Розробка політики запобігання банкрутства

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ  ПОЛИТИКИ     

ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА  НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

 

1. Суть, види банкрутства підприємства та чинники проявлення

 

 

Одним з найважливіших  питань, що мають пріоритетне значення при

дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». Якщо звернутися до етимологічного змісту цього терміну, то буквально  він у перекладі з італійської означає  banco - ослін, rotto - зламаний.  Цей вираз нагадує звичай, що існував в Італії, ламати або хоч перекидати ослін, на якому за своїм столиком  сидів міняйла, котрий став неспроможним, та навіть й самий столик, якщо під словом «banco» розуміти також стіл чи прилавок. Звичайно, що і в цьому, як і в багатьох інших подібних випадках, термін «банкрутство» зберіг лише певну аналогію до буквального свого значення. В переносному смислі банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним  виконати майнові зобов`язання перед своїми кредиторами[3,5].

На сьогоднішній день можна  побачити в сучасній літературі багато визначень терміна банкрутства. Так, Шеремент А.Д. під банкрутством суб’єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання. Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму відтворення капіталу суб’єкта господарювання, результатом його неефективної цінової,  інвестиційної і фінансової політики[8,157].

Білоліпецький Н.П. дає визначення банкрутства суб’єкту господарювання, як його крах, викликаний технічно або фізичною нездатністю суб’єкта господарювання  погасити взяті на себе фінансові зобов’язання. Бакрутство суб’єкта господарювання – це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобо’язань[8,158].

Скворцова М.М. стверджує, що банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [8,159].

Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фінансове банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України. Стаття 156-3 Кримінального кодексу України «Фінансове банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-заявника або власника суб’єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи – суб’єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов’язань перед боржником[8,159].

Відповідно до Закону України  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури[1];

Базілінська О.Я., банкрутство (Bankruptcy) — це неспроможність підприємства платити за  своїми борговими зобов’язаннями  та виконувати зобов’язання перед бюджетом[2,200].

Терещенко О.О. вважає, що банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів[9,14].

Суб’єктами банкрутства  можуть бути боржники, неплатоспроможність  яких виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.[11,350]

На сучасному етапі  розвитку економіки виділяють декілька видів банкрутства. А саме: добровільне, необережне, приховане, умисне, фіктивне.

При  добровільному  банкрутстві  сам  боржник подає  заяву, щоб  суд справедливо розподілив його активи між кредиторами.

За умови примусового  банкрутства кредитори звертаються  до суду із заявою, щоб визнати боржника неплатоспроможним.

Необережне  банкрутство  є результатом неефективної роботи підприємств.

Приховане  банкрутство  виникає  у  випадку  навмисного приховування факту стійкої фінансової неспроможності підприємства  та  пов’язаного  з  цим  подання  недостовірної  інформації кредиторам, державним органам, іншим зацікавленим особам.

Умисне банкрутство має  свідому спроможність доведення підприємства до стійкої фінансової неплатоспроможності.

Фіктивне банкрутство  проявляється, як результат свідомого поширення підприємством інформації щодо своєї фінансової неспроможності, щоб ухилитися від оплати зобов’язань.

Банкрутство  може  відновлюватися  зовнішніми  чинниками (екзогенними), які не залежать від діяльності підприємства, та внутрішніми (ендогенними), що залежать від підприємства.

          За оцінками фінансистів, одна  третина банкрутств в розвинутих  країнах  зумовлена  зовнішніми  чинниками,  а дві  третини  — внутрішніми чинниками. В  ЄС за рік  із ста новостворених  підприємств на ринку залишається  20—30. 

  Головними  зовнішніми  чинниками  банкрутства  підприємства  є:   

1. макроекономічна  та  політична  нестабільність; 
2. спад кон’юнктури в економіці;
3. зниження купівельної спроможності населення;
4. значний  рівень  інфляції;
5. нестабільність  господарського  та податкового  законодавства;
6. посилення  внутрішньогалузевої  конкуренції; 
7. криза  окремої  галузі;  сезонні  коливання;
8. посилення монополізму на ринку;
9. дискримінація підприємства органами влади  та управління;
10. погіршення криміногенної  ситуації тощо. 

          Можна  також  виділити  велику  кількість  внутрішніх  чинників банкрутства:

1. неефективність операційної, інвестиційної та фінансової  діяльностей; 
2. низька  якість менеджменту; 
3. низький рівень кваліфікації персоналу;
4. недоліки в постачанні;
5. низький  рівень маркетингу;
6. брак  інновацій  та раціоналізаторства;
7. нерозвиненість фінансового контролінгу тощо. 

Під дією названих чинників та факторів, які взаємопов'язані, може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів функціонування підприємства, з'являються  симптоми банкрутства [див. дод. А].

Аналізуючи праці Іванова  Г. П. [8,160], можна зробити більш детальну класифікацію причин виникнення банкрутства підприємств [див. дод. Б].Наведена класифікація враховує не тільки всі напрямки виникнення причин банкрутства в сучасних умовах, а й сприяє їх акумуляції з метою усунення або впливу на них.

