Загалом, ці органи
творять інфраструктуру валютної системи,
центром якої є НБУ - орган регулювання
й координації грошово-кредитної
діяльності усіх учасників господарського
життя.
Валютні системи
поділяються на три види: національні,
міжнародні (регіональні) і світову.
Збіг меж окремих валютних ринків
і валютних систем забезпечує їх внутрішню
єдність: ринок створює економічну
основу для системи, а система
є механізмом забезпечення функціонування
і регулювання ринку.
Національна
валютна система — органічна
частина системи грошових відносин
окремих держав, її функціонування
регулюється з урахуванням норм
міжнародного права, національним
законодавством кожної країни. На
основі такого законодавства
визначається міжнародний статус
національної валюти — грошової
одиниці даної країни, встановлюється
механізм взаємодії національних
і світових грошей, спосіб їх
конвертованості, котирування й
регулювання валютних курсів
тощо. До складу національних
валютних систем входять відповідні
інфраструктурні ланки — банківські
та кредитно-фінансові установи,
біржі, спеціальні органи валютного
контролю, інші державні та приватно-комерційні
інституції. Загальна схема структури
і призначення національної валютної
система наведена на рис. 6.4 [14].
Розглянемо
основні складові елементи національної
валютної системи за їх призначенням.
Режим формування
та використання державних золотовалютних
резервів. Він встановлюється для
забезпечення стабільності національних
грошей і може проявлятися
в двох аспектах:
- як форма
жорсткої прив’язки вартості
національної валюти до певної
іноземної валюти чи кошика
валют. Такий режим у світовій
практиці відомий під назвою
валютного бюро, органом якого
стає центральний банк.
- у формі
використання валютних запасів
для підтримання рівноваги на
національному валютному ринку
з метою стабілізації зовнішньої
і внутрішньої вартості грошей
при збереженні незалежності
центрального банку в проведенні
національної монетарної політики
та виконанні ним усіх традиційних
функцій. Україна в себе ввела
якраз цей режим використання
золотовалютних резервів. Оптимальними
для безпеки країни пропорціями
співвідношення між складовими
частинами валютних резервів
мають бути валютні резерви
у формі: доларів – 4 частини;
євро – 2, золото – 1 частина.
Найменша питома вага золота
пояснюється його найменшою дохідністю
- лише 1,75% річних. Ці пропорції в
Україні ще не досягнуто. За
зовнішніми боргами Україна розраховується
такими валютними засобами: доларом
– 80%, євро –5%, інші валюти –
15%. Тобто долар залишається головним
валютним резервом
Режим валютних
обмежень, які вводяться чи скасовуються
законодавчим органом залежно
від економічної ситуації в
країні. Якщо економіка розбалансована,
національні гроші не стабільні,
в країні вводяться певні заборони,
обмеження, лімітування тощо на
операції з іноземною валютою.
Так, в Україні в період загострення економічної
і фінансової кризи було введено обмеження
на відкриття юридичними особами рахунків
в іноземних банках і заборонено переведення
на них інвалюти; експортерам заборонялося
вільно розпоряджатися своєю валютною
виручкою, і вони зобов'язані були повністю
чи частково продавати її на валютному
ринку тощо. У міру поліпшення економічної
ситуації подібні обмеження послаблювалися
чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни
в останні десятиліття взагалі скасували
валютні обмеження
Регламентація
внутрішнього валютного ринку
і ринку дорогоцінних металів.
