КУРСОВА РОБОТА

 
 
 

з дисципліни: “Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва”

на тему: Фінансова діяльність товариств з обмеженою відповідальністю 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010

 

       Зміст

      Вступ

      Останнім  часом в умовах становлення ринкових відносин в незалежній Україні питання  організації фінансової діяльності підприємств різних організаційно-правових форм стає дедалі актуальнішими.

      Актуальність і важливість питань управління капіталом і велике значення цього процесу для фінансово-господарської діяльності підприємств в сучасних ринкових умовах господарювання обумовили вибір теми даної роботи.

      Мета  курсової роботи полягає в здійсненні економіко-теоретичного аналізу сутності фінансової діяльності підприємства взагалі і товариства з обмеженою відповідальністю зокрема та у виявленні можливості підвищення ефективності цього процесу. 

      Відповідно  до цієї мети в ході дослідження  вирішувалися такі завдання:

1. визначити сутність та функції фінансової діяльності підприємства через узагальнення управлінського та фінансового аспектів;

2. показати  організацію, методи організації та принципи фінансової діяльності підприємства;

3. вивчити механізм управління фінансовими ресурсами підприємства;
4. дослідити особливості та види фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю
5. показати важливість аналізу фінансової діяльності підприємств з урахуванням її впливу на фінансовий стан підприємства;

 

       Розділ І. Організація фінансової діяльності

1. Поняття і функції фінансової діяльності

 

      Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового  забезпечення функціонування підприємств  та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

      Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

• Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
• Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
• Виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
• Мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
• Контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

      1.2. Методи організації  фінансової діяльності

 

      Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

• Комерційний розрахунок;
• Неприбуткова діяльність;
• Кошторисне фінансування.

      Відмінність між окремими методами полягає у  схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і  джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

      Метод комерційного розрахунку як метод організації фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю

 

      Оскільки  основним видом діяльності товариств  з обмеженою відповідальністю є  господарська діяльність, метою якої є отримання прибутку, фінансова діяльність таких товариств організована за методом комерційного розрахунку. При ньому фінансова діяльність будується за наступною схемою:

      Схема 1

      

      

        

        
 

      Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

      Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  спонукає господарське товариство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

      Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

• Повна господарська і юридична відокремленість;
• Самоокупність;
• Прибутковість;
• Самофінансування;
• Фінансова відповідальність;

      Усі принципи тісно між собою взаємозв’язані й становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

      Необхідність  господарської і юридичної відокремленості  випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів.

      Господарська  відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої та фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має рахунки в банках та самостійний баланс, за допомогою якого визначають фінансові результати.

      Установлення  господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймалися одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

      Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на просту відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

      У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття затрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на певну продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована – потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів.

      Як  правило, запланована часткова самоокупність  визначається державною ціновою  політикою для певних товарів  і послуг. Наприклад, у більшості  країн світу на сільськогосподарську продукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

      Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені  витрати, а й сформувати прибуток.

      Прибуток  відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому  результативному показнику, відображаються всі позитивні і негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових результатів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

      Прибуток  відіграє важливу стимулюючу роль для  підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми  сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції. З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін.

      Самофінансування  передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку.

      Цей принцип є дуже важливим, оскільки встановлює взаємозв’язок маж розвитком  підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

      Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами.

      1.3. Основні принципи  організації фінансової  діяльності на  підприємстві

 

      Крім  вищеназваних – принципу повної самостійності, відповідальності за результати фінансової діяльності та самоокупності підприємства – можна виділити наступні основні принципи організації фінансової діяльності будь-якого підприємства:

• Фінансове планування;
• Поділ коштів, які беруть участь в обслуговуванні фінансової діяльності підприємства, на власні та позичкові;

• Фінансова дисципліна;

      Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє та на перспективу, передбачає отримання  и спрямування використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

      Цей принцип в якості обов’язкової умови  передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові  резерви забезпечують стійку фінансову  та виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури, ризиків тощо. Якщо підприємство створює в достатньому та необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

      Принцип фінансової дисципліни полягає в  тому, що підприємство повинно своєчасно  і в повному обсязі забезпечувати виконання фінансових зобов’язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади та різноманітними фондами (бюджетними та позабюджетними), перед своїми працівниками тощо.