Джерела фінансування

    Ступінь платоспроможності підприємства зазвичай оцінюється за допомогою фінансових коефіцієнтів ліквідності:  

1. Коефіцієнт  абсолютної ліквідності розраховують як відношення грошових коштів і бистрореалізуемих  короткострокових цінних паперів до поточної - короткострокової заборгованості:

 

 

    У світовій практиці достатнім вважається значення коефіцієнта абсолютної ліквідності, рівне 0,2 - 0,3, тобто підприємство може негайно погасити 20 - 30% поточних зобов'язань.  

2. Коефіцієнт  ліквідності визначають як відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до поточних зобов'язань:

За оцінками, що у міжнародній практиці, значення коефіцієнта повинно бути 0,8 - 1.  

3. Загальний коефіцієнт покриття, який часто називають  просто коефіцієнтом покриття, дає загальну оцінку платоспроможності підприємства. Коефіцієнт покриття становить інтерес для покупців і власників акцій і облігацій підприємства. Його обчислюють за формулою:

    Фінансову стійкість і автономність відображає структура балансу (співвідношення між окремими розділами активу і пасиву), яка характеризується кількома показниками.  

1. Коефіцієнт  автономії характеризує залежність підприємства від зовнішніх позик. Чим нижче значення коефіцієнта, тим більше позик у компанії, тим  вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у підприємства дефіциту грошових коштів:

    Коефіцієнти рентабельності. Крім уже розглянутих коефіцієнтів рентабельності, при аналізі фінансового стану розраховують і інші модифікації, що характеризують різні сторони діяльності підприємства.  

1. Коефіцієнт  рентабельності продажів. Демонструє частку чистого прибутку в обсязі продажів:

    Коефіцієнт рентабельності оборотних активів. Демонструє можливості підприємства в забезпеченні достатнього обсягу прибутку по відношенню до використовуваних оборотних коштів компанії. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються оборотні кошти:

    Коефіцієнт рентабельності необоротних активів демонструє здатність підприємства забезпечувати достатній обсяг прибутку по відношенню до основних засобів компанії. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше ефективно використовуються основні засоби:

    Коефіцієнт рентабельності інвестицій показує, скільки грошових одиниць треба підприємству для отримання однієї грошової одиниці прибутку. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності:

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        2.3 Проблеми фінансування і шляхи їх вирішення 

    Економічна криза найбільш гостро позначилася на реальному векторі економіки, що характеризується деградацією його структури, безпрецедентним падінням обсягів виробництва, паралічем інвестиційної діяльності підприємств, ослабленням науково-технічного потенціалу промисловості, Розладом фінансової системи суспільного відтворення. Основними причинами цього є поглиблення диспропорцій у розвитку реального сектора і сфери обігу (відтік фінансових ресурсів з матеріального виробництва в процесі «ваучерної» приватизації, вилучення вільних етапів через ринок ДКО та ін.), Не розробленість правових норм регулювання деяких видів економічної діяльності (на приклад, операцій з цінними паперами, прибутковості валютних рацій) В даний час для більшості підприємств першочерговими стали завдання підтримки стійкого виробництва стабілізації поточної фінансової діяльності. Питання ж стратегічного розвитку, інвестицій в основне виробництво в деякій мірі відійшли на другий план. Ключовою проблемою, що обумовило зниження поточної фінансової стійкості підприємств, є дефіцит грошових оборотних коштів, необхідних для забезпечення поточного виробництва. Основними порами, стримуючими розвиток підприємств, стали, з одного боку, неплатежі покупців, з іншого боку - велика частка грошової складової в розрахунках за поставлену продукцію.

    За останні роки відбулися зміни в структурі джерел фінансових ресурсів. Заповнення втрат від зниження доходів по основній господарської діяльності у більшості галузей стало доліковуватися головним чином за рахунок надходжень від операцій по основній діяльності, що було зумовлене їхнім посилюється, орієнтацією на зарубіжні ринки збуту та операції з валютою, Активним виходом на фінансові спекулятивні ринки, розширенням практики «натурообменних» угод та взаємозаліків, переведенням частини рахунків через дочірні структури та ін. За короткий час це джерело став другим за значенням при формуванні сукупних фінансових ресурсів більшості галузей економіки, а для будівництва та окремих промислових галузей - домінуючим. Різке зростання інших надходжень - в цілому негативне явище. Воно свідчить про посилення непередбачуваності при формуванні фінансових ресурсів, зниження точності розрахунку ймовірних обсягів, підвищень ризику «недоотримання» фінансових коштів.

    Хронічний брак фінансових ресурсів призвів до переходу виробничих підприємств на взаємне кредитування за допомогою виписуються векселів, які в багатьох випадках обходяться дешевше, ніж кредити комерційних банків, і зростання взаємних неплатежів.

