Метод побудови дерева цілей

2. Метод  побудови дерева цілей 

Слід зауважити, що на практиці, як правило, існує кілька цілей і тому

важливо, окрім визначення головної мети, не упустити деякі з суттєвих

серед інших. Для цього застосовують метод  побудови дерева цілей, що був

запропонований  ще 1957 року групою американських учених та успішно

використаний  в ряді військових та промислових  програм у США, а нині є

повсякденним  інструментом практично будь-якого  сучасного менеджера.  

Під деревом  цілей розуміють ієрархічну деревоподібну  структуру, яка

отримується поділом загальної цілі на підцілі, а їх, у свою чергу, — на

детальніші  складові — нові підцілі, функції  тощо. Якщо всі ці елементи

зобразити графічно, то одержимо «дерево цілей», повернуте «кроною»

донизу (рис. 5). При цьому головну ціль розміщують на найвищому рівні. 

Перевагою цього методу є те, що він уможливлює поділ складного завдання,

яке важко  формалізувати, на сукупність простіших  завдань, для

розв’язання яких існують перевірені прийоми  і методи. Послідовний поділ

розв’язуваної проблеми на її частини — підпроблеми  — є важливим етапом

системного  аналізу проблем. Поділ продовжують  доти, доки не отримають

прості, звичні, очевидні завдання, які можна розв’язати відомими

методами. 

  

Рис. 5. Граф дерева цілей 

Метод побудови дерева цілей являє собою один із найрозповсюдженіших та

найефективніших способів аналізу слабко структурованих завдань, що

стоять  перед економічними об’єктами. Він  допомагає знаходити найкращі

шляхи та засоби вирішення існуючих проблем. Деревоподібні ієрархічні

структури використовуються і при дослідженні  та удосконаленні

організаційних  структур. 

Приклад. Показником нульового рівня дерева цілей підприємства —

критерієм функціонування — може бути максимізація заново створеної

вартості. Підцілями першого рівня можуть бути: підвищення якості

продукції, ресурсозбереження, розширення ринку  збуту, підвищення якості

сервісу, організаційно-технічний розвиток виробництва, підвищення якості

життя працівників, охорона зовнішнього довкілля тощо. Потім здійснюють

поділ цих  підцілей на підцілі другого та третього рівнів. 

При побудові дерева цілей необхідно, з одного боку, здійснювати

дослідження цілей заінтересованими у розв’язанні  проблеми сторонами, а з

іншого  — передбачати можливість уточнення  цілей, їх розширення або

зміни. В  цьому полягає одна із головних причин ітеративності системного

аналізу.  

Отже, в  рамках цього етапу дослідникові треба: 

чітко визначити  цілі, досягнення яких сприяє вирішенню  виявленої

проблеми; 

виявити інформацію про параметри системи  та зовнішнього середовища, які

необхідно враховувати; 

визначити сукупність допущень та обмежень, в  рамках яких буде

розв’язуватись  проблема. 

Слід пам’ятати, що вибір неправильних цілей призведе не стільки до

розв’язання існуючої проблеми, скільки до виникнення нових проблем.  

На наступному етапі необхідно визначити критерії та обмеження. Під

критеріями  розуміють кількісні показники  якісних цілей, які мають

точніше їх характеризувати. Критерії мають  якомога точніше відповідати

цілям, хоча і не можуть повністю збігатися з  ними, оскільки вони

фіксуються  в різних шкалах вимірювання: цілі —  в номінальних, а критерії

— в шкалах, що передбачають упорядкування. 

Найпоширенішими та важливими критеріями при аналізі  ефективності

функціонування  економічних систем (наприклад, підприємств) є прибуток,

собівартість  продукції, обсяги виробництва та збуту, якість, надійність

та конкурентоспроможність продукції, ефективність управління тощо.  

При формуванні критеріїв головним є не їх кількість, а те, наскільки

повно вони характеризують ціль. Тому тут прагнуть досягти компромісу між

повнотою  описування цілей та кількістю критеріїв. Для повноти описування

проблемної  ситуації необхідно розглядати три  взаємодіючі системи: 

систему, в якій існуюча ситуація розглядається  як проблема; 

систему, в рамках якої можна вплинути на проблему для її вирішення; 

зовнішнє  середовище, в якому існують та з яким взаємодіють ці дві

системи. 

Необхідно враховувати, що характер цілей цих  трьох систем істотно

відрізняється: для першої системи необхідно  розв’язати проблему, для

другої  головна мета полягає в розв’язанні  проблеми з найменшими

витратами ресурсів, при цьому необхідно  враховувати вплив зовнішнього

середовища.  