Нормативними актами визначається
в Україні порядок функціонування
біржового ринку, міжбанківського
валютного ринку; центральний
банк здійснює ліцензування діяльності
комерційних банків з валютних
операцій, видає дозволи юридичним
особам-резидентам на відкриття
рахунків в іноземних банках,
контролює надходження виручки
експортерів у країну. Регламентується
режим поточних і строкових
вкладів в іноземній валюті. До
1998р. в Україні не дозволялось
здійснювати на ринку операції
з дорогоцінними металами. У міру
оздоровлення економічної ситуації
в Україні режим валютного
ринку стає все більш ліберальним
Регламентація
міжнародних розрахунків та міжнародних
кредитних відносин. Нормативними
актами України чітко регламентується:
порядок відкриття в наших
банках кореспондентських рахунків
іноземних банків, і навпаки; порядок
здійснення платежів за окремими
видами комерційних операцій
та форм розрахунків; порядок
переказування іноземної валюти
за кордон фізичними особами тощо
Визначення
національних органів, на які
покладається проведення валютної
політики, їхніх прав та обов'язків
у цій сфері. Такими органами
в Україні е:
- Кабінет Міністрів
України;
- Національний
банк України;
- Державна податкова
адміністрація;
- Державний
митний комітет;
- Міністерство
зв'язку України.
Важливим
призначенням національної валютної
системи є розроблення і реалізація
державної валютної політики
як сукупності організаційно-правових
та економічних заходів у сфері міжнародних
валютних відносин, спрямованих на досягнення
визначених державою цілей.
Крім загальномонетарних
цілей, валютна політика має
свої специфічні цілі, що реалізуються
переважно у валютній сфері,
і теж справляють істотний
вплив на розвиток реального
сектора економіки. Це, зокрема:
- лібералізація
валютних відносин у країні;
- забезпечення
збалансованості платіжного балансу
та стабільних джерел надходження
іноземної валюти на національний
ринок;
- забезпечення
високого рівня конвертованості
національної валюти;
- захист іноземних
та національних інвестицій у
країні;
- забезпечення
стабільності курсу національної
валюти.
Досягнення
цілей валютної політики забезпечується
через законодавче регулювання
валютних відносин (валютне регулювання)
і контроль за виконанням установлених
вимог, норм і правил (валютний
контроль). Тому поняття валютної
політики і валютного регулювання
тісно між собою пов'язані.
Відокремлюють
два рівні валютного регулювання:
наднаціональний (міжнародний) і
національний.
Перший рівень
забезпечує МВФ. Саме він здійснює
валютне регулювання, керуючись
домовленими світовою спільнотою
принципами регулювання міжнародних
валютних відносин.
Другий рівень
– це національний рівень валютного
регулювання.
Він забезпечує
регулювання валютних відносин
у межах конкретної держави
і впливає на повсякденне регулювання
валютного ринку.
Лібералізація
валютного регулювання – це
поступове зняття валютних обмежень
на поточні та фінансові операції
платіжного балансу, а також
зменшення втручання центрального
банку та органів влади у
функціонування валютного ринку.
В процесі лібералізації інструменти
прямого валютного регулювання
поступово заміщуються непрямими
важелями, які діють опосередковано
– через вплив на поведінку
суб'єктів валютно-фінансових відносин.
За своєю суттю лібералізація
валютного регулювання є принципом
проведення валютної політики
на певному етапі розвитку
країни.
Переваги
лібералізації:
а) розширення
можливостей національних установ
та організацій у здійсненні
зовнішніх запозичень;
б) активізація
припливу прямих іноземних інвестицій;
в) прихід
на фінансові ринки іноземного
банківського капіталу, що збільшує
пропозицію кредитних ресурсів
і сприяє зниженню їх вартості;
г) стимулювання
розвитку фінансових ринків і
сектору небанківських фінансових
посередників;
д) удосконалення
інфраструктури валютного ринку,
розвиток і поширення валютних
деривативів та інструментів
страхування від валютних ризиків;
є) посилення
ринкових засад процесу курсоутворення;
ж) зменшення
трансакційних витрат учасників
зовнішньоекономічної діяльності
завдяки усуненню потреби пошуку
шляхів обходу валютних обмежень.
Повноваження
НБУ в сфері валютного регулювання:
1. Розробка сумісно
з КМУ платіжного балансу України.
2. Розробка сумісно
з правітельством основних напрямів
валютної політики.
3. Встановлення
курсу національної валюти.
4. Визначення
структури валютного ринка України,
умов торгівлі на ньому іноземною
валютою.
5. Визначення
порядку переводів, ввозу та
вивозу іноземної валюти в
України та за її границі.
6. Встановлення
порядку відкриття резидентами
рахунків в іноземних банках.
7. Нагромадження
та використання валютних резервів
з метою забезпечення сталості
національної грошової одиниці.
8. Визначення
форм статистичної звітності
відносно проведення валютних
операцій.
9. Участь в
визначенні ліміту зовнішнього
боргу.
10. Застосування
штрафних санкцій до суб’єктів
господарювання, які не дотримуються
валютного законодавства та ін.
Курсова політика
полягає в цілеспрямованому проведенні
комплексу заходів з метою
корекції курсу національної
валюти. Якщо така корекція спрямована
на зниження обмінного курсу,
то курсова політика називається
політикою девальвації.
Девальвація
національної валюти сприяє підвищенню
конкурентоспроможності національного
виробництва, посиленню торговельних
позицій країни на світовому
ринку та стимулюванню експорту.
Разом з тим політика девальвації
може негативно впливати на
позиції імпортерів, бо їм доведеться
купувати інвалюту за вищим
курсом. Це може спровокувати
зростання цін на імпортні
товари. Тому при запровадженні
політики девальвації потрібно
добре зважити як позитивні,
так і негативні наслідки.
Буде збільшуватися
пропозиція на товарних ринках,
що позитивно впливатиме на
стабільність цін. Скорочуватимуться
виробничі витрати на підприємствах
з великим споживанням імпортованих
енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих.
Разом з тим підприємства-експортери
за політики ревальвації зазнаватимуть
втрат. Якщо одночасно вони
не є великими "споживачами
імпорту", то можуть послабити
свої конкурентні позиції на
світовому ринку. Тому політику
ревальвації потрібно застосовувати
теж надто обережно і виважено.
Облікова (дисконтна)
політика центрального банку
полягає в цілеспрямованому підвищенні
чи зниженні облікової ставки
та відповідній зміні ставки
депозитного та позичкового процента.
Якщо процентні ставки збільшуються,
то зменшується маса національних
грошей в обороті, знижується
відплив вільних капіталів за
кордон, зростає приплив іноземної
валюти (вільних капіталів) з-за
кордону. Все це сприяє зростанню
курсу національної валюти, зміцненню
її позицій на валютному ринку.
При зниженні облікової ставки
весь процес впливу на валютний
ринок відбувається у зворотному
напрямі.
Формування
валютної системи України розпочалося
одночасно з формуванням національної
грошової системи, складовою якої
вона є. Уже Законом України
"Про банки і банківську
діяльність", ухваленому 1991 p., були
сформовані деякі правові норми
щодо організації валютного регулювання
і контролю в Україні: установлено ліцензування
НБУ комерційних банків на здійснення
операцій в іноземній валюті
дозволено НБУ
купувати і продавати іноземну валюту,
представляти інтереси України у
відносинах з центральними банками
інших країн та у міжнародних
валютно-фінансових органах; зобов'язано
НБУ організувати накопичення та
зберігання золотовалютних резервів (ст.
8). Це були перші кроки до перетворення
НБУ в центральний орган валютного
регулювання країни, що започаткували
перший етап розбудови валютної системи.
Майже до
кінця 1992 p., поки Україна перебувала
в рублевій зоні, вона змушена
була керуватися переважно валютним
законодавством СРСР та традиціями,
які перейшли з радянської
практики. Зокрема, продовжувалася
радянська практика обов'язкового
продажу державі 50% валютної виручки
експортерів за надто завищеним
курсом рубля. Діяли інші досить
жорсткі валютні обмеження. Все
це не сприяло розвиткові валютних
відносин, штовхало підприємства
на шлях тінізації своїх валютних
операцій, на приховування валютних
коштів за кордоном. За експертними
оцінками відплив коштів за
кордон тільки в 1992 р. становив
близько 10-12 млрд дол. США.