Оподаткування підприємств та шляхи його вдосконалення в Україні

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ об'єктом оподаткування в резидента визнається прибуток, який отримується платником податку як на території України, так і за її межами. Тобто платник податку у визначення прибутку до оподаткування включає доходи та витрати, які отримуються ним у процесі господарської діяльності як на території України, так і за її межами (закордонні філіали, представництва,    участі в іноземних компаніях тощо  [1]                                            

Відповідно до частини 1 статті 142 ГКУ прибуток (дохід) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб' єкта господарювання за певний період на суму витрат та суму амортизаційних відрахувань. Пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ прибуток як об'єкт оподаткування визначається дещо по-іншому, ніж це трактує ГКУ, а саме:  

= Д_зп - Ср - Ві_зп, (1)

де П_зп - прибуток звітного податкового періоду; Д_зп - доходи звітного

податкового періоду; С_р - собівартість реалізованих товарів, виконаних

робіт, наданих послуг; Ві_зп - інші витрати звітного податкового періоду.

Розглянемо дані три складові, які впливають на розмір обчислюваного оподаткованого прибутку.

Стосовно  першої  складової   (Д_зп).   Частина  2   статті   142 ГКУ

регламентує, що для цілей оподаткування Законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування. Виходячи з цього, статті 135-137 ПКУ регламентують спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування (детальніше порядок формування доходів дивись у коментарях до статей 135-137 ПКУ).[1]

Друга складова (С_р) - собівартість реалізованих товарів, виконаних

робіт, наданих послуг (у рахунках бухгалтерського обліку - рахунок 90 «Собівартість реалізації»). Визначення даного терміна трактується в пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14 ПКУ, де собівартість розуміється як витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Склад собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається п. 138.8-138.9 статті 138 ПКУ. Стосовно амортизаційних відрахувань,   то   вони   є   складовою   собівартості   і   відокремлено, як

 

відзначається в частині 1 статті 142 ГКУ, зменшувати оподатковуваний прибуток не будуть.

Внесення у формулу розрахунку прибутку до оподаткування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг зумовлене тим, що законодавець акцентує увагу на наближенні норм податкового та бухгалтерського обліку.

   Щодо третьої складової (Ві_зп). Інші витрати звітного періоду, які

включаються для визначення оподаткованого прибутку регламентуються п. 138.10-138.12 статті 138 ПКУ. Крім цього складу витрат, існують певні особливості щодо визначення окремих витрат, які регламентуються статтями

139-143 ПКУ.[1]

Звітним періодом для платників податку на прибуток вважається: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік (п. 152.9 статті 152 ПКУ), крім виробників сільськогосподарської продукції, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Окремі правила порядку обчислення податку визначаються статтею 152 ПКУ (див. коментар до даної статті). Другим об'єктом оподаткування є прибуток (дохід) нерезидента, який отриманий на території України.

Визначення сутності нерезидента трактується в п. 133.2 статті 133 та пп. 14.1.122 п. 14.1 статті 14 ПКУ, а особливості оподаткування нерезидентів наведено в статтях 160-161 ПКУ (див. коментар до даних статей).[1]

 

   Термін сплати податку: платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця,  наступного за звітнім кварталом. 

 

Об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажем товарів усередині держави, їх імпортом чи експортом, а саме:

-продаж товарів на  митній території України. У  тому числі операції з оплати  вартості послуг за договорами  оперативної оренди (лізингу);

Завезення товарів на митну територію України, виконання робіт, що здійснюються нерезидентами для використання або споживання на митній території України; завезення майна згідно з договором оренди, застави, іпотеки;

-вивезення товарів  за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Не вважаються об’єктами  оподаткування такі операції, які  здійснюються суб’єктами господарювання. До них належать:

-випуск, розміщення і  продаж цінних паперів;

-обмін цінних паперів на інші цінні папери;

-передача майна в  оренду і його повернення після  закінчення строку договору оренди;

-надання послуг із  страхування і перестрахування,із  соціального і пенсійного страхування;

-обіг валютних цінностей;

-виплата заробітної  плати, дивідендів;

-надання брокерських  і дилерських послуг;

-передача основних  фондів у формі внесків у  статутні фонди юридичних осіб  в обмін на їхні корпоративні  права.

Термін сплати ПДВ  до бюджету для платників податку. в яких обсяг операцій, що оподатковується, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян,- не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а оподаткований період дорівнює календарному місяцю. Інші платники ПДВ самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу.

 

 

РОЗДІЛ 3.

          УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА МЕХАНІЗМУ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

3.1 Удосконалення  механізму управління податковими  платежами на підприємстві 

 

Становлення і розвиток податкової системи України свідчать про її переважну роль у формуванні та розподілі фінансових ресурсів держави. Проте найбільш дієвий вплив система оподаткування має на функціонування і ділову активність підприємницьких структур, тобто на ту ланку господарської діяльності, де створюється фінансовий потенціал країни. Це потребує запровадження виваженої політики підтримки підприємств на основі збалансування фіскальної та стимулюючої функцій податків. Але посилення нестабільності умов господарювання у перехідний період, прагнення до поповнення бюджету при зменшенні реального валового внутрішнього продукту, недотримання принципу економічної обґрунтованості податкових реформ призвели до надмірного навантаження на виробників.[24]

Такі обставини  обумовлюють необхідність управління податками не тільки на макро–, але й на мікроекономічному рівні. Податковий менеджмент підприємства, як складова частина фінансового менеджменту, передбачає розробку управлінських рішень, спрямованих на формування фінансового потенціалу і підвищення його ефективності. Основна ціль податкового менеджменту не зводиться до абсолютної мінімізації податкових платежів, вона полягає в активному впливі на максимізацію чистого прибутку підприємства при заданих параметрах податкового середовища і ринкової кон'юнктури. Об'єктом управління є виробничо-економічні стратегії і пов'язаний з ними податковий обіг [23].

