3.2. "Київська  козаччина". Похід "В Таврію  за волею".....................................27

ВИСНОВКИ...........................................................................................................30 
СПИСОК ВИКОРИСАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ....................................32 
 ВСТУП

      В умовах розбудови сучасної української  держави багато уваги приділяється суспільним суперечностям ХІХ ст. на українських землях, які можна простежити на такому соціальному стану як селянство. Особливо виділяють період першої половини ХІХ ст., як період перед скасуванням кріпосного права, хоча на даному етапові простежується невеликий спад поданої проблеми в порівняні із радянською добою.

      Об’єкт  дослідження: суспільні суперечності першої половини ХІХ ст.

      Предмет дослідження: положення українського селянства в першій половині ХІХ ст.; протести сільських жителів у цей період.

      Метою дослідження поставлено дослідити історію українського селянства першої половини ХІХ ст., політику уряду та діяльність поміщиків стосовно них. Зрозуміти причини селянських виступів.

      У процесі роботи поставлені такі задачі:

1. Простежити, які стани селян існували в Російській імперії та їхнє положення;
2. Прослідити політику російських імператорів першої половини ХІХ ст. відносно селянства в Російській імперії, а зокрема на її українських землях;
3. Дослідити форми соціальних протестів українського селянства поданого періоду.

      Дослідження стосується українських земель, які  знаходились під владою Російської імперії у період з 1797 р. до 1856 р.

      Подана  робота може бути використана на уроках історії в школі, бути джерелом для  підготовки до семінарського заняття в університетах.

      Робота  складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури - зо найменувань.

РОЗДІЛ 1.

ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ

      Науковий  інтерес до теми селянства не послаблюється вже багато років, а сама проблематика була і залишається одним з важливих напрямків вітчизняної історичної науки. За період незалежності України з’явилось багато праць, виникли нові наукові осередки з вивчення історії селянства, відбулась значна кількість конференцій, семінарів, симпозіумів, тощо. Важливим для історичної науки посттоталітарних держав є створення та діяльність різних громадських об’єднань дослідників. Так, в нашій країні, поряд з державними академічними установами, плідно працює ряд громадських інституцій, які проводять досліди в селянствознавчій сфері.

      Загалом, в царині дослідження історії  селянства за останні 10–15 років проведено досить значну роботу. Сучасні українські історики ґрунтовно (на рівні монографій і дисертацій) досліджують актуальні аспекти аграрних трансформацій на селі, соціальне становище селянства, сутність та зміни після реформи 1861 р. селянського та поміщицького господарств, селянську кооперацію (сільськогосподарську, споживчу та кредитну), аграрні міграції населення та ін. В більшості їх напрацювання пов’язані з вузівськими науковими осередками і часто носять локальний характер. Одні дослідники намагаються вивчати селянську минувшину не ізольовано, а на тлі загальних

соціально-економічних  і політичних тенденцій розвитку українського суспільства, у взаємозв’язку і взаємообумовленості з іншими важливими суспільними подіями, масовими народними та соціальними рухами тощо. Інші – поступово вводять історію селянства в мікроісторичну перспективу, маючи за об’єкт різні проблеми економічної, соціальної, культурної, релігійної її сфери, історії повсякденності українського хлібороба і т. д.

      Але наукове осмислення ряду ключових процесів ні в концептуальному, ні у фактологічному плані не можна вважати завершеним [2, с. 178-179].

      Серед праць дореволюційних авторів необхідно згадати наукову студію “Устройство быта помещичьих крестьян”, надруковану в додатку до журналу “Современник” у 1858 р. На жаль, її автор залишився невідомим. Проте з її сторінок можна дізнатися не лише про домашній побут селян, а й про їх правове забезпечення як у господарській діяльності, так і в сімейно-шлюбному середовищі.

      Публікація  П. Гайдебурова та Є. Конраді допомагає  зрозуміти суспільні настрої, які  панували серед селян напередодні  реформи 1861 р. Завдяки їй можна відчути  дух того часу і критерії правових орієнтирів сільськогосподарських виробників.