    Погіршилося співвідношення між кредиторської та дебіторської заборгованістю. Прострочена кредиторська заборгованість у цілому по промисловості становить половину заборгованості цього типу. Таке високе зростання простроченої заборгованості в економічному плані означає настільки ж швидке і значне скорочення фінансових джерел відновлення промисловості, її галузевої структури, нормального відтворення. Основною причиною негативної динаміки показників співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості, а також стійкої тенденції до зростання простроченої заборгованості в її загальній сумі, є фізичне скорочення і руйнування основних виробничих фондів, Припинення у більшості випадків на тільки їх розширеного відтворення, а й простого. У результаті-різке падіння обсягів виробництва, яке супроводжується скороченням власних джерел фінансування виробництва

    У результаті здійснення відтворення в скорочуються масштабах (в основному за рахунок позикових коштів) збільшуються витрати з обслуговування боргу, що утворюється при банківському кредитуванні. Все це свідчить про суттєве розладі фінансової системи, яка обслуговує процес відтворення у промисловому комплексі

    Існує тенденція заміщення заборгованістю постачальникам та іншим кредиторам частини власних оборотних коштів підприємства і відсутніх короткострокових кредитів банку. Підприємства зацікавлені в заміщенні названих джерел кредиторською заборгованістю, яка може дешевше, ніж банківськими кредитами

    На всіх підприємствах показником фінансового результату господарської діяльності є прибуток. Порядок використання прибутку визначається власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства

    Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його збільшення з боку державних органів. Мінімальний розмір оплати праці не може бути нижче прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України. Підприємства можуть використовувати тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності й умов виконуваних ними робіт і послуг.

    В умовах, коли всі галузі економіки переживають фазу депресивного розвитку, пожвавлення господарської активності в реальному секторі можливо на основі припливу зовнішніх інвестицій, в м числі і з бюджету. Однак в останні роки через невдалі тортур уряду нормалізувати процес формування доходної частини бюджету державне фінансування економічних програм практично згорнуто. Якщо скорочення бюджетної підтримки галузей формально узгоджується із сутністю ринкових перетворень, то майже повну відмову від кредитування як способу мобілізації фінансових коштів суперечить закономірностям розвитку нормальної ринкової економіки.

    Виробнича сфера протягом шести останніх років зазнала суттєвих змін: практично ліквідовано оборотний капітал, п'ятикратне скорочення інвестицій супроводжувалося двох кратним падінням виробництва.

    Основна частина виробничих капіталовкладень, здійснюється за рахунок внутрішніх коштів підприємств, перш за все амортизації, а вкладення в основний і оборотний капітал за рахунок заощаджень залишаються на вкрай низькому рівні. В даний час величезна частина внутрішніх заощаджень не інвестується в економіку. Рішення саме цієї проблеми є кардинальним умовою зниження ставки відсотка за позиками підприємствам реального сектора і припливу капіталу у виробництво.

    Для інвестиційної активності важливе значення може мати наведення порядку у використанні амортизаційного фонду. В даний час великі суми амортизаційних відрахувань використовуються не за призначенням всупереч порядку, встановленому законодавством. Прямують вони на цілі споживання, поміщаються під високі відсотки в комерційні банки і пр. У перспективі всі норми амортизації повинні бути підвищені, а в ряді необхідно ініціювати прискорену амортизацію. В даний час Мінфіном РФ при розрахунках фінансового балансу приймалася середня норма амортизації в розмірі 3,7%. Це відповідає середньому терміну служби основних фондів протягом 25-30 років. Такий термін служби прирікає російську економіку на вічне відставання від розвинених індустріальних країн.

   Непопулярність механізму прискореної амортизації в нашій пояснюється різними причинами. Амортизація обважнює собівартість, якщо устаткування простоює. З одного боку, застосування звичайних методів амортизації призводить до великих відрахувань податку на прибуток підприємства, а з іншого боку - прискорені методи амортизації штучно занижують прибуток, що може ввести в оману інвесторів, кредиторів та інших користувачів інформації про фінансовий стан підприємств. Деякі підприємства не тільки не застосовують методи прискореної амортизації, а й намагаються знизити норми звичайних методів амортизації з метою зменшення собівартості і, як наслідок, зменшення ціни продукції в конкурентній боротьбі.

    Прискорена амортизація важлива насамперед для вузького шару динамічних, необтяжених боргами фірм і без жодних пільг інвестують в основні засоби. Не слід переоцінювати можливості амортизації: Амортизаційні схеми не замінять залучених ззовні коштів у вигляді нормальних банківських або комерційних кредитів або розміщених акцій. Прискорені методи амортизації самі по собі не є стимулами до інвестицій, вони можуть лише заохочувати вже інвестують підприємства і тим самим стати каталізатором процесу відродження промисловості

    Можливими джерелами мобілізації фінансових ресурсів можуть бути:

1) гарантійні  кредити на здійснення програм:  Банк дає кредит підприємству  або під гарантії державного  органу, або виділяє цільовий  кредит державному органу і  той його використовує на здійснення  програми, викупу акцій;

2) розвиток  ринку корпоративних цінних паперів  і, зокрема, вторинного ринку.  Наразі фондовий ринок Росії  характеризується непропорційно  низьким рівнем розвитку корпоративних  цінних паперів в порівнянні  з сектором державних цінних  паперів. 

    Основними способами фінансового оздоровлення виробничої сфери є:

- створення фінансових, Юридичних обліково-контрольних умов для формування та використання за цільовим призначенням фондів амортизаційних відрахувань;

- подолання витоку капіталу з галузей матеріального виробництва в сферу обігу і за кордон; підвищення норми накопичення за рахунок капіталізації чистого прибутку (що залишається після сплати налОгове) шляхом введення тимчасового режиму інвестиційного контролю у приватизованому і державному секторах економіки;

- акумулювання рублевих і валютних заощаджень населення для подальшого їх перетворення на реальний промисловий і фінансовий капітал;

- зняття перешкод для об'єднання банківського і промисловогокапіталів в умовах формування великих фінансово-промислових груп, здатних стати конкурентами західним транснаціональним корпораціям  

                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                

                    Розділ III.  Практична частина