Туристичні ресурси Іспанії

РОЗДІЛ  ІІ. Природні туристсько-рекреаційні  ресурси Іспанії. 

     2.1. Рельєф

     Королівство Іспанія, держава, що розташована на південному заході Європи, займає 85% території Піренейського півострова. Площа суходолу становить 499,4 тис. км², поверхні води - 5,350 тис. км². Іспанія має сухопутні кордони з Францією - 623 км, Португалією - 1,214 км, Андоррою - 65 км, англійською колонією Гібралтар - 1,2 км, з Марокко (Ceuta) - 6,3 км, (Melilla) - 9,6 км. Загальна довжина кордонів - 1919,1 тис. км, берегова лінія - 2,1 тис. км. На сході і півдні країна омивається Середземним морем, на заході - водами Атлантичного океану. Іспанія знаходиться на перетині важливих морських і повітряних шляхів, що з’єднують Європу з Африканським і Американським континентами. Має стратегічне положення уздовж Гібралтарської протоки. Загалом рельєф Іспанії вигідно сприяє розвитку багатьох видів туризму.

      В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід - 1000 км, а довжина берегової лінії - 2100 км (у тому числі приблизно 1130 км припадає на Середземне море і 970 км - на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону з Францією на захід до мису Фіністерре уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори, тут є багато великих бухт, в яких знаходяться порти. На південь від мису Фіністерре відроги гір підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт - Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі знаходяться передгір’я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні.

     Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому районі - Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір"ї Месета, яке складене переважно стародавніми кристалічними породами в сполученні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені і неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці і гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складкоутворення і диз’юнктивних дислокацій. Близько 1 млн. років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки як Дуеро, Тахо і Гвадіана течуть у даному напрямку через територію Месети до Атлантичного океану. [13]

     Месета займає 2/3 території Іспанії й облямована високими горами. Крім того, у її центральних районах височать великі хребти Центральних Кордільєр (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара (2430 м) і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор (2592 м). Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і відрізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються основи довгастої форми - фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка - гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь знаходяться плато Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південний край Месети Сьєрра-Морена піднятий на висоту 900 м (найвища точка - гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

     На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - горою Муласен (3482 м), увінчаною сніжниками і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі.

     Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають дугасту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєрре-дель-Монкайо).

     Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина - гора Каро, 1447 м) випливають протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато.

     З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний нездоланний бар’єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складкоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії. [4]

     Завдяки такому рельєфу Іспанія займає важливе місце серед країн світу, які мають змогу займатись лижними видами спорту. Тому країна має шість основних регіонів, де на високому рівні розвинений гірськолижний туризм: Арагонські і Каталонські Піренеї, Кантабрійський, Іберійський, Центральний гірський ланцюг і Пенібетична гірська система.

     2.2. Кліматичні умови

     В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі - з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - з м’якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологонесучим вітрам, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

     Температури скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірні. На північному заході середня температура січня 7°С, а серпня 21°С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани. Влітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура січня 4°С, а липня 25°С. Улітку найбільш жарка погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня 29°С , але іноді температура вдень підвищується до 46°С; зими м’які, середня температура січня 11°С .

     На Канарських островах клімат переважно тропічний, середня температура взимку +25°С (вода +20-22°С), влітку +26-28°С (вода 22-23°С).

     На Балеарських островах клімат середземноморський, менш сухий, чим в континентальній частині країни. Літо помітне прохолодніше, ніж на материку – +18-26°С, середня зимова температура не опускається нижче +12°С. [12]

     Пляжний сезон в Іспанії починається в березні і триває майже три сезони – до листопада. Загалом, кліматичні умови Іспанії чудово сприяють розвитку приморських курортів країни.

     2.3. Водні ресурси

     По території Іспанії протікає не мало річок. Але гірський рельєф, незначне випадання опадів на більшій частині території, непостійний режим стоку, пересихання і обміління багатьох річок - все це затрудняє використання їх для судноплавства. Тільки Гвадалквівір має спокійний рівнинний характер. Для річкового судноплавства доступний лише невеликий відрізок Гвадалквівіру від гирла до м.Севільї; дрібні судна ходять в середньому перебігу Ебро і в гирлах деяких інших крупних річок.

     Головні ріки Іспанії - Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро - беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове і снігове живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується і ріки міліють. Дуеро, Тахо і Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили і порожисті, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює і робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються для цих цілей. З рік Іспанії тільки Гвадалквівір судноплавний на усій довжині ріки. Севілія, що знаходиться на 100 км вище гирла, є процвітаючим морським портом. Ебро, Дуеро, Міньо і її притока Сіль, а також Тахо використовуються для отримання гідроенергії. [4]

     У Середземне море впадає небагато річок. Найбільша з них - р. Ебро завдовжки 928 км. Основні притоки Ебро - Сегре, Гальего, Халон. Ебро сильно міліє влітку. Проте по величині стоку Ебро найкрупніша річка Іспанії завдяки своїм повноводним притокам Гальего і Сегре.

