Грошово-кредитна система Великобританії

  Приклад розрахунку капітальної  бази Банком Англії

  Серцевинний капітал визначається основною частиною власних коштів. До нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції, некумулятивні безстрокові  привілейовані акції (у тому числі  кумулятивні привілейовані акції) та оголошені резерви. На відміну від прихованих оголошені резерви формуються з чистого прибутку після сплати податків.

  Додатковий  капітал має такі елементи:

  • неоголошені прибутки поточного  року;

  • загальні банківські резерви для  покриття сумнівних кредитних вимог, що створюються під можливі збитки у майбутньому, але неідентифіковані на певний момент;

  • субординований строковий борг, який містить звичайні необгрунтовані інструменти позиченого капіталу банку з мінімальним початковим строком погашення понад 5 років, які можуть бути погашені за рахунок резервів банку;

  • загальний припустимий субординований строковий борг (під ним розуміють  складові капіталу, що мають фіксовані  строки, які неможливо використовувати  для покриття збитків, крім ліквідації) — це інструменти, які поєднують ознаки капіталу і боргу.

  Для розрахунку капітальної бази Банк Англії використовує такі обов'язкові нормативи:

  • не менше 50 % капітальної бази банку  має становити ярус І (у нашому прикладі норматив виконується);

  • субординований строковий борг не може перевищувати 50 % ярусу 1 (у нашому прикладі це 72 100 % / 108 = 66,67 %). Тобто норматив не виконується, бо припустимий субординований строковий борг становить 108 • 50 % / 100 % = 54, а його фактична сума* дорівнює 72 млн ф. ст.;

  • загальні резерви не можуть перевищувати 1,5 % виважених за ризиком активів  банку.

  Таке  визначення капіталу банків Банк Англії використовує з грудня 1990 p. Потрібно зазначити, що рівень загальних резервів (1,5 %) цілком відповідає положенням Базельського комітету з банківського регулювання і нагляду, членом якого є Великобританія.

  Комерційні  банки. Види комерційних банків наведено у табл. 36. Найменування "банк" згідно із законом про банківську діяльність 1987 p. залишається за банками, що мають капітал, який перевищує 5 млн ф. ст., або за банками, зареєстрованими за кордоном.

  Основу  англійської банківської системи  становлять клірингові банки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кордоном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).

  Із  середини 80-х років унаслідок  лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні клірингових банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні 'їх на кредитно-фінансові конгломерати.

  Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо у 1989 p. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 p. — 19537. Проте незважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 p.

  Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:

  • відокремлені відділення більш традиційні;

  • частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;

  • поєднання банківських і страхових  фірм менш типове. Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії' і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузько-спеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому 'їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.

  Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків

  полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.

  Merchant banks входять до банківських асоціацій  Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association.

  Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідніша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи .

  У Лондоні зосереджено найбільші  інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).

  British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартедбенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

  Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні продажу з розстрочкою платежу, споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Основне джерело ресурсів цих установ — короткострокові депозити (строком від 3 до 6 міс.) промислових торгових фірм, банків і населення. Вага фінансових домів у загальному обсязі кредитних операцій невелика. Багато з них втратили самостійність і контролюються депозитними або торговими банками. Останнім часом фінансові доми активно займаються лізинговими операціями і кредитними картками.

  До  ощадних інститутів традиційно належали довірчо-ощадні банки, будівельні товариства і Національний ощадний банк. Основне джерело їх ресурсів — невеликі вклади населення. Довірчо-ощадні банки в минулому здебільшого відігравали роль місцевих ощадних кас. Пізніше вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установ, але їх правовий статус залишався невизначеним. Наприкінці 1986 p. вони перетворилися на єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, який за масштабами діяльності і капіталом поступається лише "великій четвірці" і виконує всі основні операції комерційних банків.

  Національний  ощадний банк (у минулому поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, кількість яких перевищує 20 тис. Банк провадить два види рахунків — звичайні та інвестиційні (за останніми процент вищий, але одержати вклади можна з попередженням за місяць). Усі кошти банк інвестує у державні цінні папери.

  Будівельні  товариства існують понад 200 років, нині вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їх сумарні активи в 90-х роках подвоїлись і можуть зрівнятися за їх величиною з провідними депозитними банками. Серед будівельних товариств триває процес централізації, але вони залишаються кооперативними інститутами. Ресурси будівельних товариств ідуть переважно на довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків (квартир) і вкладаються в цінні папери. Останніми роками товариства почали займатися багатьма банківськими операціями, торгівлею нерухомості. У 1987 р. два найбагатші будівельні товариства стали членами банківської клірингової системи.

  Національний  жиробанк — державне підприємство, створене в 1968 р. для розрахунків через поштові відділення. В цій ролі він є конкурентом системи чекового клірингу, характерного для комерційних банків.

  Страхові  компанії та пенсійні фонди спрямовують акумульований позиковий капітал у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною стосовно їх професійної спеціалізації —

  страхових справ і приватного пенсійного забезпечення. Сумарні активи страхових компаній і пенсійних фондів у 1986 p. становили 160 млрд ф. ст. Мобілізовані ними кошти  вкладаються в операції на строк  до 20—25 років (переважно в акції — частка пенсійних фондів у 1995 p. становила 64 %, інші цінні папери — 16,6 та нерухоме майно — 9,2 %). Англійські страхові компанії належать до найбагатших у світі.

  Проте страховий ринок Великобританії залишається найконсервативнішим. Тут існує організація страхових синдикатів, які були і є світовими лідерами у страхуванні банківських ризиків.

  Члени корпорації — приватні особи, які  несуть необмежену відповідальність за свої ризики, називаються андеррайтерами, або "людьми з іменами", тобто людьми з достатком, який дає їм змогу займатися страховою діяльністю. Отже, саме андеррайтери у Великобританії підстраховують підприємців, розплачуючись власним добробутом за взяті зобов'язання щодо відшкодування втрат.

  Андеррайтери  об'єднуються у синдикати, кожен з яких має щонайменше одного професіонала, уповноваженого брати на страхування ризики від імені членів синдикату.

  Кожен андеррайтер, у свою чергу, має кілька довірених брокерів, які власне й  займаються пошуком клієнтів для  страхування. Андеррайтер аналізує пропозиції брокерів і вирішує, чи страхувати запропоновані ризики. У цьому полягає одна з особливостей такого страхового ринку: на нього неможливо вийти без брокера.

  Світовим  лідером у страхуванні була і  є корпорація Lloyd's. До 80-х років корпорація контролювала половину світового ринку страхування. Нині ситуація змінилася, а страхова місткість корпорації зменшилася на 19 % .

  Сьогодні  мінімальний страховий внесок для  андеррайтера становить 300 тис. дол. США вільного капіталу. Раніше такий внесок гарантував би прибуток у розмірі до 20 %. Нині він значно менший.

  Інвестиційні  трасти займаються виключно операціями з цінними паперами. Через емісію акцій і облігацій вони залучають капітал, який вкладають у цінні папери інших компаній. При зниженні курсу цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів, збитків і банкрутують.

  Довірчі пайові фонди за спеціалізацією подібні до інвестиційних трастів, вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але оскільки пайовик будь-коли може продати свій пай провідній компанії, то капітал цих фондів змінюється: він залежить від переважаючого характеру операцій — продажу чи купівлі паїв. Структура активів фондів подібна до структури активів інвестиційних трастів: близько 80 % становлять акції приватних компаній.