Міжнародні фінансові послуги

 
 
 
 

   Міжнародна  валютно-фінансова система –  закріплена в міжнародних угодах  форма організації взаємо-фінансових  відносин, що функціонують самостійно  або обслуговуючих міжнародний  рух товарів і проведення.

Валютна система полягає:

1.  Валютні  відносини із приводу умов  обігу й взаємної конвертованості  національних валют, механізмів  регулювання валютних курсів.

2.  Фінансові  відносини, які охоплюють міжнародні  фінансові ринки й механізми  торгівлі, такими фінансовими інструментами,  як валюта, цінні папери, кредити.

3.  Економічні  відносини, що складаються в  процесі міжнародних розрахунків  країни, що виражаються в платіжних  балансах. Міжнародні розрахунки  обслуговують рух товаро й  послуг, факторів проведення, валюти, цінних паперів, кредитів.

Валюта –  у широкому змісті слова, будь-який товар, здатний виконувати грошову  функцію кошту обміну на міжнародній  арені, у вузькому – наявна частина  грошової маси, що циркулює з рук  у руки у формі грошових банкнот  і монет.

Валюта ділиться на:

А) Національну  валюту – закріплений платіжний  кошт на території випускаючих її країн;

Б) Іноземну валюту – платіжний кошт інших країн, законно або незаконно використовуване  на території даної країни.

Світова валютна  система складається із взаємодіючих національних валютних систем і міжнародних  валютних інститутів.

Етапи розвитку світової валютної системи:

1.  Золотий  стандарти ( 1880-1914 рр., 1925-1931 рр.);

2.  Золотодевизная  система ( 1944-1971 рр.);

3.  Керовані  плаваючі валютні курси (з 1971г).

Золотий стандарт – міжнародна валютна система, заснована  на офіційнім закріпленні країнами золотого втримування е одиниці  національної валюти із зобов'язанням  ЦБ купувати й продавати нац. валюту в обмін на золото. Т.е. система  золотого стандарту припускала фіксований валютний курс.

Золотодевизный  стандарт – міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених, фіксованих паритетах валют до долара США, який, у свою чергу, був конвертованим  у золото за фіксованим курсом.Був  створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який повинен був забезпечити  дієздатність нової валютної системи.

В умовах золотого стандарту регулювання платіжного балансу здійснювалося в основному  стихійно шляхом переливів золота з  одних країн в інші через приватні канали. Держава практично не брала  участь у процесі регулювання  міжнародних розрахунків, а офіційні золоті резерви були

Курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали  здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у  доларах. Ринкові курси валют  не повинні були откланяться нагору або вниз від фіксованих офіційних  доларових паритетів цих валют  більш ніж на 1%, тобто всі капіталістичні валюти жорстко “привязывались”  до долара. Девальвація понад 10% допускалася  лише з дозволу фонду.

У той же час  уперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації такі як, Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР). Міждержавне регулювання  валютних зв'язків, узгодження валютної політики здійснювалося через МВФ. Так само МВФ надавав кредити  в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою  підтримки нестабільних валют, забезпечував валютне співробітництво країн. МВФ забезпечував дотримання країнамиаучасницями  єдиного кодексу принципів “міжнародного  валютного співробітництва”, збереження ними офіційних валютних паритетів, курсів і вільної оборотності  валют. Зміна паритету або встановлення валютних обмежень вимагали в кожному  окремому випадку згоди керівництва  МВФ.

Пошуки виходу із кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десяти” 18 грудня 1971 року. Була досягнута домовленість по наступних пунктах:

1.  Девальвація  долара на 7,89% і підвищення офіційної  ціни долара на 8,57% до 38 доларів  за унцію.

2.  Ревальвація  ряду валют.

3.  Розширення  меж коливання валютних курсів  і встановлення центральних курсів  замість валютних паритетів.

4.  Скасування 10%-й митного мита США.

Вашингтонська угода тимчасово згладила протиріччя, але не знищило їх. У лютомулберезні 1973 року валютна криза знову обрушилася на долар, і ціна за унцію впала  до 42,22%.

Можна зробити  висновок, що розвалом другої світової валютної системи послужив недолік  резервних коштів (доларів, фунтів стерлінгів, золота), який вів до гальмування  світової торгівлі, у той же час  надлишок привів до дестабілізації системи  фіксованих валютних курсів.

Основою цієї системи  є плаваючі обмінні курси й  многовалютный стандарт. Перехід  до гнучких обмінних курсів припускав  досягнення трьох основних цілей:

1.  вирівнювання  темпів інфляції в різних країнах;

2.  зрівноважування  платіжних балансів;

3.  розширення  можливостей для проведення незалежної  внутрішньої грошової політики  окремими центральними банками. 
 

                   СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

Тенденція до зростання  ролі валютної сфери у відносинах учасників міжнародного обміну простежується  на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи із золотого стандарту. Чим глибше залучене національне  господарство в систему світових господарських зв'язків, тем сильніше прагнення національних органів  регулювання відгородити економіку  від несприятливих на даному етапі  зовнішніх впливів. Це протиріччя визначило  еволюцію валютного механізму кожної країни. Так, у період золотого стандарту  стихійні переливи золота між країнами в умовах міжнародного обміну в остаточному  підсумку стали негативно відображатися  на розвитку їх продуктивних чинностей..

