Міжнародний розподіл праці – фактор інтеграції національних утворень у світове господарство

     У процесі розширеного відтворення на виручені на світовому ринку кошти країни або деякі фірми закуповують сировину, матеріали, напівфабрикати, машини, обладнання тощо для продовження виробництва. Причому це можуть бути товари і національного виробництва, і світового ринку. Практика свідчить, що у зв'язку з поглибленням процесу спеціалізації виробництва і праці, різним рівнем забезпечення країн корисними копалинами та іншими ресурсами виникає постійна необхідність у залученні в національну економіку засобів праці та предметів споживання через зовнішню торгівлю. Цьому сприяють також диверсифікація асортименту вироблюваних товарів, розширення їхньої номенклатури. З сировинних товарів найбільша частка припадає на нафту, природний газ, вугілля, руди чорних і кольорових металів, каву, какао, цитрусові, цукор-сирець тощо. Серед засобів виробництва переважають машини, обладнання, вузли, деталі, напівфабрикати. Саме обсяги цих товарів свідчать про певну спеціалізацію країн, міжнародний поділ праці та відбивають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, усього господарського життя.
     Якісні аспекти інтернаціоналізації можуть бути виражені за допомогою всієї сукупності відносин, що складаються між країнами у процесі поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці. Йдеться передусім про взаємодію генетичних і структурних зв'язків, які формують певну міжнародну спільність. Щодо інтернаціоналізації виробництва роль генетичних зв'язків відіграють відносини міжнародної кооперації виробництва і праці, структурних — відтворювані взаємозв'язки, що опосередковують міжнародні форми процесу розширеного відтворення сукупного суспільного продукту.

     Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається за­гальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких то­варів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у ви­робництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної продукції (робо­ти, ЕОМ, системи електронного зв'язку тощо) недоцільно відволікати економічні ре­сурси на виготовлення простої та дешевої продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити ефективної системи господарювання, часто-густо нічого за­пропонувати на світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але, зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових відносинах вигідні всім.[6,74]

2.6 МПП у машинобудування і в с/г

     Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світо­вих ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних, валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окре­мими фірмами, так і між урядами країн.

      Ефективність міжнародних економічних відносин тієї чи іншої суверенної країни багато в чому визначається вправністю її зовнішньоекономічного менедж­менту та вибором стратегії й тактики зовнішньоекономічного маркетингу.

      Машинобудування є провідною галуззю світового промислового виробництва. Саме тут виразно помітний науково-технічний прогрес, динамічно міняються ринки виробництва та збуту продукції.
За останні десятиріччя значення транспортного машинобудування знизилось, а електротехнічного – різко зросло. Тим часом на світовому ринку посилилась спеціалізація виробництва та зросли її масштаби. Вона зумовлена не лише скороченням номенклатури виробів, що випускаються у кожній країні, але й більшою залежністю розвинених країн від імпорту машинобудівної продукції. Істотні зміни у галузі пов’язані з впливом науково-технічної революції. Практично не залишилось жодного великого підприємства у країнах Західної Європи, яке не одержувало б комплектуючі зі сторони. Частіше за все до 50% комплектуючих підприємства одержують ззовні і таким чином наповнюють «складальний цех». У машинобудуванні триває концентрація капіталу. Багато підприємств автомобільної промисловості та ракетобудування належать транснаціональним та багатонаціональним компаніям.

Після II Світової війни посилилися експортні функції США, Австралії та Канади в Західну Європу, де сільське господарство було занедбано війною. У 50-ті роки країни Західної Європи значно збільшили виробництво сільськогосподарської продукції, утворили Європейське Економічне Співтовариство і перекрили потік сільськогосподарських товарів до цих країн. Більш того, з часом вони стали зазіхати на ринок США, Африки, Латинської Америки та Східної Європи, шукаючи нові країни для збуту своєї продукції.
В останні роки в Західній Європі відбуваються цікаві зміни у використанні найцінніших – обробних земель. Через перевиробництво сільськогосподарської продукції, що веде до розорювання багатьох фермерів, деякі країни почали зменшувати площі під зерновими культурами. Ці землі виводяться з землекористування, на них висаджуються ліси, а фермери за це отримують дотації з бюджету своєї держави. В Іспанії та Португалії з часом всі землі, що зараз зайняті під зернові, планують засадити пробковими дубами.
Країни, що розвиваються, все ще відрізняються монокультурністю свого сільського господарства і спеціалізуються на вирощуванні для експорту 1–2 культур. Наприклад, питома вага кави: в Колумбії – 60%, в Уганді – 97%, в Ефіопії – 64%; какао: в Гані – 74%, в Кот д’Івуарі – 60%.[8,215]
 

       Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, ніж в інших сферах виробництва, що пов’язано з основним призначенням сільськогосподарської продукції: їжа для людей та технологічна сировина для промисловості.
Торгівля сільськогосподарською продукцією виникла ще в епоху Великих географічних відкриттів, коли товари постачали з Індії, Бразилії, а потім Латинської Америки та Африки.
Серед найбільших країн світу завжди велись війни за володіння джерелами сільськогосподарської сировини. Міжнародний поділ праці в сільському господарстві зв’язаний з різними природними умовами, соціально-економічними та політичними чинниками. При цьому постійно змінювались експортери та імпортери сировини. Малоросія спочатку спеціалізувалась на вивозі пшениці, а потім – м’яса та сала. Індія спочатку була відома Європі чаєм та спеціями, а пізніше – бавовною. Велика Британія спочатку експортувала вовну, а тепер імпортує її з Австралії і Нової Зеландії. Канада давно була знана в світі як експортер зерна, а в останні двадцять років вона зменшує його експорт, замінюючи на експорт яловичини.

