Робота банкыв з проблемними кредитами

Співробітник  підрозділу приймає кредитну справу, на підставі якої

відкривається спостережна справа.

Кредитне  управління є найважливішим і найбільшим підрозділом банку,

оскільки  основною функцією і основним джерелом його прибутку є надання

різного роду позик. У рамках кредитного управління можуть створюватися

відділи (додаток А).

Вагому  роль у роботі з проблемними активами відіграє підрозділ

стратегічного аналізу банку, що повинен давати повну оцінку можливих наслідків рішень, які приймаються, з урахуванням стратегічних інтересів банку

в цілому. [27].

Загальна  мета служби безпеки банку - це своєчасне  виявлення і протидія

внутрішнім  і зовнішнім небезпекам та загрозам, забезпечення захисту банку і

досягнення  ним поставлених цілей діяльності. Служба безпеки банку

формується  відповідно до політики, що проводиться [29].

Підрозділи  безпеки у ході кредитного моніторингу  здійснюють контроль

поведінки позичальника, його ділової активності, появи нових комерційних

зв’язків, загального режиму діяльності підприємства (кадрові зміни, конфліктні

ситуації, зміни в організації виробництва  тощо), наявність негативних відгуків

про діяльність підприємства чи його власників або керівництва в засобах

масової інформації, поведінки керівників і  засновників (власників)

підприємства, їх ставлення до стану і перспектив діяльності підприємства.

Юридична  служба – це окремий структурний  підрозділ банку, що

здійснює  відповідний контроль за дотриманням  законності проведення

операцій  банком [29]. У сфері управління проблемними  кредитами банку

працівники  юридичного відділу аналізують наявність  та правильність

оформлення  документів, які подаються позичальниками, а саме: установчих

документів, документів, що підтверджують право  оренди або володіння

землею, майном, патентів, ліцензій, що дають  право на здійснення різних видів

господарської діяльності.

Підрозділи  банківських ризиків здійснюють вивчення ситуації щодо

стану забезпечення повернення кредиту. Зокрема, з питань, що стосуються

застави: чи не перезаставлено предмет застави, умови зберігання і стан

предмета  застави, чи не реалізовано (замінено), украдено предмет застави,

дотримання  передбачених договорами умов використання (експлуатації, онов-

лення) предметів застави [30].

Це так  званий один із загальних блоків організаційного  забезпечення

управління  проблемними кредитами. Проте ще можна виокремити другий блок

організаційного забезпечення, представлений спеціальними органами управління, які поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні органи

управління  складають спеціально створені органи (прикладом може бути

департамент по роботі з проблемними кредитами) або ж відділи, які надали

кредит, що став проблемним. Зовнішні органи управління представлені

колекторськими  та аутсорсинговими компаніями (рисунок 2.1).

Тепер розглянемо інформаційне та нормативне забезпечення управління

проблемними кредитами, яке можна розділити  на зовнішнє та внутрішнє

(додаток  Б).

На підставі вище викладеного потрібно сказати, що виділяють

стратегічний, тактичний та оперативний рівні  організаційного забезпечення

управління  проблемними кредитами, в якому  кожен з суб’єктів виступає

керівною  системою управління та виконує свої специфічні функції.

Інформаційний та нормативіний блок забезпечення можна  розділити на

зовнішнє  та внутрішнє забезпечення, що може включати економічну,

комерційну, фінансову та іншу звітність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ. Методи роботи банку з проблемними  кредитами.

     Завдання банку полягає в мінімізації збитків за проблемними кредитами

за допомогою  відповідних методів управління. Основними методами

регулювання проблемних кредитів є методи реабілітації та ліквідації.

Перший  полягає в розробці спільного  з позичальником плану заходів

щодо  повернення кредиту. Метод ліквідації ж означає повернення кредиту

через проведення процедури банкрутства  та продажу активів позичальника.

Процес  реабілітації складається з наступних етапів (рисунок 3.1)

 
 
 
 
 
 

Рисунок 3.1. Етапи процесу реабілітації проблемного кредиту 

Реструктуризація  проблемної кредитної заборгованості належить до

протекційних  заходів проблемної кредитної заборгованості. До цих заходів

відносять укладання додаткової або модифікованої  угоди кредитного договору,

що може супроводжуватись спільним складанням і впровадженням в життя

плану покращення господарської діяльності позичальника.

