Лекции по "Предпринимательству"

За частотою виникнення:

одноразові (короткострокові) — ризики, що мають місце лише один раз через певні причини;

багаторазові (постійні) — ризики, що можуть проявитися неодноразово.

За можливістю запобігання:

ризики, яким можна запобігти  — ризики, виникненню яких можна  з упевненістю запобігти організаційно-технічними чи іншими управлінськими методами за умови вчасного реагування на загрозу;

ризики, яким не можна  запобігти — ризики, яким не можна  запобігти вказаними методами, їх можна лише застрахувати;

ризики, яким можна частково запобігти — ризики, реалізації яких можна частково запобігти вказаними  методами.

Подана вище класифікація становить практичний інтерес для організації та управління підприємством в умовах ринкової економіки. Підприємницькі ризики є невід’ємною та беззаперечною частиною господарської діяльності підприємства. Тому результативність дій підприємця, подолання невпевненості у майбутніх результатах залежать насамперед від можливості та вміння правильно оцінити ступінь ризикованості намічених операцій та вжити необхідних заходів.

 

5.3. Обґрунтування  господарських рішень в умовах  ризику 

5.3.1. Критерії прийняття рішень за умов ризику

5.3.2. Прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях

Ситуація конфлікту  є невід’ємною складовою ринкового  середовища, під час якої кожен  із суб’єктів (конкурентів) намагається  завдати збиток іншому та мінімізувати власні витрати. Конфліктною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші. Приклади конфліктних ситуацій: «бойові» дії, біржові угоди, різні види виробництва в умовах конкуренції, угоди на фондовому ринку, спортивні змагання, змагання, ігри. У житті конфлікт завжди супроводжується ризиком.

Рішення в умовах конфлікту  завжди пов’язані з ризиком, тому необхідним є обґрунтований підхід у виборі напряму подальших дій. Підприємець у процесі своїх дій повинен вибрати таку стратегію, що дасть змогу йому зменшити ступінь протидії, що, у свою чергу, знизить ступінь ризику.

Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй: підприємець або менеджер краще розуміють конкретну обстановку, проблему в цілому та зводять до мінімуму ступінь ризику;

можна вирішувати багато економічних проблем, пов’язаних з  вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;

підприємець (менеджер) спонукується розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.

Мета теорії ігор —  формування рекомендацій щодо оптимальної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять. Математична модель конфлікту називається грою, сторони у конфлікті — гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри — перелік прав і обов’язків гравців. Ходом називається вибір гравцем однієї з передбачених правилами гри дій. Ходи бувають особисті та випадкові. Особистий хід — це свідомий вибір гравця, випадковий хід — вибір дії, що не залежить від його волі. Залежно від кількості можливих ходів у грі ігри поділяються на скінченні та нескінченні. Скінченні — ті, котрі передбачають нескінченну кількість ходів, нескінченні — навпаки. Деякі ігри в принципі мають вважатися скінченними, але мають так багато ходів, що належать до нескінченних (шахи).

Стратегією гравця називається  сукупність правил, що визначають вибір  варіанту дій у кожному особистому ході. Оптимальною стратегією гравця називається така, що забезпечує йому максимальний виграш. Ігри, що складаються тільки з випадкових ходів, називаються азартними. Ними теорія ігор не займається. Її ме-

та — оптимізація  поведінки гравця у грі, де поряд  з випадковими є особисті ходи (стратегічні ігри). Гра називається  грою з нульовою сумою, якщо сума виграшів усіх гравців дорівнює нулю, тобто кожен виграє за рахунок інших. Гра називається парною, якщо в неї грають два гравці. Парна гра з нульовою сумою називається антагоністичною.

ВИСНОВКИ

Господарський ризик — це специфічна характеристика діяльності, пов’язана з подоланням невизначеності в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення не-

передбачуваних наслідків (можливого відхилення від стратегічних цілей, бажаного результату; втрати суб’єктом  господарювання частини своїх прибутків тощо).

Першопричиною, необхідною умовою виникнення підприємницьких  ризиків виступає невизначеність результатів  діяльності. Ризику, як одній з найбільш складних категорій, пов’язаних з результативністю господарської діяльності, притаманні такі риси, як: імовірнісна природа; економічна природа; альтернативність; невизначеність результатів; коливання рівня ризику; постійність. Ризик вважається об’єктивно-суб’єктивною категорією. Для розуміння природи підприємницького ризику фундаментальне значення має зв’язок ризику та прибутку. Проблема взаємовідношення даних категорій — одна з ключових концепцій у виробничо-господарській діяльності підприємств.

