Оперативне планування руху коштів на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

курсова  РОБОТА

з дисципліни "Фінансова  діяльність суб’єктів  господарювання" 

НА  ТЕМУ 

«Оперативне планування руху коштів на підприємстві» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала студентка:                ___________                                        Линник К.І.

               ^{(підпис)}     

Група:                                 Ф-83

 

Перевірив(ла):     ___________                                       Рубанов П.М.

                 ^{(підпис)}       
 
 
 
 
 
 

Суми 2011

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Принципи планування………………………………………………………...5

2.  Види планування………………………………………………………………7

2.1 Перспективне  планування………………………………………………........7

2.2 Система поточного  плануваня…………………………………………….…7

3. Найбільш ефективні  методи використання коштів…………………………15

4. Розрахункова частина…………………………………..…………………….18

Висновок…………………………………………………………………………25

Список літератури……………………………………………………………….26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     У процесі виробничо–господарської  діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки  від її продажу характеризує кругообіг  коштів підприємств.

     Найважливішою стороною діяльності підприємств є  забезпечення грошових надходжень, які  потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного  виконання фінансових зобов’язань  перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

     Соціально – економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються  якісними структурними зрушеннями у  бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

     За  цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь – якого підприємства є грошові надходження, що перевищують  платежі підприємства. Від наявності  або відсутності коштів буде в  кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

     З переходом на ринкові основи в  господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для  фінансових служб підприємств. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне  використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

     Отже, грошові надходження підприємств  відіграють значну роль у процесі  кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови  для нового циклу виробництва  і реалізації продукції, вдосконалення  та розширення господарства, збільшення власного капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 Принципи та види планування 

 Найважливішим  принципом планування є вибір  та обґрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності  підприємства. Чітко визначені кінцеві  цілі є вихідним пунктом планування. Беручи загалом, виокремлюють  п'ять основних цілей (або груп  цілей) підприємства:

 —  господарсько-економічну, зумовлену  вимогами забезпечення високої  ефективності виробничої системи,  випуску суспільне необхідної  конкретної продукції;

 —  виробничо-технологічну, що відображає  основне функціональне призначення  підприємства — випуск певної  продукції належної якості;

 — науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

 —  соціальну — якомога більш  повне забезпечення матеріальних  і духовних потреб працівників  підприємства;

 —  екологічну — забезпечення вимоги  відтворюваності ресурсів та  виготовлення екологічно безпечної  (чистої) продукції. 

 Ефективність  і реальність планів значною  мірою залежить від ступеня  реалізації принципу системності.  Цей принцип передбачає, щоб планування  охоплювало всі сфери діяльності  підприємства, усі тенденції, зміни  та зворотні зв’язки в його  системі.

 Важливою  проблемою та вагомою передумовою  реалістичності планування є  забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

 —  підтримування безперервної планової  перспективи, формування й періодичну  зміну горизонту планування, що  залежить від загальних соціально-політичних  та економічних передумов, темпів  науково-технічного прогресу в  галузі, тривалості впливу управлінських  рішень, вірогідності передбачення  майбутнього;

 —  взаємо погодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

 —  своєчасне коригування перспективних  і поточних планів, виходячи із  держаних сигналів щодо зовнішніх  (регіон, економіка в цілому) та  внутрішніх усередині самого  підприємства) зміну мов господарювання. 

 Однією  із найважливіших вимог до  планових рішень є забезпечення  оптимальності використання застосовуваних  ресурсів.

 Використання  ресурсів підприємства має орієнтуватись  на потреби, умови та кон'юнктуру  ринку, інтенсифікацію виробництва,  запровадження досягнень науково-технічного  прогресу, максимально повну реалізацію  наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних тощо.

 Важливою  якісною характеристикою плану  є його збалансованість, тобто  необхідна та достатня кількісна  відповідність між взаємозв’язаними  розділами й показниками плану.  Збалансованість — це визначальна  умова обґрунтованості планів, реальності  їхнього виконання. Головним її  проявом є відповідність між  потребами в ресурсах та наявністю  таких.

За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності  виробництва. Навіть ідеально збалансований  за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне  диспропорцій під впливом різноманітних  чинників. Принцип збалансованості  потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в  умовах господарювання. 
 
 
 
 
 
 
 

2 ВИДИ ПЛАНУВАННЯ

2.1 Перспективне планування

Перспективне  планування на підприємстві охоплює  довгострокове (стратегічне) та середньострокове планування.

Довгостроковий  план відбиває стратегію розвитку підприємства. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування  стратегічних рішень.

Середньостроковий план - це деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковим і середньостроковим  планами є дуже умовною і неоднозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первинної  інформації, якості її аналітичного оброблення тощо.

Найважливішими  складовими середньострокового плану  є детальна хронологія проектів, повна  номенклатура продукції, що виготовляється, конкретні інвестиційні та фінансові  показники. 

2.2 Система поточного (оперативного) планування

Поточне (оперативне) планування полягає в  розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами  його діяльності на короткі періоди (квартал, місяць).

Оперативне  планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого - засобом  виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного  управління виробництвом.

У процесі  оперативного планування здійснюється детальна розробка планів підприємства та його підрозділів - окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, робочих  місць - на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно  поєднується з вирішенням питань організації їхнього виконання  та поточного регулювання виробництва.

Тактичне  планування за певними ознаками істотно  відрізняється від розробки й  практичного здійснення стратегії. Існують три аспекти цієї різниці.

 Перший - часовий: чим віддаленіші наслідки  має план, чим важче від нього  відмовитись, тим більш стратегічним  він є. Це означає, що стратегічне  планування пов'язане з рішеннями,  наслідки яких даватимуться взнаки  протягом тривалого періоду і  які буде складно виправити.  Тактичні плани лише конкретизують  та допов­нюють стратегічні.

 Другий - за охопленням сфер впливу: стратегічне  планування ширше і глибше  впливає на діяльність підприємства, а тактичне має вузьке спрямування.

 Третій - сутнісно-змістовний: якщо стратегічні  плани окреслюють місію та  підпорядковані цій місії цілі  діяльності підприємства, а також  принципово важливі загальні  засоби досягнення таких, то  тактичні плани мають чітко  визначити всю сукупність конкретних  практичних засобів, необхідних  для здійснення намічених цілей.

Отже, завжди існує певна відносність, умовність  у розподілі часових горизонтів планування (і відповідно планових документів стратегічного значення й тактичного забезпечення) на довго-, середньо- та короткострокові періоди. Але тривала практика планової роботи визначила період в один рік як найбільш прийнятний для розробки тактичних  короткострокових планів. Середньострокові плани розробляються на період у  кілька років для конкрети­зації, деталізації завдань довгострокового  стратегічного плану.

Середньостроковий план - це кількісно визначена на певний період стратегія підприємства за всіма або за найважливішими субстратегіями.

Середньо- і короткострокові плани взаємозв'язані; їх складають за єдиною методологією і вони мають однакову структуру.

У практиці господарювання розрізняють три  основні системи  оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення. Вибір системи оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва, асортименту та особливостей продукції тощо. Перевагу віддають тій системі, яка дає найбільш ефективно вирішує завдання оперативного планування.

Подетальна  система за планово-облікову одиницю  визначає деталь певного найменування. Залежно від особливостей інших  елементів та організації самого процесу оперативного регулювання найпоширенішими різновидами подетальної системи є такі.