Приклад. Якщо головною метою керівництва  фірми є збільшення сегмента

ринку, то для реалізації цієї мети для відділу  маркетингу головною метою

буде визначення стратегії просування продукції  на ринку, а для

виробничого відділу головною метою буде збільшення обсягів виробництва

за умови  обмежених наявних ресурсів (трудових, фінансових, виробничих,

часу тощо). При цьому як зовнішнє середовище можна розглядати дії

 

ВСТУП 4

1. Суть і основи  стратегічного управління  підприємством . 7

2. Система стратегічного  управління . 11

3. Стратегічний аналіз  середовища фірми  . 17

4. Оцінка ефективності  існуючої стратегії  підприємства . 21

5. Аналіз фінансових  показників ЗАТ  «ЗОРЯ» за 2002 –  2008 рік 30

ВИСТНОВКИ . 34

Використана література . 36

ВСТУП

Одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є створення  умов ефективного і динамічного  переходу до ринкових відносин. При  цьому дуже важливою є реорганізація  надмірної концентрації і монополізації  виробництва, удосконалювання організаційних і структурних відносин, перегляд застарілих командних економічних  зв'язків і методів керування.

У цих умовах особливої  гостроти набуває необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і організацій, спрямованих  на споживача, і кінцевий результат  — прибуток.

Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення нормальної роботи підприємства, не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології  і методів стратегічного керування.

Поняття "стратегія" в галузі управління підприємством  як соціально-економічною системою має на увазі довгостроковий комплексний  план дій з керівництва відповідним  колективом, спрямований на досягнення місії організації.

Цей план переслідує чітко визначені цілі і будується  на реальних можливостях організації, з огляду на умови, у яких вона функціонує.

Стратегічне планування є основою стратегічного керування  й охоплює: суворе формування цілей  організації, її структурних підрозділів  і особистих цілей кожного  члена колективу;

• встановлення головної мети розвитку організації і цілей, що відображають процес її адаптації  до навколишнього середовища, тобто  ліквідація (пом'якшення) погроз і розвиток можливостей з урахуванням наявного потенціалу чи потенціалу, якого можна  досягти;

• оцінку потенціалу організації і можливості його підвищення в перспективі (включаючи кадровий склад і внутріорганізаційні  відносини);

• оцінку зовнішнього  і внутрішнього соціально-економічного середовища, у якому діє організація, його можливих змін і, що випливають з  цього, вимог до функціонування і  розвитку підприємств;

• організацію і  стимулювання діяльності персоналу  підприємства для досягнення стратегій;

• основні напрямки, методи й інструменти досягнення поставлених цілей при існуючих можливостях і в ситуаціях, що складаються;

• забезпечення надійної реалізації поставлених цілей і  завдань необхідними ресурсами;

• облік, контроль і  аналіз досягнення цілей стратегічного  планування, їхню оцінку і висновки.

Стратегія підприємства є основою стратегічного планування, за допомогою якої на підприємстві зважується комплекс проблем, пов'язаних з цілеспрямованою переорієнтацією  випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і  використанням нових технологій, розвитком маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою  і перепідготовкою кадрів.

Ринкова економіка  формує нові вимоги до підприємства і  його працівників. Ці вимоги диктуються не тільки могутньою ринковою конкуренцією і високими стандартами якості товарів, що випускаються підприємством, але  і необхідністю гнучкої реакції  фірми на швидкомінливі ринкові  і виробничі ситуації.

Успіх підприємства багато в чому залежить від здатності  менеджера-керівника передбачати  можливі ситуації на підприємстві і  на цій основі змінювати структуру  виробництва і керування; вводити  у виробництво нові види продукції  і правильно планувати їхні обсяги, інвестиції і прибуток для досягнення найбільшого ефекту.

Тема являється  актуальною, так як в умовах ринкової економіки підприємству потрібно адаптуватися до зовнішніх як сприятливих можливостей, так і до небезпек, виявити відповідні варіанти і забезпечити ефективне  пристосування стратегії до навколишніх  умов. Стратегічне керування дає  змогу створення нових сприятливих  можливостей за допомогою розробки більш досконалих виробничих систем.

Стратегія допускає розробку обґрунтованих заходів  і планів досягнення намічених цілей, у яких повинні бути враховані  науково - технічний потенціал підприємства і його виробничо-збутові можливості.

1. Суть і основи  стратегічного управління  підприємством

Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології  і методів стратегічного управління.

Стратегія є концепцією інтегрального підходу до діяльності підприємства і являє собою таке поєднання (відповідність) ресурсів і  навичок організації, з одного боку, і можливостей і ризику, що виходять з навколишнього середовища, з  іншого боку, що діють у сьогоденні і майбутньому, при яких організація  сподівається досягти своєї основної мети.