Появу підприємницьких  ризиків зумовлюють численні фактори  — умови, які можуть викликати  та спричинити невизначеність результатів здійснення господарської діяльності. Основними критеріями визначення факторів підприємницького ризику виступають: джерело виникнення (зовнішні та внутрішні фактори); ступінь впливу (фактори прямої та непрямої дії); сфера господарської діяльності підприємства. В економічній літературі виділяють такі функції ризику, як: інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична.

Науково обґрунтована класифікація ризику чітко визначає місце конкретного  виду ризику в їх загальній системі та створює умови для ефективного застосування відповідних методів, прийомів управління ризиком. В економічній літературі пропонуються різноманітні способи класифікації ризиків, але не існує однозначного підходу до певних класифікаційних ознак.

Обґрунтування рішень в  умовах ризику здійснюється за допомогою  теорії ігор та теорії (критеріїв) прийняття  рішень в умовах ризику.

Теорія ігор як розділ дослідження операцій являє собою  теорію математичних моделей прийняття  оптимальних рішень в умовах конфлікту декількох сторін, що мають різні (протилежні) інтереси. Гра — спрощена математична модель певної конфліктної ситуації. Мета теорії ігор — визначити таку стратегію гравця, за якої шанси на виграш були б найбільшими.

Критерії обґрунтування господарських рішень в умовах ризику здійснюються за умов відомих імовірностей несприятливих наслідків подібних подій. Ці ймовірності можуть бути визначені на підставі або статистичних даних, або експертних оцінок.

 

 

ТЕМА 6. ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТА ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ

6.1. Проектний  ризик та прийняття господарських  рішень

Інвестиційні  рішення — рішення щодо вкладення (інвестування) коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності ОПР з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних (матеріальних та нематеріальних) інвестицій.

Інвестиційний проект (ІП) — план (програма) заходів, пов’язаних зі здійсненням капітальних вкладень для їх майбутнього відшкодування  та отримання прибутку. Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень можна сформулювати таким чином: інвестиційний проект вважається ефективним, якщо його дохідність і ризик збалансовані в прийнятній для учасника проекту пропорції. Формально представимо критерій ефективності у вигляді виразу :

У свою чергу, дохідність інвестиційного проекту як економічну категорію, що характеризує співвідношення доходів та витрат, можна виразити формулою:

Інвестиційний проект вважається ефективним, якщо його дохідність і  ризик збалансовані в прийнятній для учасника проекту пропорції. Критеріями обґрунтування рішень під час прийняття (вибору) інвестиційного проекту є: чистий приведений дохід, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішній коефіцієнт рентабельності. Критерій NPV з урахуванням ризику може бути визначений через розрахунок еквівалентного грошового потоку чи коригування ставки дисконтування за фактором ризику.

Найпоширеніший у практиці закордонних фірм метод обґрунтування  ставки дисконтування — це визначення середньозваженої ціни капіталу підприємства (Weighted Average Cost of Capital — WACC). Коефіцієнти необхідної дохідності включають безризикову ставку і премію за ризик, які визначаються: загальноекономічними умовами, станом ринку, інвестиційними та фінансовими рішеннями компанії; фінансовими потребами для інвестиційного проекту.

Існує інша модель, завдяки  якій можна більшою мірою врахувати  ризик в обґрунтуванні ставки дисконтування — модель визначення ціни капітальних активів (Capital Asset Pricing Model — САРМ). Відповідно до моделі САРМ очікувана норма прибутковості акції компанії (ціна акціонерного капіталу) розраховується як сума вільної від ризику норми прибутковості та відповідної ризикової премії, що визначається ринком. Коефіцієнт ? є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт, тим вищий систематичний ризик. Коефіцієнт ? звичайної акції вказує, на скільки відсотків наближено зросте (знизиться) норма прибутку акції, якщо норма прибутку ринку зросте (знизиться) на 1 %.

За допомогою опціонного критерію прийняття рішень (в інтересах інвестора) враховують ряд допущень, котрі впливають на рекомендації з ПР.

Фінансові рішення —  рішення щодо визначення обсягу та структури інвестованих коштів (власних  і позикових), забезпечення поточного  фінансування наявних коротко- та довгострокових активів (структура власних засобів, позикових засобів, сполучення коротко- та довгострокових джерел).

