Джерела фінансування

  За ступенем автоматизації виділяють процеси: ручні, механізовані (виконуються робітниками за допомогою машин), автоматизовані (виконуються машинами під наглядом робітника) і автоматичні (виконуються машинами без участі робітника за заздалегідь розробленою програмою).

   Процес основного, допоміжного та побічного виробництва складається з ряду виробничих стадій.

    Стадія - це технологічно закінчена частина виробництва, що характеризує зміну предмета праці, переходить з одного якісного стану в інший.

   Виробнича стадія ділиться, у свою чергу, на ряд виробничих операцій, що представляють собою первинну ланку, елементарну, найпростішу складову частину процесу праці. Виробнича операція виконується на окремому робочому місці, одним або групою робітників, над одним і тим же предметом праці, за допомогою одних і тих же засобів праці.

    За призначенням виробничі операції ділять на:

- Технологічні (основні), в результаті яких вносяться якісні зміни в предмети праці, його стан, зовнішній вигляд, форму і властивості;

- Транспортні,  змінюють положення предмета  праці в просторі та створюють  умови для поточного виробництва; 

- Обслуговуючі, Що забезпечують нормальні умови для роботи машин (їх очищення, змащування, прибирання робочого місця);

- Контрольні, сприяють правильному виконанню  технологічних операцій, дотримання  заданих режимів (контроль і  регулювання процесу).

    Для нормальної організації виробничого процесу необхідно дотримувати наступні принципи:

1) принцип  спеціалізації - це закріплення  за кожним цехом, виробничою ділянкою, робочим місцем, технологічно однорідної групи робіт або чітко визначеної номенклатури виробів;

2) принцип  безперервності процесу означає забезпечення руху предмета праці з одного робочого місця на інше без затримок і зупинок;

3) принцип  пропорційності передбачає узгодженість  в тривалості і производітельності  всіх взаємозалежних підрозділів  виробництва; 

4) принцип  паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;

5) принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкратчайшіе маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу;

6) принцип  ритмічності полягає в регулярності та стійкості ходу всього процесу, що забезпечує виробництво однакової або рівномірно зростаючої кількості продукції за рівні проміжки часу;

7) принцип  гнучкості вимагає швидкої адаптації  виробничого процесу до зміни  організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення нової продукції та ін..

    Сталість видів продукції, що випускається, а також сталість структури виробничого процесу визначають типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

    Одиничне виробництво характеризується найбільш різко вираженим непостійністю структури робочого процесу, тому що при цьому типі виробництва кожне наступне виріб створює новий технологічний процес, що відрізняється від колишнього за складом операцій, за їх тривалості та послідовності, в якій вони виконуються. До даного типу виробництва можна віднести виготовлення нестандартного обладнання.

    Відмінними рисами одиничного типу виробництва є:

- Багатономенклатурного  продукції, що випускається;

- Переважання  технологічної спеціалізації робочих місць, дільниць, цехів;

 - Відсутність постійного закріплення за робочими місцями певних виробів;

-Використання універсального обладнання та розміщення його у однотипних груп;

 - Наявність висококваліфікованих робітників-універсалів;

- Великий  обсяг ручних операцій;

- Велика  тривалість виробничого циклу  та ін.

    Серійне виробництво характеризується сталістю структури робочого процесу в період випуску однієї партії (серії) однакових виробів. Структура процесу змінюється за складом операцій, їх тривалості та послідовності виконання у зв'язку з переходом на виготовлення серії нового виду продукції.

    У залежності від тривалості періоду випуску однієї серії і розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньо серійне  і велике серійне виробництва.

  

           

                   1.2 Класифікація джерел фінансування 

    У фінансах підприємства під внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування розуміють відповідно власні та залучені (позикові) кошти. Відомі різні класифікації джерел коштів. Одна з можливих і найбільш загальних угруповань представлена на рис 1. 
 

