Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Розрахунок повного терміну  використання позикових засобів  здійснюється в розрізі перерахованих  елементів, виходячи з цілей їх використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів є середнім розрахун-ковим періодом, протягом якого вони використовуються підприємством.

Він визначається за формулою:

, де

СТз – середній термін використання позикових засобів;

ТКз – термін корисного використання позикових  засобів;

ПП – пільговий період;

ТП – термін погашення.

Середній термін використання позикових засобів  визначається за кожним цільовим напрямом залучення цих засобів; за обсягом їх залучення на коротко- і довгостроковій основі; за сумою позикових засобів, що залучається в цілому.

Співвідношення  позикових засобів, що залучаються  на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням вартості їх залучення.

6. Визначення  форм залучення позикових засобів.

Дані форми  диференціюються в розрізі фінансового  кредиту; товарного кредиту; інших  форм. Вибір форм залучення позикових  засобів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення  складу основних кредиторів. 

Даний склад  визначається формами залучення  позикових засобів. Основними кредиторами  підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені  тривалі комерційні зв’язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування  ефективних умов залучення кредитів. 

До числа  найважливіших із цих умов належать:

а) термін надання  кредиту;

б) ставка відсотка за кредит;

в) умови виплати суми відсотка;

г) умови виплати основної суми боргу;

д) інші умови, пов’язані  з одержанням кредиту.

Термін надання  кредиту є одним із визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого  цілком реалізується мета його залучення. Наприклад, іпотечний кредит – на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит – на період повної реалізації закуплених товарів тощо.

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними  параметрами: її формою, видом і розміром.

За формами  розрізняють процентну ставку (для  нарощування суми боргу) і дисконтну  ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір даних ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана  процентній ставці, тому що в цьому  випадку витрати щодо обслуговування боргу будуть меншими.

За видами розрізняють  фіксовану ставку відсотка, що установлюється на весь термін кредиту, і плаваючу ставку відсотка з періодичним переглядом її розміру залежно від зміни  облікової ставки центрального банку, темпів інфляції і кон’юнктури фінансового ринку. Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства кращою є фіксована або плаваюча ставка з високим процентним періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. За товарним кредитом він приймається при оцінці в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені товари, вираженої в річному обчисленні.

Умови виплати  суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплаті всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплаті суми відсотка рівномірними частинами; виплаті всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу при погашенні кредиту. За інших рівних умов кращим є третій варіант.

Умови виплати  основної суми боргу характеризуються передбаченими періодами його повернення. Дані умови також зводяться до трьох принципових варіантів: часткового повернення основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повного повернення всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту; повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних умов кращим є третій варіант.

9. Забезпечення  ефективного використання залучених  кредитів.

Критерієм такої  ефективності виступають показники  оборотності та рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення  своєчасних розрахунків за отримані кредити. 

З метою цього  забезпечення за найбільш значними кредитами  може заздалегідь резервуватися  спеціальний поворотний фонд. Платежі  щодо обслуговування кредитів включаються  в платіжний календар і контролюються  в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий обсяг позикових  засобів у формі фінансового  і товарного кредиту, загальна політика залучення позикових засобів  може бути деталізована у розрізі  зазначених форм кредиту.

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових засобів, що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішня кредиторська заборгованість характеризується такими основними особливостями:

1. Внутрішня  кредиторська заборгованість є  для підприємства безкоштовним  джерелом використовуваних позикових  засобів.

Як безкоштовне  джерело формування капіталу, вона забезпечує зниження не тільки позикової  його частини, але і всієї вартості капіталу підприємства. Чим вище в загальній сумі використовуваного підприємством капіталу частка внутрішньої кредиторської заборгованості, тим, відповідно, нижче буде показник середньозваженої вартості його капіталу.

2. Розмір внутрішньої  кредиторської заборгованості, виражений у днях її обороту, впливає на тривалість фінансового циклу підприємства. 

Чим вище відносний  розмір внутрішньої кредиторської  заборгованості, тим менший обсяг  засобів підприємству необхідно  залучати для фінансування своєї  поточної господарської діяльності.

