До практичної
розбудови власної валютної системи
Україна приступила з виходом
з рублевої зони, проголошеним
Указом Президента України "Про
реформу грошової системи України"
від 16 листопада 1992 р. Цим указом
було визначено статус рубля
як іноземної валюти й упорядковано
використання іноземної валюти
на території України. Єдиним
законним платіжним засобом визнавався
український карбованець, а російський
рубль, що перебував на рахунках
в українських банках, підлягав
обміну на карбованці за співвідношенням
1 : 1. Розпочалося офіційне котирування
українського карбованця до російського
рубля.
19 лютого 1993 р.
Кабінет Міністрів прийняв Декрет
"Про систему валютного регулювання
і валютного контролю", яким
було проголошено курс на лібералізацію
валютного ринку, запровадження
дійового механізму валютного
регулювання і контролю. Зокрема,
остаточно визначено статус українського
карбованця як єдиного законного
платіжного засобу, установлено
порядок визначення валютного
курсу карбованця за результатами
торгів на міжбанківському валютному
ринку, визначені загальні принципи
валютного регулювання і контролю
та покладено його організацію
на НБУ, передбачено відповідальність
резидентів за порушення норм
валютного законодавства тощо.
Проте ці
позитивні процеси у валютній
сфері відбувалися на фоні
гіпервисокої інфляції і нерідко
суперечили завданням стримування
інфляції. Особливо виразно інфляційні
наслідки девальвації карбованця
проявлялися по товарах так
званого критичного імпорту -
нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів,
мінеральних добрив тощо: ціни
на них зростали пропорційно
падінню курсу гривні.
Щоб стримати
зростання темпів інфляції та
витрат на оплату "критичного
імпорту", Кабінет Міністрів України
9 серпня 1993 р. видав розпорядження
про директивну фіксацію курсу
карбованця до долара США, німецької
марки та російського рубля.
Одночасно вводилося обмеження
ринкового механізму використання
іноземної валюти і вводився
адміністративний її розподіл
через так званий Тендерний
комітет, який діяв при Кабінеті
Міністрів. За новим порядком
експортери зобов'язані були 40% валютної
виручки продавати урядові через
Тендерний комітет за фіксованим
курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який
був явно заниженим; 10% - НБУ за
курсом, що був майже удвічі
вищим від фіксованого; 50% - зберігати
в себе чи продавати НБУ
за ринковим курсом, який був
ще вищим і встановлювався
на УМВБ.
НБУ посилив
обмеження доступу комерційних
банків до торгів на УМВБ. Результатом
посилення адміністративних обмежень
стало скорочення надходжень
конвертованої іноземної валюти
на ринок, посилення її відпливу
за кордон, поява множинності
валютних курсів і тінізація
валютних відносин, прискорення
розриву між фіксованим і ринковим
валютними курсами, зниження ефективності
використання валютних резервів
держави. Все це свідчило про
те, що адміністративні обмеження
валютного ринку не виправдали
себе. Проте замість того, щоб
повернутися до його лібералізації
і розвитку на засадах конкуренції,
уряд ще посилив адміністративне
регулювання валютних відносин.
Указом Президента України від
2 листопада 1993 р. було призупинено
валютні торги на УМВБ та
інших біржах, а прийнятим у
тому самому місяці законом
установлення валютних курсів
було покладено на НБУ за
погодженням з Кабінетом Міністрів
України. Воно стало здійснюватися
переважно вольовими методами [13;14].
Головною
ознакою другого етапу було
повернення до ринкових методів
організації валютних відносин:
прискорення лібералізації валютного
ринку, відновлення роботи УМВБ
та визначення офіційного валютного
курсу карбованця на підставі
результатів торгів на УМВБ, ліквідація
множинності валютних курсів, істотне
розширення переліку потреб резидентів
у валюті, які дозволялось задовольняти
через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському
валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено
до 40% частку валютної виручки експортерів,
яка підлягала обов'язковому продажу.
Був також розформований Тендерний комітет.
Все це сприяло консолідації валютного
ринку, зростанню пропозиції та попиту
на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні
єдиного валютного курсу, у підвищенні
його реальності. Валютний ринок був помітно
децентралізований. Зросла довіра до національних
грошей, чому сприяла офіційна заборона
в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому
ринку України.
З вересня
1996 p., після випуску в обіг постійної
національної валюти гривні, розпочався
третій етап формування валютної
системи України, на якому ринкові
засади набули подальшого розвитку.
Основними заходами і результатами
цього етапу були:
- остаточний
перехід на режим плаваючого
валютного курсу гривні: спочатку
плавання обмежувалося валютним
коридором, а з 2000 р. - введено
вільне плавання;
- введення вільного
розпорядження резидентами всією
сумою валютних надходжень;
- певна децентралізація
валютного ринку, припинення операцій
на УМВБ та інших валютних
біржах;
- подальша лібералізація
доступу до валютного ринку
юридичних і фізичних осіб-резидентів
до рівня, адекватного вільній
конвертованості національної валюти
за поточними операціями;
- приєднання
України (у травні 1997 р.) до VIII Статті
Статуту МВФ, що означало офіційне
визнання вільної конвертованості
гривні за поточними операціями