Державний кредит та його форми

Зробивши аналіз зовнішньої заборгованості за 2008-2009 роки (табл.2.3) можна зробити висновки про те, що:

1.      Зовнішній борг в зрівнянні з 2008 роком у 2009 році збільшився на 34,531 тис. грн.

2.      Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління зменшилась на 740 тис. грн. Згідно з діаграмами (рис2.2) заборгованість за країнами  має наступний вигляд:

Рис.2.2 Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління за 2008-2009 рік.

3.      Найбільш питому вагу склала заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку, у 2008 році - сума 24,556 тис. грн., а у 2009 році -67,764 тис. грн.., тобто збільшилась на 43,208 тис. грн..Їхня частка становить : у 2008 році -12,96% і у 2009 році – 22,47%.

4. Зменшилась заборгованість, за облігаціями державної зовнішньої позики, вона склала: у 2008 році -25,44% та у 2009 році -13,35%

Висновки за розділом II

1.      Державний борг і бюджетний дефіцит самі по собі не катастрофічні явища, але їх збільшення може привести до серйозних наслідків не тільки економічного, а також політичного характеру.

2.      В зрівнянні з 2008 роком, коли загальна сума державного та гарантованого боргу становила 189.410.386,82 тис. грн. у 2009 році ця  сума склала 301.512.736,92 тис. грн. Це було спричинено за рахунок збільшення зовнішнього і внутрішнього державного боргу, випуску ОВДП. На разі, Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки, яка буде вести роботу з розміщенням коштів казначейського рахунку, управляти ризиками, пов’язаних з державним боргом.

3.      Як показує аналіз, протягом останніх років показник співвідношення державного боргу і ВВП має тенденцію до зниження.  Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок проведення зваженої державної політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям,  визначеним Бюджетним Кодексом України

4.      Основним джерелом обслуговування внутрішнього державного боргу є державні цінні папери, кредити, надані НБУ та ОВДП.

5.      В сучасному світі більшість країн знаходиться в стані боржників.. Зростання боргової заборгованості відбувається, насамперед, з розширенням відкритості національних економік. Протягом 2009 року відбулося збільшення зовнішньої заборгованості. Складне фінансово-економічне становище України змушує її уряд прийняти активні дії по використанню усіх можливих форм реструктуризації заборгованості:

- пряме списання певної частки(або повністю) боргу;

- зменшення розмірів відсоткової ставки;

- загальний перегляд боргових умов;

- зворотний викуп боргових зобов’язань;

         - конверсія боргу в облігації.

РОЗДІЛ 3

ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ

Позиковий капітал представляє собою капітал, отриманий в вигляді боргового зобов’язання. На відміну від власного капіталу, має кінцевий строк та підлягає безсуперечному поверненню.

                   Необхідність залучення позикового капіталу повинна обґрунтовуватися заздалегідь зробленим розрахунком потреби в оборотних коштах. До складу позикових засобів входять:

      фінансовий кредит, отриманий від банківських і небанківських фінансово-кредитних установ;

      комерційний кредит від постачальників;

      кредиторська заборгованість підприємства;

      заборгованість по емісії боргових коштовних паперів і ін.

                  Позиковий капітал може використовуватися як для формування довгострокових фінансових коштів у вигляді основних фондів (капіталу), так і для формування короткострокових (поточних) фінансових коштів для кожного виробничого циклу. Позиковий капітал має свою структуру. Структура капіталу - це сукупність фінансових коштів підприємства з різних джерел довгострокового фінансування, а якщо говорити точніше - співвідношення короткострокових зобов'язань, довгострокових зобов'язань і власного капіталу організації. На рішення про структуру капіталу впливають багато чинників, визначення оптимальної структури капіталу - це не точна наука. Спочатку розглянемо дію структури капіталу на ризик її компонентів, після чого використовуємо ці дані для визначення оптимального співвідношення позикових і власних засобів. Від джерел фінансування розрізняють позиковий капітал або власні засоби. Позикові засоби мають дві істотні переваги. По-перше, виплачувані відсотки віднімаються при розрахунку податку, що знижує фактичну вартість позики. По-друге, ті, хто надають позику, отримують фіксований дохід, і акціонери не повинні ділитися з ними прибутком, якщо підприємство виявиться успішним. Структура капіталу відображає співвідношення позикового і власного капіталів, притягнених для фінансування довгострокового розвитку підприємств держави. Від того, наскільки структура оптимізована, залежить успішність реалізації фінансової стратегії компанії в цілому. У свою чергу оптимальне співвідношення позикового і власного капіталів залежить від їх вартості. Розглянемо переваги та недоліки позикового капіталу, щоб знати, як правильно оптимізувати капітал.

                   Переваги позикового капіталу представляють:

                   1. Широкі можливості залучення капіталу (за наявності застави або гарантії).

                   2. Збільшення фінансового потенціалу підприємства при необхідності збільшення об'ємів господарської діяльності.

                   3. Здатність підвищити рентабельність власного капіталу.

                   Але є і недоліки, зокрема:

                   1. Складність залучення, оскільки рішення залежить від інших господарюючих суб'єктів.

                   2. Необхідність застави або гарантій.

                  3. Низька норма рентабельності активів.

                   4. Низька фінансова стійкість підприємства .

                   Отже, підприємство або держава, що використовує позиковий капітал, має вищий потенціал і можливість приросту рентабельності власного капіталу. При цьому втрачається фінансова стійкість. Для виміру сукупних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного і позикового капіталу використовують фінансовий показник, – фінансовий леверидж (ФЛ). ФЛ вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за рахунок підвищення частки позикового капіталу в загальній їх сумі.
Фінансовий леверидж характеризує використання запозичених засобів, які впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж – це об’єктивний фактор, який виникає із появою позичених засобів у обсязі капіталу, що використовує підприємство або держава, і дозволяє отримати додатковий прибуток на власний капітал. Детальніше розглянемо оптимізацію структури позикового капіталу  по етапам:

1.      Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

2.      Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позикового капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства.. Але основними факторами є :

      Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позичений капітал.

      Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

      Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позикового капіталу.

      Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності.              .
Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

      Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів.

      Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу.

      Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

      Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

      Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

      Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів. З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу;
б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури

3.      Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності.