Податкові системи зарубіжних країн

терську, статистичну  та фінансову звітність. Але при  цьому послаб-

люється податковий контроль, тому що інформація про податкову

базу може приховуватись  і з’являється можливість ухилення від спла-

ти податків.

Кожна країна встановлює кінцевий термін сплати податку після

закінчення звітного фінансового періоду (від 3 до 6 місяців) та сту-

пінь відповідальності за недотримання його.

Згадуваний спосіб застосовується для більшості податкових пла-

тежів — як прямих, так і непрямих.

Авансовий спосіб. Це стосується тих податкових платежів, за яки-

ми звітність  здійснюється раз на рік, на півроку, квартал, а сплата

проводиться за більш короткий час (наприклад, у  більшості країн

світу це податок  на прибуток, доходи корпорацій, з власників  транс-

портних засобів  тощо). Щомісяця податок сплачують  авансовим

способом, а кінцева сплата його визначається з урахуванням авансо-

вих виплат. Розмір авансового платежу обчислюється таким  чином:

· за основу береться загальний розмір податкового платежу  за по-

передній період, потім він ділиться на кількість  місяців сплати й

рівними частинами авансово сплачується щомісяця;

· розмір авансового податкового платежу встановлюється безпосе-

редньо платником  виходячи з результатів попереднього звітного

періоду та плану  податкових платежів. Як правило, розмір подат-

кових платежів встановлюється у рівних частинах;

· розмір авансового податкового платежу визначає податковий

орган або податковий інспектор, про що повідомляє платника, і

встановлює термін сплати податку.

Основним є  встановлення податковим органом, згідно з чинним

законодавством, терміну сплати податкового платежу та дотриман-

ня його платником. Авансовий спосіб найвигідніший  для платника,

тому що кінцева  сплата має відстрочку на певний час.

У джерела. Цей  спосіб застосовується здебільшого  при оподатку-

ванні індивідуальних доходів. Податкові платежі стягуються безпо-

середньо підприємством  або тим, хто сплачує дохід (наприклад, при-

бутковий податок  при виплаті заробітної плати, дивідендів тощо).

Це стосується також податкових відрахувань на пенсійне страхуван-

ня, сплати до фонду  безробітних, соціального страхування та ін. Пе-

ревага цього  способу у тому, що практично відсутня можливість ухи-

лення від сплати податкового платежу, тому що він  нараховується

цілеспрямовано  бухгалтерією фірми та стягується в  безготівковій

формі.

Кадастровий спосіб — найрозповсюдженіший. Він передбачає ви-

користання кадастрів. Вони являють собою різні реєстри, що вклю-

чають перелік  найтиповіших об’єктів (наприклад, земля, майно, до-

ходи), які класифікуються за різними ознаками, що дає змогу визна-

чити середню вартість або дохідність певної групи об’єктів. Такий

спосіб застосовується при створенні реєстрів при сплаті:

· земельного податку. Земля при цьому поділяється  залежно від

розміру ділянок, які оподатковуються, кількості живності, відда-

леності від транспортних шляхів або ринків збуту, ринків сирови-

ни та ін.;

· промислового податку — потужність підприємства, кількість вер-

статів, чисельність  працюючих;

· майнового  податку — вартість майна, його структура  тощо.

Середня дохідність об’єкта оподаткування значно відрізняється

від дійсної.

Але цей спосіб має і досить суттєві недоліки:

· створення  різних кадастрів потребує тривалого  часу, а це, як пра-

вило, призводить до зростання витрат загалом, а також  до збіль-

шення ставок податкового  платежу;

· переважно застосовуються регресивні ставки оподаткування за-

лежно від рівня  доходів;

· шкала оцінок кадастрів швидко застаріває і потребує постійної

переробки. Основною причиною є диференціація доходів  або

майна платників  податків.

Згаданий спосіб застосовується у тих країнах, де слабкий подат-

ковий апарат.

При використанні майна. Зазначений спосіб застосовується при

сплаті податкових платежів щорічно або при одержанні  майна через

дарування, у  спадщину. Наприклад, з власників  транспортних засо-

бів — фізичних осіб, при одержанні майна в спадщину тощо

Розділ 2.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

РОЗВИТКУ ПОДАТКОВИХ СИСТЕМ

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1. Напрямки  економічних концепцій

теорії податків

Податкові системи  розробляються залежно від економічної  систе-

ми та напрямку економічної стратегії певної держави. Одним із на-

прямків економічної  теорії податків стала теорія негативних спожи-

вань, яка почала свій розвиток ще в ХIХ столітті. Її авторами були

Л. Штейн, А. Шаффле, Ф. Нітті, Е. Сакс, А. Вагнер, А. Буковицький,

А. Соколов та ін. Зміст цієї теорії полягає в підвищенні ролі держави

в управлінні економікою. При подальшому розвитку держави у її

громадян збільшуються колективні потреби, які повинні задовольня-

тися за рахунок  державного та місцевих бюджетів. Тому передусім

керівництво держави повинно приділяти увагу збільшенню держав-

ного бюджету  для задоволення суспільних потреб, а також відтво-

рення колективних  потреб населення. У всіх країнах, незалежно  від їх

економічної орієнтації, основним джерелом бюджетів усіх рівнів є

податкові надходження. У подальшому ця теорія знайшла розвиток

в працях Дж. Кейнса.