3. Сума формованої  підприємством внутрішньої кредиторської  заборгованості безпосередньо залежить  від обсягу господарської діяльності  підприємства, у першу чергу –  від обсягу виробництва та  реалізації продукції.

З ростом обсягу виробництва і реалізації продукції зростають витрати підприємства, що нараховуються у складі його внутрішньої кредиторської заборгованості, а відповідно збільшується загальна її сума, і навпаки. Тому при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу розвиток операційної діяльності підприємства не збільшує його відносну потребу в кредиті за рахунок росту позикового капіталу, що формується з внутрішніх джерел.

4. Прогнозований  розмір внутрішньої кредиторської  заборгованості за більшістю  видів носить лише оцінний  характер.

Це пов’язано з тим, що розміри багатьох нарахувань, які входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, не піддаються точному кількісному розрахунку в зв’язку з невизначеністю багатьох параметрів майбутньої господарської діяльності підприємства.

5. Розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами і по підприємству в цілому залежить від періодичності виплат (погашення зобов’язань) нарахованих засобів. 

Періодичність цих виплат регулюється державними нормативно-правовими актами, умовами контрактів із господарськими партнерами і лише незначна їх частина – внутрішніми нормативами підприємства. 

Управління  внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, обумовлений  її видами. Основними видами внутрішньої  кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на підприємстві, є:

1. Заборгованість  з оплати праці.

2. Заборгованість  з відрахувань у позабюджетні  фонди соціального страхування,  медичного страхування, пенсійний.

3. Заборгованість  з перерахувань податків у бюджети різних рівнів.

4. Заборгованість з перерахувань  внесків на страхування майна  підприємства.

5. Заборгованість з перерахувань  внесків на особисте страхування  персоналу.

6. Заборгованість за розрахунками  із дочірніми підприємствами.

7. Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного  нарахування і виплати засобів, що входять у її склад.

 

 

 

 

 

 

Висновок до 1 розділу

Склад запасів  на кожному окремому підприємстві залежить від його виду діяльності. Якщо для торгівельного підприємства основна частина запасів – це товари, то для виробничого – виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція.

У разі відхилення справедливої вартості фінансових інвестицій від їхньої балансової вартості необхідно проводити переоцінку, результати якої визнаються як інші доходи або інші витрати, що дозволяє визначити наявність дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Оцінка поточної дебіторської заборгованості ґрунтується на первісній вартості, яка залежить від виду дебіторської заборгованості та особливостей її визнання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає  потреба в залученні нових  позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. У процесі управління залученням позикових засобів розв’язується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення  позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення  позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Оцінка вартості залучення позикового капіталу з  різних джерел проводиться в розрізі  різних форм позикового капіталу, що залучається  підприємством із зовнішніх і  внутрішніх джерел. Результати такої  оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства

(ДО 2 РОЗДІЛУ)

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу – баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

У найзагальнішому  вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю на підприємстві будується за такими основними етапами:

1. Аналіз внутрішньої  кредиторської заборгованості підприємства  у попередньому періоді.

2. Визначення  складу внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

3. Установлення періодичності  виплат за окремими видами  внутрішньої кредиторської заборгованості.

4. Прогнозування середньої  суми нарахованих платежів за  окремими видами внутрішньої  кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої  суми і розміру приросту внутрішньої  кредиторської заборгованості по  підприємству в цілому.

6. Оцінка ефекту від  приросту внутрішньої кредиторської  заборгованості підприємства в  майбутньому періоді.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування і виплати засобів у розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості.

Аналіз внутрішньої кредиторської  заборгованості підприємства у попередньому періоді. Даний аналіз проводиться в чотири етапи.

На першому етапі аналізу досліджується динаміка загальної суми внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в попередньому періоді, зміна її питомої ваги в загальному обсязі позикового капіталу, що залучається.

На другому етапі аналізу  розглядається оборотність внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства, виявляється її роль у формуванні його фінансового циклу.

На третьому етапі аналізу  вивчається склад внутрішньої кредиторської  заборгованості за окремими її видами; виявляється динаміка питомої ваги окремих її видів у загальній сумі внутрішньої кредиторської заборгованості; перевіряється своєчасність нарахування і виплат засобів за окремими рахунками.