Важливу роль в управлінні інвестиціями відіграє теорія оптимального портфеля, пов’язана з проблемою  вибору ефективного портфеля, що максимізує очікувану дохідність за певного, прийнятного для інвестора, рівня ризику. Загальне правило інвестора щодо диверсифікації — необхідно прагнути розподілити вкладення між такими видами активів, які показали за минулі роки: різну щільність зв’язку (кореляцію) із загальноринковими цінами (індексами); протилежну фазу коливання норми прибутку (цін) всередині портфеля.

Приймаючи рішення про  формування оптимального портфеля, інвестор повинен звертати увагу на очікувану  дохідність та стандартне відхилення. Для визначення стандартного відхилення портфеля користуються коваріацією — статистичною мірою взаємодії двох випадкових змінних (наприклад, дохідності двох цінних паперів).

ТЕМА 7. ОЦІНЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ

7.1. Якісний аналіз ризиків підприємницької діяльності

Доцільність прийняття  конкретного господарського рішення, що містить певні ризики, може бути виявлена проведенням ґрунтовного  аналізу цих ризиків.

У рамках діяльності певного  суб’єкта господарювання може бути використана  така класифікація зон ризику: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику. Основними критеріями розмежування виступають: прибуток, виручка, власні кошти підприємства, втрати, коефіцієнт ризику. Іноді в межах зони допустимого ризику виокремлюють мінімальну зону та зону підвищеного ризику, використовуючи як критерії чистий і розрахунковий прибутки від здійснення підприємницької діяльності.

Перейдемо до розгляду основних видів господарських ризиків  та ідентифікації причин їх виникнення.

Політичний  ризик передбачає наявність імовірності можливого негативного впливу на діяльність суб’єктів господарювання з боку держави через проведення нею політичного курсу розвитку країни. Цей вид ризику належить до системних ризиків, оскільки суб’єкти підприємницької діяльності не можуть безпосередньо впливати на них для мінімізації втрат у випадку їх реалізації. Але підприємства повинні завжди враховувати політичні ризики у своїй діяльності. Реалізація політичного ризику може бути спричинена здійсненням певних подій політичного характеру:

військові події, виникнення локальних конфліктів, здійснення революцій, переворотів тощо;

загострення внутрішньополітичної ситуації в країні внаслідок проведення глобальних політичних заходів (референдумів, виборів);

зміни в політичному  курсі, що проводиться державою (наприклад, націоналізація, відмова нового уряду  виконувати зобов’язання, прийняті на себе попереднім, тощо);

зміни геополітичної  ситуації (наприклад, введення ембарго (заборони) на відносини з виробниками певних країн, так само як і світового співтовариства стосовно фірм даної країни).

Політичні ризики тісно  пов’язані із соціальними ризиками (їх особливістю є те, що вони багато в чому зумовлюють один одного). Соціальний ризик може виражатися в ризику конфліктів із громадськістю та ризику, пов’язаному з працівниками підприємства (окремим або групою). Ризики конфліктів із громадськістю мають місце тоді, коли ефективна для підприємства стратегія йде врозріз з інтересами будь-яких соціальних груп, що можуть бути виражені в законах, активній реакції протестувальників від цих груп. Даний вид ризику шкодить конкурентоспроможності фірми, завдаючи шкоду торговій марці, привабливості підприємства та його продукції, ускладнює відносини фірми з органами державної влади (неможливість отримання державного замовлення (контракту), отримання субсидій, податкових пільг тощо). Виникнення такої ситуації може спричинити конфлікти з окремими працівниками, робочим колективом підприємства в цілому (страйки, невиходи на роботу, блокування вивозу готової продукції з території підприємства тощо). Соціальні ризики можна передбачати, а за умови ефективної організації роботи служби підприємства зі зв’язків із громадськістю — значно знизити ступінь їхнього впливу. Окремий прояв соціальних ризиків являють собою ризики, пов’язані із захворюванням, смертю окремого працівника (в основному це стосується тієї частини персоналу, що є носієм ноу-хау даної фірми або займає ключові позиції в управлінні); недбальством, нечесністю та безвідповідальністю будь-якого учасника бізнесу. Управління цими ризиками значно ускладнено через труднощі щодо прогнозування їх виникнення. Як окремий випадок соціальних ризиків можна розглядати і демографічні ризики, специфіка яких полягає в тому, що вони можуть спричинити виникнення інших видів ризиків (наприклад, ризиків, пов’язаних із реалізацією продукції).