Фінансовий моніторинг

1.2 Нормативно-правові  основи та організаційна  структура функціонування системи фінансового моніторингу в Україні 

     28 листопада 2002 року Верховною Радою  України прийнятий Закон України №249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [1].

     Після прийняття базового Закону, спрямованого на врегулювання від-носин в сфері боротьби з кримінальними доходами та фінансуванням теро-ризму, він був проаналізований експертами FATF, в результаті чого FATF висловив низку зауважень, згідно з якими Україні було рекомендовано внес-ти зміни до щойно прийнятого Закону, а також врегулювати ряд інших законодавчих питань.

     За  ініціативою Уряду терміново  розроблені та внесені пропозиції, які прийняті 24 грудня 2002 року Верховною  Радою України у вигляді Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про запобі-гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», зміст яких відповідає останнім рекомендаціям експертів FATF. Зо-крема змінено статтю Закону, яка визначає порядок ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, доповнено положеннями щодо обо-в’язку суб’єктів первинного фінансового моніторингу ідентифікувати також особу, від імені якої здійснюється фінансова операція або яка є реальним вигодо-одержувачем. Також змінено статтю, що надавала можливість суб’єк-ту пер-винного фінансового моніторингу уникати процедури надання інфор-мації Держфінмоніторингу. Зміни в статті зазначеного базового Закону зобов’я-зують працівника суб’єкту первинного фінансового моніторингу безумов-но повідомляти про всі операції, щодо яких виникла підозра, що вони здій-снюються з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом та фі-нансування тероризму. Відповідно до Закону Уповноважений орган за наяв-ності достатніх підстав вважати, що фінансова операція може бути по-в’язана з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, надає до право-охорон-них органів, згідно з компетенцією, відповідні узагальнені матеріали для порушення кримінальної справи та проведення слідчих дій. Згідно діючих в Україні Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів цим роз-в’язується питання щодо арешту та конфіскації злочинних доходів.

     12 вересня 2002 року Україна ратифікувала  Міжнародну конвенцію про боротьбу  з фінансуванням тероризму. На  її основі та з урахуванням  8 спільних рекомендацій FATF розроблені доповнення до проекту Закону «Про боротьбу з тероризмом», який прийнятий Верховною Радою України в першому читанні за основу, в частині боротьби з фінансуванням тероризму.

     16 січня 2003 року Верховною Радою  України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України». Цей Закон передбачає викладення статті 209 Криміналь-ного кодексу України «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом» у новій редакції. Запропонована редакція даної статті не тільки розширює об’єктивну сторону складу даного злочину, на що звертали увагу фахівці FATF, але й усуває всі перешкоди в притягненні до відповідальності осіб за легалізацією (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Нова стаття 209 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів в частині умисного неподання, несвоєчасного подання, або подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу органу фінан-сової розвідки та за незаконне розголошення клієнту або будь-якій третій особі вищезазначеної інформації. Зміни до Кримінально-процесуального кодексу України визнали підслідність злочинів, передбачених статтею 209 Кримінального кодексу України.

     6 лютого 2003 року Верховною Радою  України прийнято Закон Укра-їни «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (від-миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цей Закон передбачає узгодження норм законів «Про банки і банківську діяльність» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з нормами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відми-ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Цим Законом встановлено, що банки і фінансові установи повинні ідентифікувати своїх клієнтів, які проводять фінансові операції. Банкам і фінансовим установам надається пра-во одержувати відповідну інформацію про клієнтів від органів державної влади і відповідних управлінь. Зазначеним Законом передбачаються зміни до базового закону в частині встановленої єдиної суми по обов’язково-му фінансовому моніторингу на рівні 80 тисяч гривень. Також, більш чітко виписана норма щодо звільнення від відповідальності працівників первин-ного фінансового моніторингу за законне надання інформації, що носить банківську та комерційну таємницю, органу фінансової розвідки. Доповнено базовий закон новою статтею щодо політичної незалежності Уповноваже-ного органу, яка чітко встановлює, що використання Уповноваженого органу в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Забороня-ється також діяльність у цьому органі партій, рухів й інших громадських об’єднань, що мають політичні цілі.

     Відповідно  до останньої чинної редакції Закону України «Про запобі-гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», легалізація (відмивання) доходів - це вчинення дій з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядження дохода-ми або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

     Обов’язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціаль-но уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніто-рингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єк-тами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України [5, с.39].

     Внутрішній  фінансовий моніторинг - діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до цього Закону, фінан-сових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (від-миванням) доходів.

     До  легалізації (відмивання) доходів цим  Законом відносяться дії, спря-мовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами. 

     1.3.Суб’єкти у системі фінансового моніторингу 

     Законодавство України в сфері запобігання  та протидії легалізації (від-миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає наступну органі-заційну структуру системи фінансового моніторингу [19, с.16]:

     -державний фінансовий моніторинг;

     -первинний фінансовий моніторинг.

     Суб’єктами державного фінансового моніторингу є [17, с.190]:

     -центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяль-ністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

     -спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінан-сового моніторингу - центральний виконавчої влади із спеціальним статусом (Уповноважений орган).

     Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

     -банки, страхові та інші фінансові установи;

     -платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи;

     -товарні, фондові та інші біржі;

     -професійні учасники ринку цінних паперів;

     -інститути спільного інвестування;

     -гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

     -підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

     -підприємства і об’єднання зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

     -інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

     З 1 січня 2005 року, згідно з Указом Президента України від 24 грудня 2004 року, на чолі державного фінансового моніторингу  знаходиться Дер-жавний комітет фінансового моніторингу України (ДКФМУ), який є центра-льним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, функції якого чітко визначені базовим Законом та Положенням, як спеціального Уповнова-женого органу в цій сфері. Він є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в Державному казначействі та печатку. ДКФМУ є абсолютно незалежною від політичних процесів державною уста-новою, яка підпорядковується безпосередньо Президенту та Кабінету Міні-стрів України. Ніякі політичні партії та групи не мають впливу на призна-чення керівника ДКФМУ, заступників та його повсякденну діяльність в цілому. Протягом 2010 року Держфінмоніторингом забезпечувалась стабіль-на робота його центрального апарату та розбудова регіональної мережі. З 2007 року в режимі промислової експлуатації працює Єдина державної інфо-рмаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму [20].

     Суб’єкти державного фінансового моніторингу (за винятком Уповнова-женого органу) зобов’язані [17, с.192]:

     -вимагати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань та обов’язків, передбачених цим Законом;

     -проводити перевірку стану організації професійної підготовки праців-ників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, вживати заходів, передбачених цим Законом;

     -під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог актів законо-давства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів та фінансуванню тероризму, вживати в установленому законодавством порядку заходів, передбачених цим Законом;

     -інформувати Уповноважений орган про виявлені випадки порушення законодавства суб’єктами первинного фінансового моніторингу;

     -забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб’єктів первин-ного та державного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

     -погоджувати з Уповноваженим органом будь-які нормативні докумен-ти, що стосуються питань, пов’язаних з виконанням вимог цього Закону;

     -надавати Уповноваженому органу інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації щодо особистого життя громадян), в порядку, визначеному законодавством.

     Завданнями  Уповноваженого органу є:

     -участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансу-ванню тероризму;

     -збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу;

     -створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформа-ційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) до-ходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

     -налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

     -забезпечення в установленому порядку представництва України в між-народних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмива-нню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

     Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань:

     -розробляє комплексні програми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню теро-ризму;

     -бере участь у розробленні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України та її реалізації;