Формування та розвиток ринку фінансових послуг в Україні

     Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку, тим більше, що потреба у розвитку страхових  послуг з кожним роком зростає. За експертними оцінками, нині в Україні застраховано лише близько 10% ризиків. На відміну від України цей показник у розвинених країнах становить 90—95 %. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить 0,07 %, і це при тому, що населення України складає 7 % населення Європи.

     Про потенційні можливості розширення страхових  послуг свідчать дані питомої ваги страхування у структурі ВВП. Так, у 2004 р. обсяг страхових операцій в Україні становив 5,62 % ВВП, у 2005 р. цей показник знизився до 3,1 %, тоді як у країнах ЄС цей показник становив 8—12 %. У 2007 р. проникненість страхового ринку (співвідношення страхових премій до ВВП) в Україні ще знизилася до 2,5 % ВВП і залишилася на рівні 2006 p., чисті страхові премії досягли 1,7 % у ВВП, що на 0,1 відсотковий пункт перевищує аналогічний показник 2006 р.

     Ринок перестрахування в Україні також недостатньо розвинений. Як наслідок, перестраховується лише третина всіх страхових платежів, а 50 % перестрахування здійснюють іноземні компанії. За договорами перестрахування ризиків на початок 2008 р. українські страховики (цеденти, перестрахувальники) сплатили часток страхових премій 6 423,9 млн грн (у 2006 р. — 5 621,6 млн грн).

     Загальна  сум а часток страхових виплат, отриманих від перестраховиків, станом на 1 січня 2008 р. становила 654,7 млн  грн (у 2006 р. — 396,3 млн гри).

     Водночас  нові умови перестрахування за кордоном змусили українських страховиків майже відмовитися від перестрахування у нерезидентів та користуватися їх послугами тільки у тих випадках, коли об'єкт неможливо перестрахувати на українському ринку або цього вимагають умови співпраці з іноземними партнерами.

     Розвиток  ефективного страхового ринку України  потребує розв'язання проблем, пов'язаних зі страхуванням життя, пенсійним, медичним страхуванням та страхуванням цивільної  відповідальності власників транспортних засобів.

     Страхування життя як надійне джерело інвестиційних ресурсів становить на ринку страхових послуг найменшу частку (на початок 2008 р. - 4,4 %), тоді як у країнах із розвиненою екопомікою цей показник дорівнює ЗО—40 %. Щороку питома частка платежів зі страхування життя в загальній структурі платежів зменшується. Ринок страхування життя в Україні є досить монополізованим, на перші три страхові компанії припадає 52 % страхових премій, а на перші десять компаній — 86 %, це свідчить про те, що на ринку реально працює трохи більше 20 компаній із 65 зареєстрованих як компанії зі страхування життя.

     На  початку 2008 р. та за 2007 р. значний рівень конкуренції спостерігався на ринку  видів страхування інших, ніж  страхування життя, а помірна  монополізація — на ринку страхування життя.

     Розвиток  страхового ринку стримує слабкий  розвиток та недосконалість таких соціально  важливих видів страхування, як пенсійне й медичне страхування.

     Законом України "Про страхування" встановлено  обов'язкове страхування автоцивільної  відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак проведення цього виду страхування стримується відсутністю у відповідних законодавчих актах норм, які регулюють це питання. До такого обов'язкового страхування залучено не всіх власників транспортних засобів.

     Негативний  вплив на розвиток страхового ринку  в Україні здійснюють:

     — відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення  та дефіцит фінансових ресурсів;

     — значна взаємна заборгованість, накопичення  неплатежів і збитковість більшості підприємств;

     — неповна та фрагментарна законодавча  база, відсутність державних преференцій  на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

     — високий рівень інфляції (понад 15—20% у 2007—2008 рр.), унаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті є неможливим;

     — слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати  цінні папери як категорію активів  для захищеного розміщення страхових  резервів;

     — відсутність вторинного ринку страхових  послуг, механізмів ефективної взаємодії  банківського та страхового сектору  економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

• неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

     За  результатами проведеного аналізу  можна зробити загальний висновок, що український страховий ринок  став більш класичним, поступово  набирають темпи так звані  соціальні види страхування (медичне  страхування, обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхування життя), але недостатньо розвинута законодавча база не дає змогу вийти цим видам страхування на перші позиції. Потрібно зазначити і позитивні тенденції: зменшення обсягів перестрахування у нерезидентів та зменшення обсягів перестрахування у сукупному обсязі отриманих страхових премій. [14] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.3.Аналіз діяльності небанківських фінансово-кредитних установ 

     Небанківські  фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками.

   Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

      1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

      2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

      Формування  грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

      Усередині кожної з цих груп фінансові посередники  класифікуються за видами послуг, які  вони надають своїм кредиторам понад  доходи на залучені кошти. Усередині  групи договірних посередників за цим  критерієм можна виокремити:

• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

      Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні товариства, спілки тощо.

 

      Загальна  схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на схемі.