      Праця „Очерки нашего пореформенного общественного хозяйства”, (СПб, 1893) опублікована швидше всього під псевдонімом „Николай Он”, характеризує становище сільськогосподарських виробників у Російській імперії як напередодні реформи 1861 р., так і після її завершення [19, с.35].

      Чільне  місце у дореволюційних дослідженнях, присвячених проблемам селянства у першій половині ХІХ ст., належить праці І.І. Ігнатовича „Помещичьи крестьяне накануне освобождения” (М., 1910). В ній автор вдало відтворив як майновий, так і правовий стан поміщицьких селян на терені підросійських земель України. Дослідник, широко використовуючи правові та статистичні джерела, вдало відтворює ті зміни, що відбувалися у господарському та правовому становищі селян в різних українських регіонах (Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, Новоросія, Таврія). Слід звернути увагу на той факт, що він з позицій початку ХХ ст. дає неупереджену оцінку занепаду феодально-кріпосницької правової системи, на яскравих прикладах показує еволюцію стосунків між державою, поміщиками і селянами [19, с. 35-36].

      Вагомий внесок у дослідження життя і  побуту селян зробили різні комітети і відділи наукових товариств, урядові  комісії, а також етнографи-народознавці другої половини ХІХ — початку ХХ ст. (серед них Х. Вовк, Д. Зеленін, П. Іванов, О. Кістяківський, М. Маркевич, М. Милорадович, О. Пипін, М. Сумцов) [3, с. 11].

      Особливу  роль у зборі документальних даних  із соціальної історії селянства відіграли етнографічно-статистичні експедиції Російського географічного товариства в західні регіони імперії. Цінну інформацію містять праці істориків, економістів, статистів, громадських діячів [3, с. 12].

      При аналізі радянської історіографії  привертає увагу своєю значимістю фундаментальна праця М.М. Дружиніна „Государственные крестьяне и реформа П.Д. Киселева” (1946). Завдяки їй дізнаємося про особливості утворення верстви державних селян та які соціальні групи населення до неї входили. Крім того, автор здійснив ґрунтовне дослідження еволюції їх юридичного статусу й ін.

      Дисертація  О.С. Коцієвського „Крестьяне южной  Украины в конце XVIII – первой трети ХІХ веков” (1962) дає можливість зрозуміти, як розвивалося сільськогосподарське виробництво на півдні України. Значну увагу дослідник приділив міграційним і демографічним процесам та вивченню правової бази, що регламентувала статус як колоністів, так й усіх переселенців у цілому [19, с. 36].

      Особливе  місце займають праці відомого історика І. Гуржія, що пов’язані головним чином з соціально-економічною проблематикою другої половини XVIII - ХІХ ст. (історія селянства і робітництва, селянських рухів, сільського господарства і торгівлі). У них висвітлено різні проблеми історії селянства (соціально-економічне становище, розвиток капіталізму і його вплив на селянство, розвиток селянського господарства, зміни в соціальній структурі селянства, його побут, селянське розшарування, селянські рухи, аграрне перенаселення і міграція селян) [4, С. 29]

      Загалом автори радянської доби, опрацювавши величезні обсяги джерел та досліджень попередників з історії селянства в ХІХ ст., здійснили вагомий внесок у вивчення проблеми. Однак необхідно визнати, що їх творам властивий виключно класовий підхід. Адже дослідникам доводилося описувати історію лише крізь призму марксизму відповідно до пануючої в той час ідеології. Слід відзначити, що ми з вдячністю ставимося до своїх попередників, однак у сучасній українській науці утверджуються нові концептуальні підходи.

      Серед сучасних українських досліджень своєю значимістю відзначається монографія Г.Д. Казьмирчука і Т.М. Соловйової „Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття”

(К., 1998). У цій праці автори здійснили  спробу по-новому розглянути соціально-економічну історію цього регіону [19, с. 185].