2.7 Умови розвитку МПП

Основними умовами розвитку МПП є:

1.Природно-географічні умови:
- різниця у величині території.
- різниця в чисельності населення.
- географічне розташування.
- нерівномірність кліматичних умов.
- наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів.
- наявність виходу до моря.
- наявність великих річок і озер.
2.Соціально-економічні умови:
- особливості історичного розвитку.
- переважаючі відносини власності.
- соціальна природа і механізм організації національних господарств.
- різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях.
- виробничі та зовнішньоекономічні традиції.
- соціально-економічний розвиток сусідніх країн.
- політичні інтереси.

3.Умови, що цілком пов’язані з НТП:
- розвиток науки.
- рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.
- технологічна озброєність.
- рівень морального зносу основних засобів виробництва.
- оптимальність розмірів підприємств.[9,140]
Отже, МПП - цементуюча основа світового господарства, що дозволяє йому прогресувати у своєму розвитку, створювати передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.
У багатобічній системі МПП є неминучим участь будь-якої і кожної держави в світогосподарських зв'язках, безвідносно до рівня їхнього економічного розвитку. Сутність міжнародного поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва - його розчленовування й об'єднання. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійний, відособлений друг від друга фази, не концентруватися по окремих стадіях виробництва на визначеній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об'єднання виробництв, що відокремилися, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодії між країнами, що беруть участь у системі МПП. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес - рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі і міжнародного.
Міжнародний поділ праці можна визначити як важливу ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у визначених кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у здійсненні процесів розширеного виробництва в країнах світу, забезпечує взаємозв'язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому і територіально - державному аспектах. МПП, як і поділ праці взагалі, не існує без обміну, що займає особливе місце в інтернаціоналізації суспільного виробництва.

Розділ 3 Світове господарство

3.1 Світове господарство. НТР

      Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними зв'язками у єдиний господарський організм.

     Світове господарство характеризується:

      зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці

      створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин

      формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами

     Економічні засади функціонування світового господарства:

      Міжнародний поділ праці

      Інтернаціоналізація економіки

      Міжнародна конкуренція[1,558]

    Сучасне світове господарство перебуває під впливом науково-технічної революції (НТР), початок якої відносять до середини XX ст. Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу. Іншою важливою особливістю сучасної НТР є докорінні зміни в технічній базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термо­ядерної). Змінюється технологія виробництва. Широко використовують­ся речовини із заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка та ін. Змінюється структура виробництва, що проявляється ростом частки високотехнологічних і наукоємних вироб­ництв у загальній структурі виробництва.

     Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. домінував один центр світового господарства — Європа. Потім утворив­ся другий центр — США. В період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Авст­ралія, Бразилія. Наприкінці ХХ ст. на світову арену вийшли країни «пер­шої хвилі» (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і «другої хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни припадає 51,9% світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США — 20,7%, Європейсь­кий союз — 20,0%, Японію — 7,3%, на нові індустріальні країни Азії — 3,2%, країни, що розвиваються,— 40,2%, на країни з перехідною економ­ікою — 4,7% Наприкінці XX ст. географічна модель світового господар­ства набула поліцентричного (багато центрового) характеру.[3,190]

Світове господарство:

-         сукупність національних економік країн світу, що пов’язані між собою мобільними факторами виробництва;

-         глобальна економічна система, що функціонує на принципах ринкової економіки та ґрунтується на міжнародному і наднаціональному господарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу.

Світовий ринок - сфера стійких товарно-грошових відносин, що базуються на міжнародному поділі праці та інших факторах виробництва.

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає у тому, що воно виявляє себе не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва.

Світове господарство включає основні характеристики світового ринку й доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва:

-         розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва у формах вивозу-ввозу  капіталу, робочої сили і технології;

-         зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розміщуються у декількох країнах (транснаціональні корпорації);

-         економічна політика держав, яка передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

-         виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Отже, світове господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн - міжнародних економічних відносин.
У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива.

Історія формування світового господарства починається з міжнародного поділу праці.

Розділ 4 МПП як фактор інтеграції національних утворень у світове господарство.

4.1 Спеціалізація

     Істотним фактором розвитку світового господарства виступає міжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких кожна країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

      Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва. Типи і види спеціалізації виробництва при міжнародному поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції.