Організація фінансової роботи на підприємстві

     Нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

     Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне  використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

     Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого  значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

     Прикладами  руху грошових коштів операційної діяльності є:

     - грошові надходження від реалізації  продукції (товарів, робіт,послуг);

     - надходження коштів за надання права користування активами (оренда, лізинг тощо);

     - грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

     - грошові виплати працівника з оплати праці;

     - сплата податків.

     Інвестиційна  діяльність – це сукупність операцій із придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів. Отже, ця діяльність пов’язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якоїутворюється прибуток.

     Прикладом руху коштів у результаті інвестиційної  діяльності є:

     - платежі, пов’язані із придбанням основних засобів і нематеріальних активів;

     - надходження коштів від продажу необоротних активів;

     - надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

     Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємства для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. А система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю. Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства.

     У теорії і практиці досить часто зміст  фінансової діяльності трактується  ширше, ніж фінансування. У широкому значенні під фінансовою діяльністю розуміють усі заходи, пов’язані з мобілізацією капіталу, його використанням, примноженням (збільшенням вартості) та поверненням. Інакше кажучи, фінансова діяльність (у широкому розумінні) містить в собі весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов’язаних із фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб’єкта господарювання.

     Прикладом руху коштів унаслідок фінансової діяльності є:

     - випуск власного капіталу (акцій);

     - одержання позик та їх погашення;

     - викуп акцій власної емісії;

     - виплата дивідендів.

     Основні форми фінансування класифікують за такими критеріями:

     1) залежно від цілей фінансування;

     2) за джерелами надходження капіталу;

     3) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.

     Залежно від цілей фінансування виділяють  такі його форми:

     - фінансування при заснуванні підприємства;

     - на розширення діяльності;

     - рефінансування;

     - санаційне фінансування.

     За  джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів – власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку. Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел.

     До  зовнішніх джерел позичкового капіталу належать:

     - кредити банків (довго- і короткострокові);

     - кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;

     - заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

     До  внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:

     - нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (зокрема так звані стійкі пасиви);

     - доходи майбутніх періодів.

     Як  джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів.

     У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших – на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших – зовнішні.

 

      3. Основи організації  фінансів підприємств.

     Функціонування  фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою  цілеспрямованої їх організації. Під  організацією фінансів підприємств  розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

     В основу організації фінансів підприємств  покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

     Комерційний розрахунок справляє значний вплив  на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини  підприємств .регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

     Суб'єкт  господарювання має справжню фінансову  незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати  продукцію, як розподілити виручку  від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

     Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну  економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання  своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

     Джерелом  формування фінансових ресурсів підприємств  є реально зароблені доходи від  реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

     У підприємств формуються партнерські  взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові  взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

     У підприємств формуються взаємовідносини  з бюджетом та державними цільовими  фондами, створеними для підтримання  комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

     Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

     3.1. Основні ділянки  фінансової роботи.

     Фінансова робота включає такі основні ділянки:

1. Фінансове планування: розробка планів отримання доходів і прибутку та їх розподіл, необхідних таблиць і розрахунків фінансового плану; складання кредитних заявок і планових розрахунків за матеріально-технічним забезпеченням капітальними вкладеннями та основними коштами; доведення показників фінансового плану, відповідних завдань, лімітів і норм до підрозділів господарств та контроль за їх дотриманням і використанням; складання оперативних (квартальних та місячних) фінансових планів, завдань, кошторисів та контроль за їх входженням.

     Фінансове планування в господарстві здійснює планово-економічна служба.

2. Розрахунки з постачальниками: складання заявок та укладання угод з постачальниками; оформлення документів у господарстві, банку за місцем знаходження постачальника за розрахунками (рахунки-фактури, накладні), отриманням по поставці (доручення, транспортні, навантажувально-розвантажувальні документи, приймально-здавальні документи тощо), з оплати вимогам (доручення, акредитиви, розрахункові чеки тощо); контроль за виконанням контрактів, угод та дотриманням установлених правил розрахункових операцій, перевірка розрахунків, подання претензій.

     Всю оперативну роботу на цій ділянці виконує бухгалтерія, планові розрахунки – планово-економічний відділ.

     3. Розрахунки з фінансовими органами: складання планових і фактичних розрахунків до бюджету органам соціального страхування і пенсійного забезпечення; організація майнового та особистого страхування: оформлення документів на отримання від страхових організацій сум страхового відшкодування за втрачені посіви та майно і заподіяний збиток; оформлення операцій по виплаті допомоги сім’ям малозабезпечених громадян тощо.