      Розвивається  подана проблема і на базі інституціональної  історіографії. Так, центральною державною академічною інституцією, яка поряд з іншими проблемами займається дослідженням історії селянства визначеного нами періоду є Інститут історії України НАН України, і насамперед відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., який очолює проф., член.-кор. НАНУ О. Реєнт. З 1995 до 1997 рр., виходячи з головної теми «Соціально-економічна і політична модернізація української нації (ХІХ – початок ХХ ст.)», співробітниками Інституту розроблялися ряд проблем, серед яких і селянство ХІХ - початку ХХ ст. [2, с. 185-186].

      Важливою  віхою став вихід в світ у 2006 р. двохтомника з історії українського селянства, розділ 8 першого тому якого присвячений характеристиці українського пореформеного села. В ньому стисло викладено причини, підготовку, здійснення та наслідки селянської реформи 1861 р., соціальне життя села, общинне та подвірне землеволодіння, селянське самоврядування (автор – О.Реєнт); селянське землекористування та господарювання у пореформений період (О.Крижанівська); роль столипінської аграрної реформи для українських земель (О.Реєнт, О.Сердюк) [2, с. 187].

      Дослідник історії селянського господарства В. Нечитайло у своїй монографії проаналізував зародження і розвиток фермерського укладу господарювання в Україні від козацької доби до сьогодення [4, с. 409].

      Також селянське питання ХІХ ст. досліджують  в Черкаському державному технологічному інституті та в Черкаському інституті протипожежної безпеки. Секція Товариства в ЧДТУ та ЧІПБ проводить дослідження з проблем історії селянства періоду нової економічної політики (1921–1928 рр.), вивчення життєвого шляху видатних постатей в історії селянства та сільського господарства, розвитку сільськогосподарської освіти на теренах України наприкінці ХVІІ – ХІХ ст., модернізації сільськогосподарського машинобудування в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст [2, с. 195].

      Потрібно  зауважити, що в країні сьогодні немає солідного енциклопедичного видання, де б з точки зору незаангажованості політичними стереотипами мислення по відношенню до селянства, та різними політичними ідеологіями розкривалися різні сфери його діяльності. Тому, у грудні 2006 р. спеціальній робочій групі було доручено організувати працю над створенням «Енциклопедії історії українського селянства». Скоро були визначені наукові редакції майбутнього видання та їх керівники: «Історіографія аграрної історії» (керівник А.Чабан); «Соціальна історія селянства» (Ю.Присяжнюк); «Економічна історія селянства» (С.Корновенко); «Етнографія селянства» (В.Мельниченко); «Проблеми сільськогосподарської техніки і технологій» (М.Бушин); «Проблеми духовного світу селянства» (А.Темченко); «Проблеми селянських повстанських рухів» (В.Масненко); «Історія селянства в діаспорі» (В.Гоцуляк); «Гендерні проблеми селянства» (Н.Земзюліна); «Історія діяльності видатних вчених природничих наук: агрономів, зоологів, ветеринарів» (А.Шатохін); «Проблеми культурно-освітньої сфери сільської місцевості» (керівник не визначений); «Проблеми медичного обслуговування в сільській місцевості» (керівник не визначений) [2, с. 195-196].

      Окремим рядком слід відзначити працю відомого японського дослідника К. Мацузато "個人主義や集団集産の個性" ("Індивідуалістські колективісти чи колективістські індивідуалісти?") (2001), яка присвячена вивченню менталітету селян імперії Романових [19, с.37-38].

      Узагальнюючи  дані з сучасної історіографії проблеми слід відзначити, що на сьогоднішньому етапі праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників по-новому розкривають різні аспекти соціально-правового становища сільського населення України. Автори без ідеологічних оглядань висвітлюють процес еволюції правового поля серед трударів села. Підсумовуючи огляд історіографії з проблеми, зазначимо, що, незважаючи на значний обсяг досліджень, які тим чи іншим чином присвячені або торкаються історії селянства України в ХІХ ст., ґрунтовної праці, яка б повною мірою розкривала становлення соціально-правових стосунків у середовищі сільських трударів регіону, на сьогоднішн ій день немає [19, с. 37].