У цілому, всі названі  причини кризи досить тісно взаємопов'язані  та створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Досліджуючи діяльність того чи іншого підприємства, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виділити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але всі  вони, як правило, зводяться до вище перелічених.

Отже, банкрутство – це наслідок глибокої фінансової кризи, з  якої вийти практично неможливо.

 

 

 

 

1.2 Методичні основи проведення  діагностики банкрутства

 

 

Діагностика кризи розвитку підприємства — це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового  аналізу, спрямованого на виявлення  ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства  та подолання кризи. Діагностика  кризи визнається одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають  змогу визначити ступінь розвитку кризи, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для  її подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування  наслідків подальшого розвитку ситуації.

       Тому, для діагностування банкрутства використовують різні методи та  моделі, як зарубіжних так і вітчизняних науковців.

        Багато вчених розробляли моделі обчислення імовірності настання банкрутства на основі статистичних даних. Сукупність винайдених моделей об’єднали у статистичні моделі

         Найбільш поширеним методом оцінки  ймовірності банкрутства підприємства є запропонована американським економістом Е. Альтманом Z-модель на основі п’яти факторів:

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D+ 1,0 E

         де A — частка оборотних засобів у активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів підприємства;

         B — рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком, тобто як відношення нерозподіленого прибутку звітного року й минулих років до загальної суми активів;

    C — рентабельність активів, обчислена за прибутком від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

      D — коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (вся ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов’язань (для підприємств, що не емітують акції, цей коефіцієнт розраховується, виходячи з величини статутного фонду і додаткового капіталу з урахуванням ставки дисконтування вартості акцій аналогічних підприємств);

      E — віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

     Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 1,0 — вибрано емпірично в  результаті аналізу великої кількості  підприємств.

     Залежно  від значення Z прогнозується можливість  банкрутства:

• до 1,8 — дуже висока;
• від 1,81 до 2,7 — висока;
• від 2,8 до 2,9 — можлива;
• понад 3,0 — дуже низька.

     Точність  прогнозу в цій моделі протягом  одного року становить 95%, двох  років — 83%. Це досить висока  точність, але недолік моделі  полягає в тому, що її, по суті, доцільно використовувати тільки  щодо великих компаній, які котирують свої акції на біржах.

     Ідеї Альтмана були продовжені Спрінгейтом, який побудував модель на підставі досліджування впливу 19 фінансових  показників.

 

       де А = робочий капітал /загальна вартість активів;

       В = прибуток до сплати податків процентів/загальна вартість активів;

       С = прибуток до оплати податків/короткострокові зобов’язання;

       D = обсяг продажу/загальна вартість активів;

         Фінансовим аналітиком Уільямом Біфером була запропонована система показників для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства, для чого він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників Біфера представлена у додатку В.

Британські вчені Таффлер і Тішоу запропонували в 1977 році чотирьох факторну модель, яка надає точну картину фінансового стану підприємства.

                       

  де А= операційний  прибуток /короткострокові зобов’язання;

  В = оборотні активи/загальна  сума зобов’язань;

  С = короткострокові  зобов’язання/загальна вартість  активів;

  D = виручка від реалізації/загальна  вартість активів.

Критичне  значення Z-показника  за цією моделлю —0,25. Якщо величина Z – рахунку більша за 0,3, то це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові  перспективи, а якщо менше 0,2 , то банкрутство  більш ніж ймовірне.

Модель прогнозу ризику банкрутства , розроблена вченими Державної економічної  академії (м. Іркутськ), яка отримала назву ІДЕА.

 

            де А – відношення оборотного капіталу до суми активів;

            В – відношення чистого прибутку  до власного капіталу;

            С – відношення виручки від  реалізації до суми активів;

            D – відношення чистого прибутку  до інтегральних витрат;

         В даній моделі ІДЕА винесено 5 показників ймовірності настання  банкрутства:

Якщо R<0 – ймовірність  банкрутства максимальна (90-100%);

Якщо R у межах від 0 до 0,18 – висока (60-80%);

Якщо R у межах від 0,18 до 0,32 – середня (35-50%);

Якщо R у межах від 0,32 до 0,42 – низька (15-20%);

Якщо R>0,42 – мінімальна (до 10%).

           Отже, за допомогою даних моделей  ми в наступному розділі будемо  аналізувати ймовірність настання  банкрутства.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА  НА ПІДПРИЄМСТВІ ПВОП «ВІДРОДЖЕННЯ»  ЗА 2010-2011 РОКИ

 

 

 

          2.1 Оцінка показників фінансового стану підприємства

 

 

          На кожне підприємство, яке займається виробництвом продукції, негативно впливають як зовнішні так і внутрішні чинники. Тому, доцільно проводити оцінку фінансового стану підприємства, щоб вести моніторинг його стану і знати його сильні і слабкі сторони. Оцінку фінансового стану підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Основою методики оцінки фінансового  стану є теорія аналізу фінансової діяльності підприємства, що розглядає  поняття “стабільний фінансовий стан” не тільки як якісну характеристику його фінансів, а як і кількісно  вимірюване явище.