Шляхи вдосконалення використання безготівкових розрахунків на сучасному етапі розвитку економіки України

   Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або  анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

   Розрахунки  акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.

   Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту  платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого  боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування  покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу  товарно матеріальних цінностей. Форма  розрахунків за акредитивами у наших  умовах є засобом адантації системи  безготівкових розрахунків до нових  ринкових відносин в умовах  кризової економіки. На жаль, акредитивна форма  розрахунків у господарському обороті  Україн обмежена і не дає належного  економічного ефекту.

   5) Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з від- 
строчкою платежу, які оформлюються векселем.

   Вексель — це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

   За  своєю суттю вексель є абстрактним  борговим зобов’язанням. Його абстрактність  полягає в тім, що він не обумовлений  попереднім виконанням будь-яких договірних зобов’язань.

   Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів  ринкових відносин функціонують в обігу  як розрахунковий засіб, боргове  зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу  векселів у порівнянні з іншими цінними  паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби  в готівці, зменшують витрати  грошового обороту і прискорюють  його. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.

   Розвиток  кредитних інститутів обумовлений  можливістю негайного обертання  боргових зобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування  даних зобов’язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є  зручним інструментом для руху кредитів.

   Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і  в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться  за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю  застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.

   6) Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк. Механізм розрахунку платіжними вимогами показаний на рисунку 1.5.

     
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.5 «Схема розрахунків платіжними вимогами».

   Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою  платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

   Безакцептну списання коштів - це списання коштів з  рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів.

   Безспірне стягнення коштів з рахунків у  банках може бути здійснено:

—  за виконавчими листами, виданими судами;

—  за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними  законодавством України.

   Безспірне стягнення коштів здійснюється через  банк списанням коштів з рахунка  відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа  додається орігінал виконавчого  документа або належним чином  оформлений дублікат.

   Розрахунки  платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:

1) Одержувач  коштів виписує і здає в  установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника  і реєстр вимог;

2) Банк  одержувача пересилає платнику  вимогу і реєстр банку платника;

3) Банк  платника видає платникові платіжну  вимогу і повідомляє про платіж;

4) На  основі перевіреної платіжної  вимоги установа банку списує  зазначену суму з рахунка платника;

5) З  банку платника надходять документи  про перерахування коштів у  банк одержувача;

   6) Банк  одержувача зараховує зазначену  суму на рахунок одержувча  коштів.

   7) Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів. У порядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт),  і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися  на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”.

   У разі, якщо в інкасовому дорученні  не зроблено посилання на акт чинного  законодавства, банк повинен повернути  його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача.

   Документи на безпірне стягування та безакцептне  списання коштів приймаються банками  незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності  коштів на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку №9929 “Розрахункові  документи, обов’язкові до сплати”.

   Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України  щодо накладання арешту на кошти юридичних  та фізичних осіб.

   Ухвала  суду або постанова прокурора, слідчого посилається безпосередньо до банку, в якому видкрито рахунок юридичної  або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладання арешту на коти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка ( в тому числі використання коштів на потреби пидприємства та виплату заробітної плати і прирівняних  до неї платежів) за винятком платежів до бюджету.

   Отже, в Україні використовуються різні  форми безготівкових розрахунків. Взагалі розрахункові безготівкові документи становлять незначну частину  всіх розрахункових документів. (див. Додаток 2). 

 

    

   Розділ  II: Шляхи вдосконалення використання безготівкових розрахунків на сучасному етапі розвитку економіки України.

2.1 Введення програми розвитку системи масових безготівкових платежів в Україні.

   Протягом  останніх десятиліть світова кредитно-фінансова  система пройшла складний шлях від  застосування готівкових коштів у різній формі до переважно безготівкових  електронних розрахунків.

   В Україні також зроблено чимало: створено систему електронних міжбанківських платежів, впроваджено систему типа "клієнт-банк", використовуються банківські платіжні картки, як вітчизняних, так і міжнародних платіжних  систем для безготівкових та готівкових розрахунків юридичних та фізичних осіб.

     Нині  у банківській сфері України  застосовуються чотири основні групи  платіжних карток різних платіжних  систем:

• відомих міжнародних систем (Віза, Європей, Мастеркард);
• внутрішніх локальних (запроваджених вітчизняними банками);
• Національної системи масових електронних платежів.

