Оподаткування підприємств та шляхи його вдосконалення в Україні

1. Залежно від рівня державних структур.
2. Залежно від форми оподаткування.
3. Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.
4. Залежно від способу оподаткування.
5. Залежно від способу зміни податкових ставок.
6. Залежно від платника.
7. Залежно від джерела сплати.

Залежно від рівня  державних структур. Податкова система  формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Державні  податки включають.;  податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб , податок на додану вартість;    акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що                             видобуваються    в Україні; плата за користування надрами;   плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; . збір за спеціальне використання води;  . збір за спеціальне використання лісових ресурсів;     фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;  
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності

 До загальнодержавних податків та зборів віднесено лише ті, які встановлено Верховною Радою України та справляння яких є обов'язковим на всій території України. Досить часто до загальнодержавних податків та зборів відносять податки та збори, які надходять виключно до Державного бюджету. Але п. 9.3 статті наголошує на тому, що цей аспект не є предметом регулювання Податковим кодексом України. Досить слушним у цьому випадку робиться посилання на те, що зарахування (надходження) коштів від сплати загальнодержавних податків та зборів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Дійсно, саме ці аспекти регулюються ст. 29, 64-69 Бюджетного кодексу України. Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходячи із бюджетної спрямованості, можна розділити на декілька груп: а) податки чи збори, які зараховуються до Державного бюджету; б) податки чи збори, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами; в) податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами.[1]

     Місцеві податки та збори

До місцевих податків належать:

             податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

            єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької 
діяльності;

              збір за місця для паркування транспортних засобів;

              туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме 
майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за 
провадження деяких видів риємницької діяльності         

 

  Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання, відповідно до вимог цього Кодексу, щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

    Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

             Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Залежно від компетенції органу, що вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки та збори складають підсистему загальнодержавних та підсистему місцевих. До останніх відносяться податки й збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад. Певною відмінністю попередньої статті від цієї є те, що місцеві податки та збори і встановлюються місцевими радами, і зараховуються до місцевих бюджетів. Водночас загальнодержавні податки та збори, які встановлюються Верховною Радою України, не мають такої однозначної бюджетної спрямованості. П. 10.3 та 10.4 статті закріплює чіткий владний припис стосовно того, що місцевими радами обов'язково повинні бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші ж два збори можуть бути введені чи ні за власним рішенням відповідної ради.[1]

Залежно від форми  оподаткування податки бувають прямі (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі

Прямі -податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподаткування та включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником: особисті - податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого їм доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (англ. геаі - майно) - податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.  Непрямі (на споживання) - податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надлишка до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем. Законодавцем у Кодексі використовується практично єдина підстава класифікації податків та зборів - залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території

Нині  діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 2010 р. Він містить перелік податків та інших обов'язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні  податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі.[12]

Законодавчими актами України можуть бути встановлені інші державні та місцеві податки, збори та обов'язкові платежі.

Суспільне  призначення  податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу. [13]

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави  зростає значення регулюючої функції  податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні  напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об'єкта  оподаткування та методики його  визначення.

2. Визначення джерел  сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток  собівартість; частина виручки від реалізації продукції

3. Установлення розміру  ставок податків і методики  їх розрахунку. Розмір ставок  податків є дуже складною проблемою  оподаткування, що істотно впливає  на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування.

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.[]

5. Надання податкових  пільг. Пільги істотно впливають  на здійснення регулюючої функції  податків і можуть надаватися  окремим платникам податків, а  також визначатися для окремих  об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних  санкцій за порушення податкового  законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються  за таких порушень: неподання  або несвоєчасне подання необхідних  документів, форм звітності до  податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.[1]

РОЗДІЛ 2

       АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА.

 

2.1.Система  оподаткування підприємства та  її становлення в Україні.

 

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням  досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи  оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи  зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення  оподаткування, 2010р р. було ухвалено новий варіант Закону "Про систему оподаткування".

. Система оподаткування  - це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.[18]

Законом "Про систему  оподаткування" визначено такі важливі  принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- стимулювання науково-технічного  прогресу, технологічного оновлення  виробництва, виходу вітчизняного  товаровиробника на світовий  ринок високотехнологічної продукції;

- обов'язковість;

- рівнозначність і  пропорційність;

- рівність, недопущення  будь-яких проявів податкової  дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обгрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетентність;

- єдиний підхід;

- доступність.

У системі оподаткування  можна виділити дві підсистеми: оподаткування  юридичних осіб (підприємств) та оподаткування  фізичних осіб.

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві  податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки 

- непрямі податки 

- збори 

- державне мито, плата  за торговий патент на деякі  види підприємницької діяльності.

Аналіз системи оподаткування  в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

 

     2.2.Оподаткування підприємства, основні податки. Податок на

прибуток та ПДВ.

 

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами. Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо  принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.[20]

 Відповідно до пп. 7.1.2 п. 7.1 статті 7 ПКУ об'єкт оподаткування визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, п. 22.1 статті 22 ПКУ дає вичерпне, узагальнене розуміння сутності об'єкта оподаткування. Але кожен податок має свої специфічні особливості, відповідно до яких і визначається його об' єкт оподаткування. Стаття 134 ПКУ виділяє два об'єкта оподаткування - це для резидентів (пп. 134.1.1) та нерезидентів (пп. 134.1.2).[1]

Слід зазначити, що п. 44.2 статті 44 глави 1 розділу 2 ПКУ регламентується, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (законодавець мав на увазі визначення тимчасових та постійних податкових різниць - думка автора). Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».