Проблеми формування місцевих бюджетів

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський Національний Політехнічний Університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни:

«Фінанси»

на тему:

«Проблеми формування місцевих бюджетів»

 

 

 

 

 

Виконав студент групи ТОМ-071

Кравчук А. М.

Шифр: 019533

 

 

 

 

Одеса, 2011

Зміст

 

1. Вступ

 

2. Формування місцевого бюджету.

 

3. Складання і виконання бюджету.

 

4. Доходи місцевих бюджетів.

 

5. Видатки місцевих бюджетів.

 

6. Висновок

 

 

 

 

Вступ

 

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту є Державний бюджет. Через бюджет держава відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її доходів.

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи.

Бюджети всіх рівні складаються і виконуються згідно з бюджетною класифікацією.

На виконання як державного так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягу випуску товарів та їх реалізації збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету.

Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність. 

Формування місцевого  бюджету

 

До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах  світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.

У зв’язку з  цим пошук форм і методів зміцнення  фінансової незалежності органів місцевого  самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети.

Госпрозрахункові  ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської  діяльності та бути зацікавленими в  кращому використанні всіх видів  ресурсі, а місцеві Ради у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності.

Цього можна  досягти, якщо основу дохідної частини  бюджетів становитимуть платежі  за ресурсами. Такий підхід економічно обгрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження і користування суб’єктами господарювання. Прив’язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер. Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширені відтворення ресурсів та посилення контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо. Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління. В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників.

Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Турбота про  підвищення культурного рівня населення  виявляється у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи – утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне  значення мають видатки бюджету  на фінансування заходів з охорони здоров’я. Найбільшу частину в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоров’я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів.

У 1995 р. на це з  місцевих бюджетів було витрачено 90% всіх витрат на охорону здоров’я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно-епідиміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на сучасному етапі одержують нове якісне поповнення. Розширюється робота з диспансеризації населення, боротьби з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом.

Значні кошти  виділяються на фінансування місцевого  господарства. Це насамперед житлове  будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ  міського типу.

Перехід до ринкової економіки потребує суттєвої реформації системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов’язаний з суспільними фондами споживання. Разом з тим при зростанні асигнувань на соціальні потреби значних зрушень у якості соціально-культурного обслуговування за останні роки відбулося.

Причини такого становища полягають у відсутності у споживача дійових важелів контролю і оцінки якості послуг монополістичних закладів соціальної сфери, їхньої орієнтації на відомчі показники, зростаючий розрив, у рівнях оплати праці працівників соціально-культуринх закладів та інших галузей економіки, значна централізація в розділі коштів, спрощений, зрівняльний підхід до забезпечення соціальними благами і послугами.

Зрівняльний розподіл грошових ресурсів, які направляються на розвиток соціальної сфери привів до появи нового виду соціальної нерівності, зумовленою неможливістю в ряді регіонів збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання національного доходу і обсягу створюваних у регіоні фінансових ресурсів.

В умовах незалежності України та розширення самостійності  територіально-адміністративних одиниць  відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення потреби має бути перенесене на рівень місцевих рад. Це забезпечить дійовий контроль за розподілом ресурсів, раціональний підбір пріоритетів розвитку. Поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва у регіоні. З державного бюджету мають фінансуватися лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий і економічно обгрунтований розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений тільки в межах міста або регіону. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати субвенцій з загальнодержавного бюджету важливим напрямком поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед, потрібен підхід до децентралізації управління.

Основним суб’єктом  управління повинні стати постійні комісії місцевих Рад, в їх розпорядження  мають бути передані відповідні грошові  фонди. Вони можуть використовуватись  на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров’я. Джерелами ресурсів для створенні цих фондів мають бути кошти місцевих бюджетів, надходження зацікавлених підприємств і організацій, власні кошти населення, пожертвування на добровільні внески, субвенції з державного бюджету.

Виконавчі органи, що існують сьогодні створені за галузевим  принципом і мають подвійне підпорядкування  – місцевій раді і вищому виконавчому  органу. Через це вони не можуть виконувати роль суб’єкта соціально-економічної  політики в місті. В їхньому розпорядженні знаходяться переважно фінансові ресурси, передбачені в місцевих бюджетах. Проте місцевий бюджет – це тільки частина фінансових ресурсів. Наприклад, у 1995 році на освіту було використано з місцевих бюджетів дещо більше ніж 65% загального обсягу коштів на ці цілі. Решту склали кошти підприємств і організацій, профспілок, та ін.

Аналогічне  становище з фінансуванням охорони  здоров’я, культури.

 

Складання і  виконання бюджету

 

Державний бюджет України складається і затверджується на рік. Бюджетний рік розпочинається першого січні і закінчується 31 грудня. Строк дії бюджету називається бюджетним періодом. В Україні бюджетний період збігається з календарним роком. Бюджет складають і затверджують до початку бюджетного року. Складання бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад народних депутатів, які згідно з основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

Верховна Рада України визначає основні напрями  бюджетної політики спеціальною  постановою (бюджетною резолюцією), яка є в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік. Закони України щодо змін доходів або видатків державного бюджету на наступний бюджетний рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюджетної резолюції.

Втручання інших  органів і організацій процес складання, затвердження та виконання  бюджету не допускається, крім винятків передбачених законодавством України.

Порядок складання  і розгляду бюджету визначається Законом України "Про бюджетну систему України". Згідно з ним Кабінет Міністрів України щорічно своєю Постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складанням і розгляду бюджету кожним учасником бюджетного процесу.

Організацією  роботи зі складання і розгляду бюджету очолює Міністерство фінансів України. Йому в установлені Кабінетом Міністрів строки міністерства і відомства України надають необхідну інформацію і розрахунки про взаємовідносини цих міністерством і відомств з бюджетом в наступному році.

Основним джерелом інформації для складання бюджету є розрахунки Міністерства економіки України про темпи зростання виробництва економіки, валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці та інших показників у наступному році.

Міністерство  статистики України надає в розпорядження Міністерства фінансів дані про виконання загальноекономічних показників у поточному році на останню звітну дату. Міністерства і відомства невиробничої сфери подають дані про потребу в коштах для галузей освіти, дошкільного виконання, підготовки кадрів, охорони здоров’я, культури тощо.

Республіканський  бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві  бюджети забезпечують фінансування заходів економічного і соціального  розвитку відповідних територій  чи населених пунктів, що здійснюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Виконавчі орган  міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських рад народних депутатів на основі прогнозу економічного і соціального розвитку міста, селища, села і проектів фінансових планів підприємств і господарських організацій, планів доходів і кошторисів видатків бюджетних установ і нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, установлених місцевою радою народних депутатів вищого рівня, складають проекти міських, селищних та сільських бюджетів і подають їх на розгляд відповідних рад народних депутатів до 25 грудня.

Обласні, міських, районних ради народних депутатів затверджують міський, районний бюджети – у  загальній сумі доходів – з виділенням окремих доходних джерел, і в загальній сумі видатків з виділенням всіх асигнувань на фінансування підпорядкованого господарства соціально-культурних заходів, соціального захисту населення, на утримання органів державної влади та їх виконавчих органів, а також розмір оборотної касової готівки. Для бюджетів нижчого рівня затверджуються нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, розміри дотацій чи субвенцій.

Міська (міста  районного підпорядкування), селищна, сільська рада народних депутатів затверджують бюджет у загальній сумі доходів з виділенням усіх доходних джерел, і в загальній сумі видатків, з виділенням асигнувань на фінансування підвідомчого господарства, благоустрою, освіти культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення на утримання відповідної ради народних депутатів та її виконавчих органів, а також розмір оборотної касової готівки бюджету.