   У першій групі лідирують такі банки, як "Аваль", Приватбанк український міжнародний банк, Укрексімбанк та деякі інші. Аналіз їх роботи свідчить, що ринок в Україні для емісії міжнародних карток обмежений.

   Дві інші групи платіжних систем розвиваються шляхом упровадження "зарплатних" проектів. Однак, ці картки не можна назвати платіжними, бо вони використовуються лише для виконання основних банківських функцій – видачі та приймання готівки.

   Застосуванню  їх, як засобу платежу в торгівлі чи сфері послуг перешкоджають такі фактори:

• немає домовленості між банками про взаємний прийом карток;
• бракує інфраструктури;
• висока собівартість операцій, а отже вузька сфера застосування;
• високі ризики;
• не розроблені технології взаємодії із супутніми системами та відповідна нормативна база.

   Зважаючи  на ці реалії, НБУ створює Національну  систему масових електронних  платежів (далі НСМЕП), покликану усунути основні перешкоди на шляху запровадження справді масової платіжної системи.

   Із  цією метою НБУ разом із вітчизняними партнерами розробив технологію, що ґрунтується  на застосуванні старт-карток. Нею передбачене  застосування офлайнових технологій, що значно зменшує собівартість операцій, а крім того дає змогу рентабельно  виконувати навіть незначні за сумами операції.

   Національну систему масових електронних  платежів (далі – НСМЕП) було започатковано  в 1995 році фахівцями Національного  банку України та введено в  промислову експлуатацію 22 листопада 2004 року.

   За  даними Головного процесингового центру НСМЕП протягом 2010 року банками-членами НСМЕП було емітовано 239 317 карток. Загальна кількість карток НСМЕП за станом на 04.01.2011 становила 2 899 433 одиниць. Лідерами з емісії платіжних карток НСМЕП на кінець 2010 року є такі банки: АБ “Експрес-Банк” (1 256 тис. карток), АТ “Імексбанк” (1 082 тис.карток), ПАТ “Мегабанк” (253 тис. карток), Банк “Демарк” (113 тис. карток). За станом на 04.01.2011 НСМЕП нараховує 57 членів (включаючи Національний банк України і УДППЗ “Укрпошта”) та 7 учасників (див. Додаток 3).

   У НСМЕП на початок 2011 року термінальна  мережа (банкомати і термінали) нараховувала 5 913 одиниць (протягом 2010 року кількість термінального обладнання збільшилась на 89 одиниць). Динаміку зростання кількості термінального обладнання НСМЕП наведено нижче. За кількістю одиниць термінального обладнання лідерами на кінець 2010 року є такі банки: АТ “Імексбанк” (1 775 одиниць), АБ “Експрес-Банк” (1 726 одиниці), ВАТ КБ “Хрещатик” (747 одиниць), ПАТ “Мегабанк” (374 одиниць) (див. Додаток 4).

   Свідченням  зростання завантаження системи  є постійне зростання оборотів НСМЕП. Обороти НСМЕП за 2010 рік склали понад 25,9 млрд. грн. На кінець року  наростаючі обороти НСМЕП перевищили відмітку 125,2 млрд. грн. (див. Додаток 5).

   На  сьогоднішній день в систему можна  вступити безкоштовно, а в подальшому, коли мова піде про промислову експлуатацію, сума буде, скоріш за все символічною  – 1 тис. грн. А за вступ до VISA банк повинен заплатити 50 тис. дол.. США та відволікати кошти на депозитні вкладення у зарубіжному банку. На Україні депозитний страховий вклад зберігається на рахунках НБУ, як частина обов'язкових резервів.

   Перевагами  національної карти над зарубіжними  аналогами: більш висока степінь  захисту від підробок, багатофункціональність; більший строк використання (5 років  навпроти 1-2); більша швидкість використання (карта має функцію ²електронний гаманець², тому не витрачається час на зв'язок з банком та авторизацію).

   Перед національною картою не стоїть задача конкурувати з іноземними платіжними системами. ЇЇ основна задача – витіснення готівкових грошей. По-перше, обслуговування готівки обходиться НБУ дуже дорого: наприклад, строк використання однієї купюри номіналом 1 грн. складає 7 місяців. По-друге, стоїть задача легалізації  тіньового сектора, котрий поповнюється, головним чином від готівкового  обороту.