Ліквідація  проблемного кредиту є крайнім  заходом з боку банку, який

означає приховане визнання того, що банк припустився  помилки, надавши

кредит. До ліквідації проблемних кредитів відносять реалізацію предметів

застави, погашення боргу за допомогою  відшкодування страховою компанією,

гарантом  та поручителем, звернення в суд, виконання судового рішення,

банкрутство позичальника.

У зарубіжних банках велика увага приділяється організації роботи з

проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи -

департаменти, відділи, сектори. Розмежування повноважень  та відповідальності

фахівців  з управління проблемними кредитами  від функції кредитування

допомагає запобігти можливим зіткненням інтересів  у конкретного кредитного

працівника. Робота з проблемними кредитами  потребує високої кваліфікації та

спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, знання психологічних

прийомів, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах. Все це вимагає

покращення  менеджменту в банку, а також  збільшення витрачання коштів на

підвищення  освітнього рівня співробітників банку. Іноді банки можуть

користуватися послугами сторонніх організацій.

В теперішній час все більш популярними  стають агенції колекторів, що

надають свої послуги в сфері саме проблемних кредитів. До основних

обов'язків цих працівників належать такі: телефонні дзвінки до боржника,

введення  інформації про погашення заборгованості в програмне забезпечення,

ведення переговорів, проведення зустрічей  з боржниками в офісі, підготовка та

вручення  боржникам повідомлення про заборгованість, підготовка матеріалу

про самого боржника, щотижнева звітність [12].

Для аналізу  регулювання проблемних кредитів банку  застосовують й інші

методи  управління проблемними активами (додаток  Ж). Далі ми спробуємо

проаналізувати  їх за групами (внутрішньобанківські та зовнішні), а також

розглянемо  досвід застосування банками даних  методів зниження ризиків

неповернення  кредитів.

Розпочнемо  з внутрішньобанківських методів  управління проблемними

кредитами, які передбачають раннє реагування ризик-менеджерів на погіршення

обслуговування  позичальниками кредитів і включають  в себе реабілітацію

кредитної заборгованості та відновлення можливості позичальниками генерувати

грошовий  потік для обслуговування кредитів. Одним із найефективніших

внутрішньобанківських методів роботи з проблемними активами є

реструктуризація  кредитної заборгованості. Детальне вивчення практики роботи

банків  України щодо реструктуризації кредитної  заборгованості дає змогу

визначити особливості її застосування (додаток  В).

Дослідження вітчизняної практики реалізації зазначених способів

реструктуризації  кредитної заборгованості упродовж 2008—2011 років дає

підстави  говорити про обмежені можливості їхнього  застосування та низьку

ефективність  із позиції поліпшення якості кредитних  портфелів та структури

балансів  банків. Недоліками внутрішньобанківських  методів управління

проблемними кредитами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових

ресурсів  від основної діяльності, утримання  на балансі банку прогнозованих

фінансових  втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування.

Практика  засвідчує важливість об'єктивної економічної  оцінки

ефективності  внутрішньобанківського регулювання  кредитних ризиків з метою

попередження  виникнення високої частки проблемних активів у структурі

кредитного портфеля. Для оцінки економічної ефективності регулювання

кредитних ризиків розроблено методичний підхід на засадах урахування зміни

вартості  грошових коштів у часі, сукупних витрат на регулювання, потенційних

втрат і втраченої вигоди під час  здійснення кредитних операцій.

Застосування  цього методичного підходу на попередніх етапах процесу

управління  проблемними кредитами банків дасть  змогу чітко визначати

витрати на застосування внутрішньобанківських  методів управління

проблемними кредитами, оцінювати прогнозну прибутковість кредитних

операцій  за результатами реалізації цих методів  та приймати обгрунтовані

управлінські  рішення щодо управління проблемними  кредитами з урахуванням

витрат.

У разі неефективності застосування внутрішньобанківських  методів

управління проблемними активами менеджмент банку може прийняти рішення

про доцільність  зовнішніх шодо банку дій для  поліпшення структури його

балансу та відновлення ліквідності. Це робить актуальною практику

застосування  зовнішніх методів управління проблемними активами, серед яких:

— передача проблемних активів в управління третій особі (колектору)

без оптимізації  балансу банку;

— передача/продаж проблемних активів пов'язаній фінансовій ком-

панії на засадах оптимізації балансу (SPV onshore/offshore);

— продаж проблемних активів непов'язаній фінансовій компанії на