Ця система  характеризувалася тим, що забезпечувала  комбінацію національних інтересів  з міжнародними вимогами: відносна самостійність держав у проведенні внутрішньої політики забезпечувалася  системою

Політика валютного  регулювання вступала в протиріччя із загальним положення національної економіки, не відповідала її інтересам. При високому курсі рубля вигідний імпорт якісних і дешевих західних товарів, що негативно позначається на конкурентоспроможності вітчизняної  промисловості, а отже, викликає ріст безробіття. Напроти, низький курс є  для національної економіки протекціоністським заходом. Він робить вигідним експорт  сировинних товарів, що є основним джерелом валютних вступів, що дозволяють закуповувати необхідну для модернізації промисловості  техніку.

Таким чином, штучне подержание високого курсу рубля  привело до збільшення частки імпорту  в товарному обороті. ДО 1994 року частка імпортних товарів перевищила половину всієї товарної маси [10]. Внаслідок  цього, зросла сприйнятливість споживчого ринку України до зовнішніх “валютних  шоків” (прикладом цього є “чорний  вівторок” 11 жовтня 1994 року, коли курс рубля впав майже втроє). Після  жовтневих валютних потрясінь відбулася  зміна курсу: з установки на заохочення зниження валютного курсу й стимулювання експорту на стримування падіння  рубля з метою запобігти імпорту  інфляції. Тому в рамках цієї політики з 6 липня 1995 року був уведений валютний коридор. Його введення нейтралізувало імпорт інфляції, але одночасний ріст реального курсу рубля вело до погіршення конкурентоспроможності російської економіки, тому в другім півріччі 1995 р. був уведений похилий коридор. Для підтримки цієї політики Центробанк активно витрачав доларовий запас, а з початку другого кварталу 1996 року спостерігається тенденція  до зниження золотовалютних резервів.

Таким чином, положення  на валютному ринку України було суперечливим: з одного боку, ріст курсу  рубля підсилював залежність країни від імпорту, з іншого боку, при  зниженні курсу й стимулюванні експорту було потрібно значне збільшення грошової маси, що спричиняє гіперінфляцію. Обрана політика стримування різкого падіння  курсу рубля зажадала залучення  колосальних коштів, і, як показала криза в серпнісвересні 1998 року, в остаточному підсумку виявилася  неефективною. Штучне стримування інфляції, як імпортованої, так і внутрішньої, привело до стагфляції економіки, зупинці  проведення, неконкурентоспроможності вітчизняної промисловості навіть на внутрішньому ринку. Високий курс рубля можна було підтримувати тільки різким обмеженням грошової маси, що спричинило криза неплатежів в 1996-97 роках, крах грошової системи України, збільшенні кількості грошових сурогатів.

Спочатку зложилася  національна валютна система. Її характеризують: національна валюта; умови її конвертованості, тобто  обміну на іноземні валюти; режим валютного  паритету - співвідношення між двома  валютами; режим валютного курсу (фіксован, що плаває в певних межах; наявність або відсутність валютних обмежень. У міру розвитку світових господарських зв'язків створена світова валютна система, яка  переслідує глобальні цілі світового  співтовариства й покликано забезпечити  інтереси країнаучасниць, має особливий  механізм регулювання й функціонування. У результаті тривалого історичного  розвитку зложилися наступні її основні  елементи: функціональні форми світових грошей; регламентація умов конвертованості  валют; уніфікація режиму валютних паритетів  і валютних курсів; регламентація  обсягу валютних; регламентація складу компонентів міжнародної валютної ліквідності; уніфікація правил використання міжнародних кредитних коштів обігу (векселів, чеків і ін. ) і форм міжнародних розрахунків; режими світових валютних ринків і ринків золота. Особливості  й стабільність світової валютної системи  залежать від ступеня відповідності  принципів побудови її структури  принципам побудови структури світового  господарства, розміщенню чинностей  на світовій арені й інтересам  провідних країн. При невідповідності  цих принципів періодично виникає  криза світової валютної системи, що завершується її розвалом і створенням нової валютної системи.

Одним із елементів  міжнародних відносин є:

Міжнародні валютні  відносини (МВВ) — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух  товарів і факторів виробництва  між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу.

Міжнародні валютні  відносини пов´язані з функціонуванням  грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний  рух факторів виробництва тощо.

Сукупність міжнародних  валютних відносин складають світову  валютну систему.

Валютна система  — сукупність грошово-кредитних  відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації  господарського життя, розвитку світового  ринку і закріплені в міжнародних  договірних, і державно-правових нормах.

Базою розвитку валютної системи є міжнародний  поділ праці, товарне виробництво, зовнішня торгівля країни тощо.

Для повного  і всебічного поняття валютної системи  потрібно розібратись з її базовими категоріями.

Валютна система  являє собою сукупність двох елементів  — валютного механізму і валютних відносин.

Валютні відносини  — повсякденні зв´язки фізичних і юридичних осіб, банків та організацій  на валютних і грошових ринках з  метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

В сучасних умовах міжнародна валютна система виконує  важливу роль в світогосподарських зв´язках і безпосередньо впливає  на темпи зростання виробництва, міжнародний обмін, формування цін, рівень заробітної плати, тобто на показники, що визначають економічний стан розвитку країн.

Для більш плідного аналізу впливу валютної системи  на економічний стан, детальне вивчення цього впливу, валютну систему  розглядають диференційовано. Диференціація  аналізу полягає в тому, що спочатку аналізують її складові частини. Такими частинами є світова, регіональна, національна валютні системи.

Національна валютна  система — це форма організації  валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Элементи, що характеризують національну валютну систему. До них належать:

1. Національна  валюта.

2. Ступінь конвертованості.

3. Паритет національної  валюти.

4. Режим курсу  національної валюти.

5. Міжнародна  валютна ліквідність.

6. Наявність  чи відсутність валютних обмежень.

7. Міжнародні  кредитні засоби обігу.

8. Регламентація  міжнародних розрахунків країни.