      

      
 
 

 

      

 

                                                    Рис. 1. Структура джерел коштів підприємства 

    Основним елементом наведеної схеми є власний капітал. Джерелами власних засобів є (рис 2.):

- Статутний  капітал (кошти від продажу  акцій і пайові внески учасників);

- Резерви,  накопичені підприємством;

-Інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески та ін.) 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

капiтал, що надаеться                                iншi взноси                  резерви, накопленi

     власником                                       юридичних  та                     підприємством

                                                                фізичних осiб

 

 

статутний                                                                          добавочний    накоплений      резерви

капiтал                          премія на акції АТ                             капiтал           капiтал       

 
 

                                                                                                      нерозподiлений           фонди

                                                                                                                прибуток        накоплення

                                              

      цільове

      фiнансування   пожертвування

Рис. 2. Структура власного капіталу підприємства. 

    До основних джерел залучених коштів відносяться:

- Позики  банків;

- Позикові  кошти;

- Кошти  від продажу облігацій та інших  цінних паперів;

- Кредиторська  заборгованість.

    Принципова відмінність між джерелами власних і позикових коштів криється в юридичній причини - у разі ліквідації підприємства його власники мають право на ту частину майна підприємства, яка залишиться після розрахунків з третіми особами.

    Основними джерелами фінансування є власні кошти. Наведемо коротку характеристику цих джерел.

    Короткострокове фінансування використовується, як правило, для поповнення оборотного капіталу. Обсяг і структура оборотного капіталу варіюють залежно від галузевої приналежності підприємства, можуть бути схильні до сезонних і циклічних коливань, вони також залежать від ефективності управління портфелем продукції та стратегії управління оборотним капіталом. Отже, при виборі джерел фінансування підприємства необхідно:

1) визначити  потреби в короткостроковому  і довгостроковому капіталі;

2) проаналізувати  можливі зміни в складі активів  капіталу з метою визначення  їх оптимальної структури за  обсягом і видами;

3) забезпечити  постійну платоспроможність і, отже, Фінансову стійкість;

4) використовувати  максимально прибутково власні  і позикові кошти;

5) знизити  витрати з фінансування господарської  діяльності.

Наявність фінансового та інвестиційного планів дозволяє визначити обсяг грошових ресурсів підприємства з урахуванням:

а) компетенції  його керівництва;

б) податкового  законодавства та його впливу на доходи фірми;

в) грошово-кредитної  політики держави;

г) співвідношення власних і позикових коштів у  пасиві балансу (структури капіталу);

д) витрат на фінансування поточної (операційної) та інвестиційної діяльності при різних варіантах їх окупності.

    Джерела фінансування діляться на внутрішні (власний капітал) і зовнішні - позиковий і залучений капітал з фондового ринку.

Внутрішнє фінансування - використання власних коштів, насамперед чистого прибутку, і амортизаційних відрахувань. У випадку активного самофінансування валового прибутку повинно бути достатньо для сплати податків в бюджетну систему, відсотків за кредит, відсотків і дивідендів по цінних паперах емітента, розширення основних фондів і нематеріальних активів, поповнення оборотних коштів, виконання соціальних програм.

    При неактивному (прихованому) фінансуванні виникають додаткові джерела внаслідок заниженої оцінки майна (нематеріальних активів), знижених відрахувань у резервні фонди, що не відображено в балансі підприємства.

    Джерела прихованого фінансування наступні:

1) чистий  оборотний капітал (різниця між  оборотними активами і поточними  пасивами);

2) оцінні  резерви;

3) доходи  майбутніх періодів;

4) залишки  фондів споживання;

5) прострочена  заборгованість постачальникам  і ін

    Самофінансування має ряд переваг:

- За  рахунок додатково утвореного  із прибутку власного капіталу  підвищується фінансова стійкість  підприємства;

- Формування та використання власних коштів відбуваються стабільно протягом усього року;

- Мінімізуються  витрати по зовнішньому фінансуванню (з обслуговування боргу кредиторам);

- Спрощується  процесприйняття управлінських  рішень щодо розвитку підприємства  за рахунок додаткових інвестицій, так як джерела покриття витрат відомі заздалегідь.