Лекции по "Предпринимательству"

Виробничі ризики — ризики, що виникають у процесі науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), виробництва, реалізації та післяреалізаційного обслуговування продукції (послуг). Можна виокремити такі групи виробничих ризиків:

ризики НДДКР (технічні ризики);

безпосередньо виробничі  ризики;

транспортні ризики;

реалізаційні ризики (маркетингові або комерційні).

Завдяки якісному аналізу  можна виділити велику групу ризиків, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності.

7.2. Кількісний аналіз ризиків господарювання

Потреба в ідентифікації  та відокремленні суттєвих чинників ризику, підвищенні ефективності процесу  управління, існування можливості вибору конкретного господарського рішення із сукупності альтернативних варіантів зумовлює необхідність доповнення якісного аналізу кількісним. Він покликаний кількісно визначити ступінь окремих ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому.

Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього. Вирізняють два основних параметри оцінювання ступеня ризику:

імовірність появи втрат (імовірність реалізації ризику) —  чим вона вища, тим більший ризик;

величину втрат (розмір можливого збитку) — чим вона більша, тим більший ризик).

Ступінь ризикованості  залежить від розмірів підприємства, кількості працівників, величини активів, частки ринку збуту, обсягів продукції. З цього погляду можна виділити такі групи підприємств:

найбільш ризикові (заводи-«гіганти», фабрики, оскільки вони ресурсоємні, мають  значний розмір грошового обігу, велику кількість працівників);

підприємства середнього ступеня ризикованості (сільсько-господарські підприємства, оскільки їх діяльність залежить від природних умов, основним засобом виробництва є земля, від ефективності використання якої залежить результативність роботи підприємства);

найменш ризикові (малі підприємства, агрофірми, фермерські господарства, оскільки вони невеликі за розміром, випускають незначні обсяги продукції, мають місцеві ринки збуту).

Розвиток підприємницької  діяльності як основи функціонування ринкової економіки несе в собі потенційну загрозу збитків. У багатьох працях для встановлення підприємницького ризику наголошується на розходженні понять «витрати», «збитки», «втрати». Будь-яка підприємницька діяльність неминуче пов’язана з витратами, тоді як збитки мають місце за несприятливого збігу обставин, прорахунках і зумовлюють додаткові витрати понад заплановані. Утратами вважається зниження прибутку, доходу порівняно з очікуваними величинами. Підприємницькі втрати — це, в першу чергу, випадкове зниження підприємницького прибутку. Тому в оцінці підприємницького ризику необхідним є аналіз і прогнозування ймовірних утрат ресурсів — випадкових, непередбачених, але потенційно можливих утрат, які виникають унаслідок відхилення реального перебігу подій від запланованого. У процесі підприємницької діяльності ймовірні такі втрати, як фінансові, матеріальні, соціальні, морально-психологічні, збутові, екологічні втрати, втрати часу.

Для кожного виду втрат  вихідну оцінку їх величини та ймовірності  їх виникнення необхідно здійснювати  за визначений час (місяць, рік, строк  здійснення підприємництва). У цілому треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку та безпосередньому прогнозуванню. Якщо втрати можна заздалегідь передбачити, то їх слід розглядати не як збитки, а як неминучі витрати й включати в розрахункову калькуляцію.

Аналіз ризику, як правило, передбачає використання таких припущень:

- величини втрат від різних видів ризику незалежні одна від одної (якщо один із видів ризику переходить у категорію реалізованого, то втрати внаслідок реалізації інших ризиків не змінюються);

- реалізація певного виду ризику не обов’язково збільшує чи знижує можливість виникнення ризику іншого виду (за винятком форс-мажорних обставин);

- максимально можливі збитки (втрати), у випадку реалізації конкретного ризику, не повинні перевищувати фінансових можливостей суб’єкта господарювання (цей принцип ґрунтується на теорії оптимального ризику, що передбачає наявність ефективного ризику тільки в межах власних активів).

 

 

7.3. Методи кількісного оцінювання  підприємницьких ризиків 

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві в науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оцінювання, але найбільшого практичного застосування набули такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналізу доцільності витрат, метод використання аналогів.

Статистичний  метод використовується за стабільності внутрішнього та зовнішнього середовища діяльності підприємства. Для розрахунку ймовірностей виникнення витрат за даним методом проводиться аналіз статистичної інформації відносно результативності здійснення суб’єктом господарювання певних операцій за відповідний проміжок часу. Імовірність виникнення певного рівня втрат розраховується за формулою:

 

 

де F — імовірність  виникнення певного рівня втрат;

N0 — число випадків  настання конкретного рівня втрат;

Nзаг — загальна  кількість випадків у статистичній  вибірці, включаючи й успішні  операції даного виду.