Зазначена теорія охоплює широке коло проблем регулювання

економічних та соціальних напрямків з боку держави. Здебільшого

таке регулювання  має фіскальний характер. Необхідність втручання

держави в економічні процеси зумовлюється тим, що за своєю  суттю

ринкова економіка  має нестійкий характер, постійно змінюється і не

може підтримувати рівновагу протягом тривалого часу, тобто вона 

нездатна на автоматичне регулювання економічної системи. Тому по-

стає проблема макро- та мікроекономічного аналізу, а на його підста-

ві — державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Важливе місце  при дослідженні та регулюванні  зміни доходів та

попиту населення  на різні споживчі вироби та послуги відводиться

аналізу та створенню  податкової системи. Податки розглядаються  не

тільки як основне  джерело фінансових надходжень держави, а і як

чинник впливу на доходи громадян. Для будь-якої економічної  сис-

теми, особливо ринкової, характерні кризи, тобто спади економіч-

ного розвитку та його підйоми. У кожній із цих ситуацій керівниц-

тво держави  повинно приймати відповідні рішення. Так, у період

кризи зменшується  виробництво, збільшуються витрати  держави.

Щоб оживити  економіку, необхідно зменшувати податковий тиск

на суб’єкти оподаткування, тобто потрібно надавати більше подат-

кових пільг  підприємствам передусім малого та середнього бізнесу, а

також громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю. У

період підйому  економіки, навпаки, ставки податкових платежів мо-

жуть підвищуватися  і збільшуються податкові вилучення.

За теорією  Дж. Кейнса, для державного бюджету  характерний і

дефіцит, який може бути стимулом розвитку економіки (стимулюва-

ти економіку  може і невеликий розмір інфляції). У період кризи про-

водиться жорстка  фіскальна політика держави, яка  регулює стан де-

фіциту бюджету. При цьому так званими “вбудованими стабілізато-

рами” економіки  виступають податкові платежі. Самі по собі вони не

попереджають  кризові ситуації та спад в економіці, але разом з інши-

ми інструментами, такими як страхування на випадок  безробіття,

збереження коштів населення, можуть зменшити негативні  наслідки.

Цей висновок ґрунтується  на визначенні залежності між розміром

одержаних податкових платежів та загальною сумою національного

доходу. Іншими словами, існує залежність між знов утвореною влас-

ністю та податковими  надходженнями до державного бюджету. Її

сутність полягає  в тому, що в період кризової ситуації, коли змен-

шується національний дохід, знижуються і податкові надходження

до державного бюджету, і, навпаки, у період підйому  економіки, зро-

стання національного  доходу збільшуються податкові надходження,

насамперед за рахунок непрямих податків. При зростанні  споживчої

спроможності  у населення залишається частина вільних коштів, яка

може використовуватись  на інвестиційну діяльність, на збільшення

попиту населення  та ін.. 

У цьому разі з’являється інша проблема — вилучення  зайвих, віль-

них коштів та спрямування  їх на потреби держави. Це відбувається

здебільшого через  систему оподаткування. Для цього  розробляється

така податкова  політика, яка сприяє зменшенню заощаджених  кош-

тів і збільшенню обсягу, який іде на зростання попиту, інвестування

в різні проекти. Це відбувається за рахунок застосування прогресив-

ної шкали оподаткування, передусім прибуткового податку  з грома-

дян. Втім, при  цьому знижуються ставки податку  на інвестиційний

капітал, для  того щоб зацікавити громадян інвестувати  вільні кошти

в економіку  держави, розвиток підприємництва, та зростають нетру-

дові доходи.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в середині

ХХ століття у дослідженнях вчених різних країн  світу. Наприклад, у

США — А. Хенсен, А. Оуман, У. Хеллер, У. Шульц, Р. Лінкольн,

О. Енстайн; у  Великобританії — Р. Харред, А. Ідерсік, Дж. Вайсман;

у Японії — К. Емі, Х. Іто; у Німеччині — Ф. Ноймарн, В. Вітман; у

Франції — Ф. Перру та ін. Ці вчені вважають, що в умовах нестабіль-

ної ринкової економіки  держава повинна постійно втручатися в еко-