      Схема 2.1 Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ 

      

     Наявність  розвиненої  та  повнофункціональної  фінансової  системи  є запорукою економічного зростання країни. До початку світової  фінансової кризи  небанківський  фінансовий  сектор України  розвивався  досить динамічно:  впевнено  зростали  кількість небанківських  фінансових  установ, вартість  активів,  попит  на  послуги  з  боку споживачів. 

     Зміна зовнішнього середовища, зокрема  прояви світової фінансової кризи, спричинила  негативний  вплив  на  український  небанківський  фінансовий сектор, перш  за все, внаслідок погіршення якості банківських  активів, значної девальвації гривні, негативних змін у структурі платіжного балансу та експорту України,  а  також  зниження  рівня  зовнішніх  запозичень.

     Серед  чинників,  які протягом  2010  року  мали  негативний  вплив  на небанківський  фінансовий сектор  в  Україні,  можна  зазначити  замороження  банківських  депозитів  учасників  фінансового  ринку  у проблемних  банках  та  зниження  ринкової вартості  фінансових інструментів,  зокрема  тих,  які  утримувалися  страховими компаніями і недержавними пенсійними фондами, що в результаті вплинуло на прибутковість  цих  установ  та  рівень  їхніх  резервів,  сформованих  ними для покриття майбутніх виплат своїм клієнтам. 

     Станом  на  31.12.10  в  Державному  реєстрі фінансових  установ налічувалося 1980 фінансових установ, що на 28 установ менше, ніж на кінець 2009 року (2008 установ). З них: 456 – страхові компанії, 659 –кредитні спілки, 426 – ломбарди, 221 – фінансові компанії, 101 – недержавні пенсійні фонди, 43 –адміністратори недержавних пенсійних фондів. 

     Активи  небанківських  фінансових  установ  (НФУ),  що  регулює Держфінпослуг,  все  ще  залишаються  незначними  в порівнянні  з активами комерційних  банків.  Так,  разом  активи  комерційних  банків  та  небанківських фінансових  установ  станом  на  31.12.10  становили 1 012,0 млрд.  грн.,  у  тому числі банків – 942,1 млрд. грн. (93,1%), НФУ – 69,9 млрд. грн. (6,9%).  [див. Дод. 8]

     Розмір  активів  фінансових  установ  на  кінець  2010  року  в  порівнянні  до 2009  року  збільшився  і  становив  69,9  млрд.  грн.  Так, станом  на  31.12.10 найбільшу частку становлять активи страховиків (65%). 

У Додатку 9наведені  річні  обсяги  наданих  послуг  за  видами  фінансових установ.

У цілому можна  зробити висновок, що за результатами 2010 року основні 

показники  діяльності  небанківських  фінансових  установ  набули  змін  та

свідчать про  поступову стабілізацію діяльності. [16] 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Перспективи розвитку ринку РФП та шляхи його удосконалення в України. 
 

     Ринок фінансових послуг України еволюційно проходить етапи свого формування. Ринок банківських послуг і банківський  сектор у цілому пережили значні реформи  і зараз більш-менш стабільно  функціонують. Небанківські ж фінансові послуги та установи які їх надають, сьогодні лише розвиваються, не працюють на широку громадськість.

     Такий стан розвитку ринку фінансових послуг в Україні неповною мірою відповідає загальносвітовим тенденціям, що призводить до його суттєвого відставання, неконкурентоспроможності, ізольованості та неготовності увійти у глобальну фінансову систему. А це може негативно вплинути на розвиток національної економіки, місце України у світовому економічному просторі.

     Для банківської системи найбільш актуальною є проблема обмеженості капіталу банків. Крім цього, банківська система стикається з нерозвиненістю ринків використання ресурсів, обмеженістю банківського інструментарію. Через це банки вимушені нарощувати свою операційну діяльність переважно за рахунок найризиковішого сегмента – кредитування (близько 70% активів банків припадає на кредитний портфель). На кредитному ринку реальну проблему становить його недоступність для більшості малих та середніх позичальників, мінімальний обсяг більш складних кредитних послуг, недостатня розвиненість довгострокового кредитування та ринку іпотеки.

     Серед небанківських фінансових посередників найбільш розвиненими є страхові компанії. Однак існує низка проблем, які гальмують розвиток страхового ринку в Україні та не забезпечують розкриття його потенціалу для зростання економіки. Зокрема, низька зацікавленість у страхуванні, через невисоку платоспроможність населення; нерозвиненість страхування життя та медичного страхування; недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків; низька інвестиційна активність страхових компаній; недовіра до страховиків (за даними соціологічного опитування, страховим компаніям довіряють лише 11% громадян України); вузька мережа страхових посередників тощо.

     Відкритим залишається питання щодо створення сприятливих умов для ефективного розвитку недержавних пенсійних фондів, оскільки новим законодавством встановлено досить жорсткий режим регулювання їхньої діяльності та актуальною є проблема наближення послуг НПФ до населення України.