Сутність статистичного  методу оцінки ризикованих подій  базується на теорії ймовірностей розподілу  випадкових величин. Маючи достатньо інформації про реалізацію визначених видів ризику в минулих періодах для конкретних видів підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому. Ймовірнісно-статистичний підхід передбачає використання як критеріїв таких характеристик випадкової величини, як: математичне сподівання, медіана, дисперсія. Вони визначаються функцією розподілу випадкового збитку, який відповідає розглядуваному ризику. Для розрахунку ступеня певного виду ризику необхідно знати закон його розподілу, тобто знати, за яких умов він може бути реалізований, як його реалізація відображатиметься на діяльності суб’єкта господарювання. Використовуючи описану вище методику, суб’єкти підприємницької діяльності можуть розрахувати ступінь ризику практично для будь-якого напряму діяльності, портфеля інвестицій чи замовлень. Прикладом використання статистичного методу служить оцінка галузевого ризику, або b-ризику, оцінка ризиків клієнта, розрахунок конкурентних ризиків. Статистичний метод дає можливість аналізувати та оцінювати різні «сценарії» реалізації конкретного виду діяльності.

У тих випадках, коли інформація обмежена, для кількісного аналізу  ризику використовуються аналітичні методи, або стандартні функції розподілу ймовірностей, наприклад, нормальний розподіл або розподіл Гауса, метод показників (експоненціальний) розподілу ймовірностей, який доволі широко застосовують у теорії масового обслуговування. Ймовірнісна оцінка ризиків математично достатньо розроблена, але спиратися тільки на математичні розрахунки в підприємницькій діяльності не завжди доцільно, оскільки точність розрахунків багато в чому залежить від вихідної інформації.

Експертний  метод (метод експертних оцінок) визначення ступеня ризику використовують за браку статистичної інформації в минулому періоді, або коли проводиться оцінка ризиків напряму підприємницької діяльності, що не має аналогів, а це, як правило, також не дає можливості аналізувати минулі показники. Він вважається більш суб’єктивним, порівняно з іншими методами. Експертне оцінювання ймовірності втрат проводиться за таким алгоритмом:

формування цілей проведення експертної оцінки;

постановка задачі;

створення робочої групи  для виконання обсягу робіт, передбачених етапами, що зазначені нижче;

підбір членів експертної групи (керівники, провідні спеціалісти, зовнішні експерти, працівники страхових  компаній); оптимальним складом групи  експертів для підприємств середніх розмірів є чотири особи; визначення компетентності за формулою:

 

 

де  — середній коефіцієнт компетентності i-го експерта;

 — значення коефіцієнтів  компетентності, наданих іншими  експертами і-му експерту, включаючи  власну оцінку;

n — кількість експертів.

Експертні методи засновані  на опитуваннях кваліфікованих спеціалістів (штатні фахівці підприємства та запрошені) і подальшій математичній обробці результатів опитування. Експерти дають бальні оцінки щодо ймовірності виникнення того або іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність підприємства. Головна умова досконалої експертної оцінки — недопущення впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура).

Експертні методи широко застосовуються для визначення рівня  ймовірності виникнення інфляційного, інвестиційного, валютного ризиків. Використовуючи даний метод, слід мати на увазі, що: правильність експертних оцінок (за результатами аналізу) набагато нижча від 50 %; найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі; метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи.

Розглянемо методи кількісного  оцінювання ризиків інвестиційних  проектів. Слід наголосити на особливостях оцінки ризику інвестиційних проектів. Під час їх аналізу застосовується відносна оцінка ризику на основі специфічних для інвестиційної діяльності показників. У світовій практиці інвестиційного менеджменту використовуються різноманітні методи кількісного оцінювання ризиків, але найпоширенішими серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливості; метод сценаріїв; «дерево» рішень; імітаційне моделювання. Надамо коротку характеристику кожного з методів.

Метод коригування норми  дисконту. Основна ідея методу —  коригування деякої базової норми  дисконту, що вважається безризиковою або мінімально прийнятною (наприклад, ставка прибутковості за державними цінними паперами, гранична або середня вартість капіталу для фірми). Коригування здійснюється через додавання величини необхідної премії за ризик, після чого проводиться розрахунок критеріїв ефективності інвестиційного проекту — NPV, IRR, РI за здобутою таким чином нормою. Рішення приймається відповідно до правила обраного критерію. Чим більший ризик, що асоціюється з проектом, тим вищою має бути величина премії, яка може визначатися за внутрішньофірмовими процедурами, експертним шляхом чи за формальними методиками.

