Проблеми формування місцевих бюджетів

Якщо в наслідок відсутності достатньої фінансової бази районна рада народних депутатів  приймає рішення про ліквідацію сільського чи селищного бюджету  то платежі виключно цього рівня  бюджетів зараховуються до відповідного районного бюджету.

З Державного бюджету  до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і  Севастополя може передаватись частина  доходів у вигляді відсоткових  відрахувань від загальнодержавних  податків зборів і обов’язкових платежів, які є на даній території, або дотацій і субвенцій. Розмір відрахувань за подання Президента України затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

Розмежування  доходів закріплених за бюджетами  Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і  бюджетами районів, міст, міст обласного  підпорядкування, районів в містах (міст Києва і Севастополя) здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя).

Радами народних депутатів, з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних районів та населених пунктів за поданням рад  нижчих рівнів.

Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку і доходів можна зробити чіткий висновок, що при їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Прийняття декретів, постанов, законів не забезпечує надходження коштів до бюджету, необхідно забезпечити їх надходження. Цю функцію виконує Державна податкова інспекція.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є податки. Суть податків криється насамперед у  примусовому відчужувані державою частини знову утвореної вартості.

Перехід до нової економічної системи пов’язаний з тим, що держава має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків.

При переході до ринкової економіки повинні змінюватися  як податкова система, так і методи обрахування й сплати податків. При  цьому податкове законодавство  розвинених країн має гнучкий  механізм, що чітко реагує на зміни  в економіці.

Необхідність  формування податкової системи, яка базуватиметься на досвіді науки і практики. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні і соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з причин напруженості в суспільстві.

 

Видатки місцевих бюджетів

 

 

Формування  і розподіл видатків починається  на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання  розрахунків по видатках бюджету  Міністерство фінансів направляє міністерствам  і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу  бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів – відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки  мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має  в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву  товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних  видатків знаходить своє конкретне  вираження в цільовому направленні  бюджетних коштів. Найважливішим  принципом планування бюджетних  видатків є додержання пропозицій розподілу  коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним  процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети  самостійні — від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Витрати бюджету  визначаються у порядку, вказаному  законодавством, із врахуванням наявних  фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України", конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає  проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських  рад, на території яких розвинута  промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище  може призвести до того, що більшість  обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань  від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає  додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

• безповоротність бюджетних асигнувань;
• цільове спрямування коштів;
• фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів;
• здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на  нестабільність цін і переходу  до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

капітальні  вкладення;

витрати на капітальний  ремонт;

витрати на поточне  утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних  вкладеннях (на очисні споруди, будівництво  шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний  ремонт об'єктів благоустрою проводяться  за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання  об’єктів міського благоустрою —  санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Навіть в  умовах економічної кризи не можна  економити кошти, спрямовані на утримання  соціально-культурної сфери. Це видатки  на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває  жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провалиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і інвентарю та інших видатків.

Нормативне  планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної  установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи у рівні умови.

Практично всі  витрати бюджету формуються відповідним  чином. Так, по заробітній платі виплати  формуються: по лікарнях з огляду на кількість ліжкоднів і відділень  та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів  середнього і молодшого медперсоналу, при цьому враховується стаж їх роботи. По школах — виходячи із класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т.д. Аналогічний порядок і по інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах.

Визначивши  кількість працівників по тій  чи іншій установі за тарифними ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий оклад того чи іншого працівника.

Усі витрати  бюджетних установ групуються по статтях:

ст. 1–заробітна плата;

ст. 2 – нарахування  на заробітну плату;

ст. 3 – канцелярські і господарські витрати т.д.

При плануванні видатків бюджети усіх ланок враховується, що:

 неможливо  економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться  на здоров’ї дітей, хворих, студентів;

економія на придбанні устаткування, м'якого  і твердого інвентарю призведе зрештою  бюджетні установи до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постійної білизни, а то й ліжок і т.п. істотно знижує рівень їх функціонування;

занехаяння  поточного і капітального ремонту будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету  установи обмежені у видатках.

Проте брак коштів для фінансування бюджетних установ  змушує все-таки економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана.

Стабілізація  економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу  забезпечити виконання доходів  бюджету, звідси заявляться необхідні  кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.