Шляхи вдосконалення використання безготівкових розрахунків на сучасному етапі розвитку економіки України

—  зарахування  взаємних вимог платника і одержувача коштів.

     У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до идвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих  послуг.

     В умовах платіжної кризи зростає  значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються  рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

     При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування  вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності  ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків  погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

     Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’екта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

     Завдання  економічної науки полягає в  тому, щоб науково відображаючи й  обгрунтовуючи практику безготівкових  рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні  рекомендації щодо вдосконалення і  раціональної зміни системи безготівкових  розрахунків.

     Оскільки  безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського  обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових  документів та вчасністю іх проходження.

 

1.1 Види безготівкових розрахунків.

   У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових  розрахунків:

- платіжними  дорученнями;

- платіжними  вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними  вимогами;

- інкасовими  дорученнями.

   1) Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті  України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення.

   Платіжне  доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача (рис. 1.1)

       

     Рис. 1.1 «Схема розрахунків платіжними дорученнями».

   Розрахунки  платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків  у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

   Технологія  розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує  її на рахунок постачальника.

   Платіжні  доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні  цінності і надані послуги, для попередньої  оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних  чинним законодавством, погашення кредиторської  заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації  розраховуються платіжними дорученнями  при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування  тощо.

   Усі примірники платіжних доручень мають  бути ясно і чітко оформлені. Доручення  приймаються до виконання банками  протягом 10 календарних днів з дня  виписки. День заповнення платіжного доручення  не враховується.

   2) Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів)     до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість  відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є  найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

—  верхня частина - особливості платіжної  вимоги;

—  нижня частина - особливості платіжного доручення.

  На рисунку 1.2 поетапно відображено процес розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.

 

Рис. 1.2 «Схема розрахунків платіжними вимогами-дорученнями».

  Вимога-доручення  заповнюється одержувачем коштів і  надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

  З метою забезпечення гарантованої прискореної  доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті  з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з  договором (угодою) продукцію (виконанні  роботи, надані послуги, тощо).

  На  мою думку, саме ця правова форма  розрахунків найнадійніша для підприємницьких  стосунків і одночасно для  банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається  безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для  прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті  розрахункових та розвантажувальних  документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені  договором.

  Позитивним  моментом даної форми безготівкових  розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у  зв’язку з тим, що розрахункові документи  пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків  є малопоширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарнтії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.

  3) Чек — письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.

  У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для  отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

    Розрахунковий чек – це документ, який містить доручення чекодавця (платника) банка про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

   

Рис. 1.3 «Схема розрахунків чеками».

   Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

   Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу, виходячи з угоди між  банком і клієнтом. Відповідно до чекової  угоди клієнту дозволяється використовувати  його власні, а також залучені кошти  для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека.

   Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного  платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється  законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

   Чекова  форма розрахунків має певні  переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків  і надходження коштів на рахунок  постачальника, що сприяє зменшенню  дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків  є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків  чеками на велику суму; складність оформлення чека.

   4) Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.

    Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплати товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві (рис. 1.4).

Рис. 1.4 «Схема розрахунків акредитивами».

   Акредитив - це  специфічна форма безготівкових  розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих  для цього  грошових коштів  оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов”язаний:

—  виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

—  надати повноваження іншому  (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними  акредитивними операціями.

   Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника  за рахунок  коштів, спеціально заброньованих для  цієї мети  в банку платника. Умови  та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником  акредитива. Акредитиви можуть бути депопоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).

   Положення про  безготівкові розрахунки в народному  господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів.

   Покритим(депонованим  у банку постачальника або  банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент  перераховує кошти платника або  надану йому позичку, в розпорядження  виконуючого банка на окремий  балансовий рахунок - “акредитиви” на весь строк дії зобов”язання банку-емітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банком-емітентом  і виконуючим банком немає кореспондентських  відносин.

   Непокритий  акредитив може відкриватися, при  встановленні між банками кореспондентських  відносин, у виконуючему банку  шляхом надання йом права списувати  суму акредитива з рахунку банка-емітента. Ніякого договору гарантії жоден  банк не укладає. Відкриття банком-емітентом  непокритих гарантованих акредитивів  у банку постачальника здійснюється за домовленністю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків.

   Акредитиви  ще поділяються на відзивні та безвідзевні .

   Відзивний - акредитив, який може бути змінений або  анульований банком-емітентом без  попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотриманя умов, передбаченних договором, дострокової  відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).