 «Дерево» рішень. Даний  метод використовують, коли потрібно  прийняти декілька рішень в  умовах невизначеності, коли кожне  наступне рішення залежить від  результатів попереднього, тобто  розглядається структура проблеми. «Дерево рішень» складається з вершин і гілок, вершини — місця розгалужень. Вершина, в яку не входить жодна гілка, називається коренем дерева. Вершина, з якої не виходить жодна гілка, називається листом. Якщо з кожної нелистової вершини виходить не більше двох гілок, дерево називається бінарним. На дереві кожна вершина може бути асоційована з вибором, який повинен бути зроблений, тому назвемо її точкою рішень. Дерево малюють зліва направо. Останні вершини на схемі називають точки шансів. Із точок шансів виростають гілки з листками, вони показують величини кінцевих результатів. Гілки — можливі альтернативні рішення, що можуть бути прийняті, та можливі наслідки цих рішень (результати). «Дерево» рішень точно показує всю сукупність можливих результатів і зв’язок між діями та наслідками. Так як суб’єкт, що приймає рішення, не може впливати на появу результатів, то він розраховує ймовірність їх появи.

Коли всі рішення  та всі результати показано на «дереві» рішень, можна розрахувати кожен  із варіантів та оцінити його вартісний результат, а потім обрати оптимальний (найбільший із погляду прибутків і найменший з погляду витрат). Рішення, які приймаються за допомогою «дерева» рішень, залежать від імовірностей результатів. Обираючи рішення, потрібно знати, наскільки воно залежить від змін імовірностей і, відповідно, наскільки можна розраховувати на прийняте рішення — тобто чутливість рішення. Різновиди «дерева» рішень: однорівневе, дворівневе, багаторівневе.

 

ВИСНОВКИ

Доцільність прийняття  конкретного господарського рішення, що містить певні ризики, може бути визначена проведенням кількісного та якісного аналізу цих ризиків.

Якісний аналіз має на меті визначити чинники й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ризиків. Виникнення кожного окремого виду ризику підприємницької діяльності зумовлюють специфічні чинники. У рамках діяльності певного суб’єкта господарювання може бути використана така класифікація зон ризику: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику. Основними критеріями розмежування виступають: прибуток, виручка, власні кошти підприємства, втрати, коефіцієнт ризику.

Кількісний аналіз ризику покликаний оцінити ступінь окремих  ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому. Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього. В оцінці підприємницького ризику необхідним є аналіз і прогнозування ймовірних утрат ресурсів — фінансових, матеріальних, соціальних, морально-психологічних, збутових, екологічних утрат, утрат часу. Залежно від виду підприємницької діяльності доцільно розрізняти втрати від здійснення виробничої, комерційної та фінансової діяльності.

Підприємницький ризик  може визначатися як в абсолютних, так й у відносних величинах. Крива ризику робить можливим: встановлення залежності ймовірності втрат від їх рівня; прийняття попередніх висновків про доцільність чи недоцільність здійснення ризикованих операцій; визначення ймовірності втрати коштів у межах певних інтервалів.

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві в  науковій та спеціальній літературі розглянуто безліч методів оцінювання, але найбільшого практичного  застосування набули такі методи, як: статистичний, метод експертних оцінок, метод аналізу доцільності витрат, метод використання аналогів. У світовій практиці інвестиційного менеджменту використовуються різноманітні методи кількісної оцінки ризиків, але найпоширенішими серед них є: метод коригування норми дисконту; аналіз чутливості; метод сценаріїв; «дерево» рішень; імітаційне моделювання. Кількісна оцінка ризиків і факторів, що його зумовлюють, може бути здійснена на основі аналізу варіабельності прибутку.

ТЕМА 8.ОСНОВИ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Особливості управління ризиками  господарської діяльності

Беззаперечною умовою ефективної діяльності суб’єкта господарювання повинно стати формування системи ризик-менеджменту на підприємстві. У зарубіжних країнах менеджмент ризиків господарювання вже давно став невід’ємною складовою системи управління підприємством в цілому. Адже ґрунтовний аналіз, проведення ідентифікації, оцінки та подальшого коригування ступеня ризику необхідні для: прийняття стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень; прогнозування кон’юнктури ринку, маркетингових досліджень; проведення кредитної політики; формування та оптимізації діагностики портфеля цінних паперів.