Прямі податки. Їх вплив на формування доходів бюджету

     Непрямі податки більш-менш терпимі, коли спостерігається  підйом рівня життя народу. Але  вони являють собою подвійний гніт, коли рівень життя падає. І якщо дати їм оцінку з врахуванням стану виробництва і рівня життя населення, то вони принесуть більше шкоди, ніж порятунку для бюджету.

     Прямі податки хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні доходів бюджету мають суттєве  значення у податковій системі України. Вони зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, за їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони більш справедливі, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

     За  економічним змістом об’єкта  оподаткування податки поділяються  на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

     Безпосередніми  об’єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно  від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

     Місцеві податки встановлюються місцевими  органами влади та управління. Можливі  різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

     По-друге, введення місцевих податків за переліком  встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими  органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

     За  способом стягнення розрізняють  два види податків – розкладні  й окладні. Розкладні податки  спочатку встановлюються в загальній  сумі відповідно до потреб держави  в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

     Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних  і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів  платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових, щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином в сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

     Використання  податків як фінансових регуляторів  – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно  змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

     Принцип сплати податків в залежності від  платника породив систему прогресивного, пропорційного і регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три  види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні.

     Саме  більшість податків частіше за все  розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило  стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають окремим верствам населення податкові пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності.

     Часто податкові пільги надаються малим  і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають самостійну справу, фермерам, але ці по даткові пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер.

     Реалізація  функцій, які виконують податки, зокрема й прямі, безпосередньо  пов’язані з тими принципами, що закладені в них.

     Світовий  досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

     Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься на таких основних принципах як:

     - наукова обґрунтованість політики  доходів;

     - пріоритетність прямого оподаткування;

     - активне використання податкових  методів регулювання темпів і  пропорцій розвитку економіки;

     - інвестиційна і соціальна спрямованість;

     - диференційоване застосування податкових  ставок;

     - надання податкових пільг тільки  на визначені цілі.

     Система прямих податків регулює насамперед доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціни. Але в кінцевому підсумку і прямі, і не прямі податки скорочують споживання, впливаючи тим самим на баланс попиту й пропозиції.

     Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування. Залежно від платників податку прибуткове оподаткування поділяється на два види:

     - оподаткування фізичних осіб,

     - оподаткування юридичних осіб.

     Кожний  із зазначених видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу - добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції. Так, доходи підприємств мають продуктивніший характер.

     Об’єктами прямого оподаткування можуть бути:

     - кошти, матеріальні цінності й нематеріальні активи, що надходять підприємству у вигляді внесків до його статутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших корпоративних прав;

     - кошти громадян, що надходять до кредитних спілок, пенсійних фондів та  інших спеціалізованих фінансових установ у вигляді внесків на додаткове пенсійне страхування;

     - взяті на облік, але не сплачені боргові вимоги та права вимоги на виконання договірних зобов'язань у тому числі отримані, але не оплачені векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, гарантії, банківські накази та інші види забезпечення заборгованості щодо розрахунків з дебіторами;

     - курсові різниці, нараховані на валютні цінності підприємства;

     - кошти спільного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

     - кошти, матеріальні цінності або нематеріальні активи, внесені у вигляді іноземної інвестиції та повернуті іноземному інвесторові в разі припинення інвестиційної діяльності на суму фактичного внеску в грошовій або натуральній формі;

     - кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, утому числі нерезидентів, фондам, установам, закладам, громадським та релігійним організаціям, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності;

     - кошти, одержані закладами і установами освіти та науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету, на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами;

     - кошти, одержувані релігійними організаціями від здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами. 

     Для сучасних держав характерним є втручання  в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США воно менше, а в Швейцарії - більше.

     Основним  інструментом державного регулювання  є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво.

     Завдяки цьому впливу держави досягають  поставленої мети по забезпеченню економічного росту, впровадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менше захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньо - економічній діяльності тощо.

     Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони включають в  себе федеральні або загальнодержавні податки, податки регіонів та місцеві  податки. Ступені оподаткування  в Європі вище ніж в Пн. Америці.

     На  сьогоднішній день податки служать інструментом розвитку економіки. Формування і рух бюджетних коштів займає центральне місце в реалізації економічної політики всіх країн світу, зокрема таких лідерів в економічному розвитку як Японія і США.

     Податкова система Японії характеризується багатою  кількістю податків їх має право стягувати кожен орган територіального управління. Але всі податки країни зафіксовані в законодавчих актах. Кожен вид державного податку регулюється законом Закон "Про місцеві податки" визначає їх види і граничні ставки, всі інші встановлює місцевий парламент.

     Основу  бюджету становлять прямі податки, яким віддається очевидна перевага.

     Самий високий дохід державі приносить податок на прибуток з фізичних і юридичних осіб. Він перевищує 56% всіх податкових надходжень. Підприємства і організації сплачують з прибутку: державний податок на прибуток у розмірі 33,48%, префектурний податок на прибуток - 5% від державного.

     Прямий  податок - це обов'язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

     - на землю,

     - промисловий,

     - на цінні папери.

     Особисті  податки включають:

     - прибутковий податок з громадян,

     - податок на прибуток підприємств та організацій,

     - податок на доходи від грошових капіталів,

     - податок на приріст капіталу,

     - податок на надприбуток,

     - податок з успадкування.

     Податок на прибуток підприємств набагато більший, ніж прибутковий податок з громадян. Одночасно спостерігається інша тенденція: різке зменшення частки платежів у бюджет із доходів господарюючих суб'єктів.

     Це  зумовлено системою податкових пільг та практикою надання підприємцям податкового крeдиту у формі відстрочки здійснення платежів у бюджет. Відповідно до закону України " Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у структурі доходів зведеного бюджету суттєво знижується частка прибутку підприємств. Це зумовлено насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як різниця між валовим доходом і валовими витратами, включeнням до останніх витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують суттєві додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді амортизаційних витрат.