До основних елементів  податкового менеджменту підприємства належать такі: податкове планування; організація та ведення оперативного бухгалтерського й податкового обліку; оптимізація податкового навантаження при застосуванні різних підходів до економічної мотивації працівників; податковий контроль.

Важливо, щоб  в стратегії управління підприємством  був присутній набір прийомів і методів, що дозволяють адекватно оцінити рівень податкової нестабільності і безпосередньо управляти ним при прийнятті рішень. На нашу думку одним з таких інструментів на даному етапі розвитку підприємництва в Україні стає податкове планування. Застосування такого методу випливає, перш за все, із мотивів зменшення податкового навантаження на підприємство за існуючої системи оподаткування.

Податкове планування як невід’ємна частина податкового  менеджменту є однією з умов ефективного  розвитку підприємства. Податкове планування являє собою процес визначення сум податкових платежів на основі аналізу та вибору різних об’єктів оподаткування, пріоритетних видів підприємницької діяльності, конкретних операцій, можливостей використання податкових пільг для досягнення заданих результатів фінансово-господарської діяльності підприємства як у короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді в умовах чинної податкової системи.[1]

В процесі податкового  планування здійснюється збір і обробка  даних про ситуації, які виникають  на підприємстві під впливом системи оподаткування, розробляються різні схеми діяльності, визначаються фінансові й товарні потоки, взаємовідносини з постачальниками, покупцями, кредиторами, що дозволяє приймати певні управлінські рішення[4].

 

У межах загального планування діяльності підприємства податкове планування являє собою складний організаційно-економічний механізм, складниками якого є не тільки економічне обґрунтування, а й бухгалтерське оформлення відповідно до чинного законодавства податкових платежів.

При цьому слід відрізняти поняття "планування податкових платежів" від поняття "податкове планування на підприємстві". Планування податкових платежів є одноваріантним та безальтернативним, оскільки види податків, а також граничні терміни їх сплати визначені законодавчо. [1]

На відміну від планування податкових платежів, податкове планування передбачає можливість вибору між альтернативним використанням тих чи інших схем оподаткування. Такі рішення можуть прийматися як на етапі створення  підприємства, так і під час його діяльності, а також у разі ліквідації. Ця альтернативність може бути зумовлена можливістю реєстрації та діяльності підприємств у вільних спеціальних економічних зонах в Україні та в офшорних зонах в інших країнах світу. Крім цього, альтернативність податкового планування може бути зумовлена: використанням спрощених систем оподаткування (єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок); можливістю реєстрації у формі юридичної особи чи суб’єкта підприємництва без створення юридичної особи; зміною напрямів діяльності; вибором найоптимальнішої стратегії і тактики під час укладання господарських договорів (угод, контрактів); вибором форми оплати праці найманих працівників; вибором сприятливої облікової політики, зокрема, методу нарахування амортизації, методу списання запасів; можливістю податкової оптимізації зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, через давальницьку сировину, тощо [ 20].

 

В основу методичного  підходу до управління податками  на підприємстві може бути покладено визначення й оцінку змін фінансових результатів угод, подій, інших фактів господарської діяльності, що відбуваються під впливом податків. Такий вплив може бути визначений у наступних напрямках:

• взаємний вплив оподатковуваних баз різних податків;
• можливість перекладання всіх чи частини податків на споживача та постачальника;
• включення податкового складника в кост-карту одиниці продукції й визначення впливу податкового складника на вироблений і реалізований товарний асортимент.

Так, при прийнятті рішень з податкових питань необхідно виявляти та враховувати взаємний вплив оподатковуваних баз з різних видів податків. У протилежному випадку фактичні витрати по угоді можуть виявитися вище розрахункових. Іншими словами, при розрахунку фінансових результатів угоди повинні враховуватися не тільки ті податки, що сплачуються у зв'язку з конкретною угодою, але й усі інші оподатковувані бази, що будуть при цьому тим чи іншим способом враховуватися.[19]

Також при прийнятті  управлінських рішень необхідно враховувати можливість перекладання усіх податків чи їх частини на контрагентів. Перекладання податків на споживачів та постачальників може здійснюватися за рахунок обліку й використання як цінових, так і нецінових детермінантів внутрішнього та зовнішнього середовища.

Організація процесу  управління податковими платежами  залежить від форми податкової політики та умовного розподілу підприємств  на дві категорії.[1]

До першої належать підприємства з обмеженими фінансовими ресурсами, невеликою чисельністю працівників, простою організаційною структурою, що обумовлює неможливість чіткого закріплення функціональних обов‘язків за посадами. Враховуючи це, склад і функціональні обов‘язки фахівців з управління податковими платежами розрізняються залежно від обраної форми податкової політики. При розрахунку поточних податкових платежів особи, що відповідають за постачання та збут, повинні подавати інформацію щодо розрахунку податкових платежів за минулий період. Ці працівники додатково виконують функції щодо надання інформації для розрахунку податкових платежів на майбутні періоди без врахування податкової оптимізації, а в податковому плануванні – з урахуванням податкової оптимізації. Додаткова інформація, що стосується податкової оптимізації, відмінність обов‘язків обумовлює необхідність врахування цієї специфіки при розробці посадових інструкцій, графіку документообігу тощо.[25]