Організація фінансової роботи на підприємстві

y">     Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

     - приватні, засновані на власності фізичної особи;

     - колективні, у т.ч. господарські товариства, кооперативи;

     - комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

     - державні, засновані на державній власності, в т.ч. казенні;

     - суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

     Найбільшою  групою господарювання в Україні  є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі:

     - добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об’єднань;

     - передачі державних підприємств в оренду; викупу коллективами трудівників державного майна; безплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

     - перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.

     Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має стратегічне значення для подальшої діяльності суб’єкта господарювання.

     Приймаючи рішення щодо вибору форми організації  бізнесу,

     слід  проаналізувати такі основні критерії та чинники:

     1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства: товариство з обмеженою відповідальністю

     (ТОВ)  та акціонерне товариство (АТ). Оскільки  для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планують залучити.

     2. Можливість брати участь в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства – управління діяльністю підприємства. Залежно від обсягу капіталу, який планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

     Реалізувати свої права з управління підприємством  власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

     Для власників участь в управлінні означає:

     - участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

     - обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

     - визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

     - затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та прикриття збитків;

     -визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

     У колективних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосередньо управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерством залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю.

     Як  правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

     3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги та розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:

     - відкриті АТ можуть залучати коштів шляхом емісії акцій та облігацій;

     - ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій;

     - партнерства не  можуть  залучати  коштів  шляхом  емісії облігацій чи акцій.

     4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід із числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж ідеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них дещо ускладнена і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також врахувати, що за деяких обставин позбутися прав власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний із додатковими затратами.

     5. Умови оподаткування суб’єктів  господарювання різних форм організації бізнесу. У цілому для всіх видів підприємств встановлено однакові умови оподаткування. Особливості передбачено для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріям належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлено для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.

     6. Накладні витрати, зумовлені окремими  формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і здійсненні поточної фінансової господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки,

     обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід врахувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

     7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики – юридичні особи – у формі акціонерних, повних командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, ломбарди – у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок тільки іменних акцій, товари-

     ства  з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключно вид їх діяльності.

     Суб’єкти  господарювання можуть створювати різного роду об’єднання. Об’єднання з юридичною особою можуть мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання проводиться в порядку, встановленому законодавством. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

     Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

     Корпорації  – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об’єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, засновані за часткової участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.

     Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів.

     Концерни  –  статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі певної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

     Статус  підприємства накладає визначені законодавством особливості на формування статутного капіталу, поточне фінансування, фондоутворення, порядок оподаткування, форми та методи фінансового контролю. В економіці держави одночасно функціонують підприємства з різними формами власності, масштабами діяльності, галузевою належністю та місцем в об’єднанні підприємств. Очевидно, що й можливості фінансового забезпечення будуть відмінними для кожного конкретного підприємства. Про це свідчать порівняльні характеристики ризику функціонування та можливостей доступу до джерел  фінансування  діяльності  підприємств залежно від організаційно-правової форми господарювання.

Особливості фінансування суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правової форми господарювання

 

 

Висновок

     За  умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної  виробничо-господарської та інвестиційної  діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди. 
Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.