     У Середземноморській Іспанії є короткі річки, що пересихають літом. Найбільша з них - р. Альмерія має довжину 96 км. Ці річки частково використовуються для зрошування. Про такі річки говорять, що вони "течуть тільки два місяці, а десять - у відпустці". Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами, що разом з їх літньою маловодністю перешкоджає судноплавству.

     Річки, що впадають в Біскайську затоку, як правило, короткі і багатоводні. Значна кількість опадів, що випадають більш менш рівномірно протягом року, обумовлює рівномірний режим стоку. Річки течуть в глибоких долинах, покритих густими лісами і зайнятих лугами. Найбільш велика - р. Налон (довжина 135 км.), крім неї, - Бідасоа, Селья, Дева, Нервьон, Навія.

     Озер в Іспанії мало, розташовані переважно в горах. Невеликі озера є на побережжі Кадісської затоки і Середземного моря. Серед них найбільші - Мар-Менор на південний схід від Мурсії в районі мису Палоє, Альбуфера - в районі Валенсії. У провінції Саламанка (Північна Месета) є невелике оз. Санабрія льодовикового походження і оз. Трампаль. У Ла-Манчі і інших посушливих районах нерідко зустрічаються невеликі пересихаючі озера. Їх в народі звуть "великими калюжами". [15]

     На жаль, в Іспанії не має яскраво вираженого річкового туризму – адже саме в розпал сезону в великих річках проявляється їхня літня маловодність, що перешкоджає судноплавству, а отже і річковим круїзам, а маленькі річки пересихають зовсім.

    2.4. Бальнеологічні ресурси

     У Іспанії є величезні можливості для прихильників оздоровчого відпочинку. У країні, де зареєстровано більше 2 тис. мінеральних і термальних джерел з відомими у всьому світі цілющими властивостями, відкрито більше 120 бальнеологічних центрів. Міністерство туризму Іспанії виділяє кожного року 1 млн євро на розвиток оздоровчого туризму. Можна сміливо сказати, що Іспанія – це найбільший європейський бальнеологічний курорт. [17]

     Бальнеотрадиції Іспанії йдуть корінням у часи стародавніх греків і римлян. Сектор, що не функціонував якийсь час, на початку 90-х років минулого століття, завдяки виниклому у людей інтересу до природної медицини і активної пропаганди здорового способу життя, знов знайшов незаслужено втрачену популярність. Ось вже більше 100 років в країні існує Національна асоціація бальнеологічних ресурсів, об’єднуюча профільні регіональні організації в Каталонії, Андалусії, Співтоваристві Валенсії, Арагоне, Естермадурі і інших автономних співтовариств. Зараз іспанські центри бальнеології привертає величезна кількість туристів, адже вони об’єднують оздоровчу програму з природою, спортом, гастрономом, мистецтвом, історією. Багато хто значно відновив устаткування, інфраструктуру, привернув до співпраці висококласних фахівців. Відмінна риса іспанських бальнеологічних ресурсів – сприятливий клімат. [16]

     Іспанські бальнеологічні ресурси доступні круглий рік. Вони знаходяться в різних по географічному положенню районах – високогірних, прибережних або на островах. [17]

     Оздоровчі центри і готелі Іспанії пропонують спеціалізоване лікування і лікування морем на всьому курортному побережжі Іспанії. Багато центрів таласотерапії мають спеціалізовані програми для спортсменів, дітей і літніх людей. Існує і такий напрям, як кліматотерапія, яка так само успішно застосовується на іспанських курортах.

     Іспанія спрадавна славилася своїм цілющим мистецтвом. Коли римляни колонізували велику частину країни в першому столітті до наший ери, вони створили тут культуру прийому водних процедур або як сьогодні прийнято говорити – SPA. По всій Іспанії були побудовані римські лазні, звані термами, терми були у всіх будівлях, починаючи від приватних вілл і закінчуючи фортами. В містечку Кальдас-де-Бесайя до сих пір використовуються цілющі води, якими користувались стародавні римляни.

     Культура SPA процвітає тут і сьогодні. Іспанія пропонує гостям величезну різноманітність курортних зон по всій країні. Від Середземноморського побережжя на сході до Атлантичного океану на півночі безперервного, змінюючи одна іншу, тягнуться санаторно-курортні території, де практикується бальнеологічне лікування і таласотерапія. Місто Гілісія взагалі вважається лідером таласотерапії.