Грошово-кредитна система Великобританії

В грошово-кредитну систему Великобританії входять:

1. Банк  Англії.

2. Комерційні  банки.

3. Торгові  банки. 

4.Ощадні  банки.

5. Іноземні банки і їх філіали.

6. Банки з часткою іноземного капіталу.

7. Банкірські  будинки.

8. Страхові  компанії.

9. Інші кредитні установи.

10. Департамент гарантії експортних кредитів.

11 .Лондонська  фондова біржа.

    Банк Англії - центральний банк Великобританії. Він є найстарішим центральним банком у світі (був організований в кінці XVII століття). Названий банк здійснює емісію банкнот, регулювання платіжного обороту і грошового обігу, проводить грошово-кредитну і валютну політику держави, контролює діяльність банків і небанківських кредитних установ.

    До функцій Банку Англії належить:

• управління державним боргом країни;
• здійснення банківських операцій для комерційних банків;
• проведення банківських операцій з іншими центральними банками країн;
• здійснення банківського обслуговування уряду;
• проведення грошово-кредитної політики;
• емітування банкнот;
• управління золотовалютними резервами країни;
• здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за банківською системою загалом.

    На відміну від центральних банків інших європейських країн Банк Англії не входить в Європейську систему центральних банків і не координує свою діяльність з Європейським центральним банком. Це пояснюється тим, що Великобританія відмовилась від переходу на єдину європейську валюту (євро).

     Валютний курс — вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Валютний курс використовується для:

• обміну валют при торгівлі товарами і послугами;
• порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн;
• періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті юридичних та фізичних осіб.

  Банк  Англії може робити вплив на валютний курс, використовуючи золотий і валютний запаси країни. Банк Англії може управляти  запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, який називається Валютний Зрівняльний Рахунок (Exchange Equalisation Account). Він був утворений ще в 1930-х роках з метою виявлення несподіваних коливань в “зовнішній вартості” стерлінгу. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунт стерлінгу за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу або продає їх, намагаючись утримати зростання курсу. Ці операції, звичайно, не можуть точно визначити курс фунта стерлінгів на ринку, а існує маса інших способів, крім офіційної інтервенції.

  Будучи  членом Механізму валютних курсів (ERM - exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 року, Великобританія була зобов'язана підтримувати курс своєї валюти в певних рамках по відношенню до іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 року Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

     Таблиця 1.4

     Обмінний  курс британського фунта проти інших основних валют станом на 23 листопада 2010р.

Валюта	За фунт стерлінг	У фунтах стерлінгів
Австралійський долар	1.6198	0.6174
Долар США	1.5974	0.6260
Російські рублі	49.6871	0.0201
Японська  ієна	133.3422	0.0075

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Етапи становлення  грошово-кредитної  системи Великобританії. 
 
 

  Фунт  стерлінгів використовувався на Британських  островах задовго до виникнення там централізованої держави (ІХ-Х ст.). Назва цієї грошової одиниці відображає її початковий ваговий вміст: з одного фунта срібла карбували 240 пенсів, які називали ще "стерлінгами".

  Із  середини XIV ст. в обігу з'явилися  золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм. Англія раніше, ніж інші держави, перейшла до золотого монометалізму: фактично — наприкінці XVIII ст., юридично — у 1816 р. До Першої світової війни емісія банкнот Банком Англії регулювалась актом Р. Піля (з 1844 p.). Згідно з актом банкноти повинні були 100-відсотково забезпечуватися золотом.

  Війна викликала розлад грошового обігу  держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. Маса грошей в обігу в 1913-1918 pp. збільшилася з 35 млн. до 399 млн. ф. ст., а у 1920 p. вона досягла 555 млн. ф. ст. У зв'язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику "дорогих" грошей. Це відповідало інтересам фінансової олігархії, яка, отримуючи великі прибутки від капіталовкладень за кордоном, була зацікавлена у збереженні високої купівельної спроможності фунта стерлінгів. Дефляційна політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, у той час як у Німеччині і Франції вирувала інфляція, а з другого — загостренню економічної

кризи 1920—1921 pp., посиленню безробіття, а також зниженню заробітної плати.

  Грошова реформа у 1925—1928 pp. мала на меті стабілізувати грошову систему. Початок реформи припадає на квітень 1925 p., коли Великобританія встановила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом за рахунок запровадження золотозливкового стандарту. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало "дешевих" грошей. У 1928 p. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму.

  Світова економічна криза у 1929—1933 pp. послабила  позиції Великобританії на зовнішніх  ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. 21 вересня 1931 p. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при скарбниці в 1923 p. для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів.

  Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 p. грошова маса збільшилась у 2,5 рази, ціни підвищилися на 75%. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування.

  Сучасна інфляція — результат суперечностей суспільного відтворення і структурних диспропорцій в англійській економіці.

  Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витрати, які фінансуються за рахунок позик. У березні 1986 p. тільки заборгованість уряду досягла 167,5 млрд. ф. ст., або 47 % внутрішнього національного продукту (ВНП) держави. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80-90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у деяких інших промислове розвинених країнах. Для порівняння бачимо показники коефіцієнта монетизації у 1990—2008 pp. (табл. 2.1).

  Таблиця 2.1

    Коефіцієнт монетизації у Великобританії

1991 p.	1992 p.	1993 p.	1994 p.	1995 p.	2008р.
91,7	93.3	94,6	94,2	98,4	89,1

 

  У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. Загальна сума готівки у 1999 p. підтримується на рівні 24 млрд. ф. ст. У зв'язку з надходженням в обіг фальшивих грошей номіналом 20 ф. ст. Банк Англії ухвалив рішення про емісію банкнот цього номіналу на суму 10 млрд. ф. ст. і повну поступову заміну купюр старого зразка до 2003 р. Нова купюра має спеціальний захист, що дасть можливість з більшою впевненістю встановити справжність купюри та убезпечитися від підробки. У 1998 р. в обіг запроваджено банкноти нового зразка на суму 349 млн ф. ст.

  Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи, які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів.

  Першу повоєнну девальвацію англійської  валюти на 30,5 % було проведено у вересні 1949р.; її золотий вміст знизився з 3,58 до 2,488 г, а офіційний курс до долара США — з 4,03 до 2,80 дол. за 1 ф. ст. Цьому заходу передувала невдала спроба скасувати обмін фунта стерлінгів на долари за поточними операціями у серпні 1947 p. У результаті через 35 днів після скасування обміну валютні резерви були вичерпані, різко збільшився дефіцит торгового балансу, довіру до фунта стерлінгів було підірвано і в 1947—1948 pp. інфляція посилилася. Девальвація не вирішила валютних проблем Великобританії. Валютна криза повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961, 1964, 1965 p.

  У листопаді 1966р. проведено девальвацію на 14,3 % і золотий вміст англійської валюти знижено до 2,13 г, а курс до долара — до 2,40. Вплив цих заходів на платіжний баланс позначився через півтора року — у 1969—1971 pp. Великобританія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Завдяки цьому у грудні 1971 р. при масовому перегляді розвиненими країнами валютних курсів фунт стерлінгів щодо долара фактично було ревальвовано на 1,57 % і встановлено на рівні 2,60571 дол. Проте стабілізація фунта стерлінгів виявилася нетривкою.

  Короткочасний економічний підйом у 1972р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 p. запровадив режим плаваючого курсу. До кінця року курс фунта стерлінгів знизився на 10 % порівняно з груднем 1971 p., до кінця 1973 p. — на 17, у 1974 p. — на 18, у 1975 p. - на 27, у 1976 p. - на 40 %.

  Із  середини 1977 p. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв'язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу "нафтовалюти", привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 p. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. Завдяки припливу короткострокових іноземних капіталів курс фунта стерлінгів у 1981 p. підвищився до рівня 1971 p. — 2,40 дол. У жовтні 1979 р. вперше з 1931 p. було скасовано всі валютні обмеження.

  Проте поліпшення позицій фунта стерлінгів не було тривалим. Відставання Великобританії за темпами економічного розвитку, підвищенням продуктивності праці, структурними перетвореннями в ці роки посилилося.

  Через це у 1981 p. незважаючи на великий актив  платіжного балансу почався відплив капіталу з Великобританії. Тенденція до зниження курсу англійської валюти досягла кульмінації на початку 1985 p. (1 ф. ст. = 1,09 дол.). Згодом фунт стерлінгів дещо закріпив свої позиції стосовно долара (1,50—1,60 дол.), проте його позиції щодо інших провідних валют слабшали. Середньозважений курс фунта стерлінгів у 1981—1986 pp. знизився більш як на ЗО %.

  Нині  валютний курс регулюють за рахунок  політики процентних ставок (через  операції Банку Англії на грошовому  ринку) і валютної інтервенції (в  обмежених масштабах) з метою  зменшення коливань курсу.

  У 90-х роках Великобританія не тільки досить швидко відновила економічний потенціал, а й по праву посіла одне з чільних місць у своєму співтоваристві. Винятково високий рівень життя у цій державі гідний наслідування. Економічне піднесення у Великобританії відбувалося завдяки прогресивному та індустріальне орієнтованому керівництву, дисциплінованій робочій силі та державній політиці, яка надавала повну свободу дій та всіляко стимулювала ініціативу. З 1990 по 1996 p. швидкими темпами збільшувався експорт.

  Таблиця 2.2

    Розвиток экспорту у Великобританії,  млрд. дол.

1990 p.	1996 p.
185,2	260,7

 

  Великобританія  помітно підвищила конкурентоспроможність (табл. 2.3).

  Таблиця 2.3