Лекции по "Предпринимательству"

Оскільки ризик є  економічною категорією, на його ступінь  можна впливати через формування та реалізацію стратегії, використання певних засобів, принципів, тобто через створення своєрідного механізму управління ризиками — ризик-менеджменту. Аналіз наукових праць з проблем управління ризиками дає можливість виділити найпоширеніші трактування даного явища:

спеціальна сфера діяльності підприємства;

багатоступінчастий процес, який включає розробку загальної філософії управління ризиками на підприємстві, їх виявлення, аналіз, оцінку і має на меті зменшення та нейтралізацію негативних наслідків;

розробка та реалізація різноманітних методів, рекомендацій, заходів, що дають можливість спрогнозувати появу ризику й зменшити його ступінь;

процес впливу на суб’єкт  господарської діяльності, що забезпечує: максимально широкий діапазон охоплення  можливих ризиків, їх обґрунтоване прийняття, зведення ступеня впливу ризиків  на суб’єкт до мінімуму, розробку стратегії поведінки цього суб’єкта у випадку реалізації конкретних видів ризиків;

сукупність трьох складових: цілепокладання (вибір цілей), ризик-маркетинг (вибір інструментів управління ризиками), ризик-менеджмент (підтримання балансу в трикутнику «люди—цілі—ресурси» в процесі досягнення поставлених цілей з використанням вибраних інструментів).

Найбільш повне визначення сутності ризик-менеджменту наведено Д. А. Штефаничем, який вважає, що управління ризиками — це сукупність дій економічного, організаційного, технічного характеру, спрямованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним наслідкам.

Відповідно до сучасної концепції управління ризиками ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як система управління ризик-менеджмент включає в себе: об’єкти управління — керовану підсистему; суб’єкти управління — керівну підсистему.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.1. Структурна схема ризик-менеджменту

Взаємодія об’єктів і  суб’єктів управління в ризик-менеджменті  може здійснюватися тільки за умови  інформаційного забезпечення (наявності  статистичних, інформаційних, комерційних  даних). Адже процес управління, незалежно  від його змісту, завжди передбачає отримання, передачу, а використання конкретної інформації. Будь-яке господарське рішення приймається в умовах, коли результати не визначені, а інформація обмежена. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю будь-якого заходу, коли наявна повна інформація, та очікуваною вартістю, коли інформація неповна. Інформаційне забезпечення можна вважати найважливішим елементом у структурі управління ризиком, від достовірності та якості якої залежить величина підприємницького ризику, прийняття правильних господарських рішень.

Як на об’єкт, так і  на суб’єкт системи управління господарськими ризиками покладено виконання конкретних функцій.

Функціями керівної підсистеми є організація:

вирішення питань, пов’язаних з ризиком, ризиковими вкладеннями капіталу;

робіт зі зниження ступеня  ризику;

процесу страхування  ризику; економічних відносин і зв’язків між суб’єктами господарювання.

Функції керованої підсистеми полягають у:

прогнозуванні (розробка на перспективу змін фінансово-економічного стану об’єкта та його частин);

організації (об’єднання людей, що займаються управлінням ризиками, на основі певних правил та процедур: створення  органів управління, побудова структури  апарату управління, розробка норм та нормативів);

регулюванні (вплив на об’єкт управління, за допомогою якого  досягається ситуація стійкості  цього об’єкта у випадку виникнення відхилень від заданих параметрів);

координації (узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарата управління та спеціалістів);

стимулюванні (спонукання спеціалістів до зацікавленості в управлінні ризиками);

контролі (перевірка організації  роботи з регулювання рівня ризику).

В ідеалі для функціонування ризик-менеджменту повинен існувати орган управління ризиками з певними функціональними обов’язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними ресурсами. На підприємстві має бути створено спеціальний підрозділ — відділ (або) відділення управління ризиками на чолі з ризик-менеджером (на малих підприємствах обов’язки ризик-менеджера може виконувати фінансовий менеджер). Більшість великих західних фірм мають у штаті спеціального менеджера з ризику, який поділяє відповідальність за ризиковані рішення з іншими менеджерами компанії (маркетолог, менеджер з персоналу, інженер з техніки безпеки). Він належить до перших помічників вищого керівництва.Ризик-менеджер поряд з відповідними спеціалістами бере участь у прийнятті ризикових рішень (видача кредитів, вибір об’єкта інвестування) та шукає способи уникнення небажаних ризиків. Функціями менеджера з управління ризиками є:

прогнозування стану  розвитку об’єкта управління на основі наявних тенденцій;

формування організаційної структури управління ризиком на підприємстві;

розробка основних положень та інструкцій ризик-менеджменту;

забезпечення узгодженості роботи всієї команди ризик-менеджменту;

мотивація працівників  усіх ланок управління ризиком;

контроль функціонування системи ризик-менеджменту та коригування  відхилень від намічених результатів.

Відділ з управління підприємницькими ризиками повинен займатися вирішенням практичних питань, пов’язаних із виявленням ризику, веденням статистичної та реєстраційної обробки інцидентів, розробкою та реалізацією заходів з підвищення безпеки підприємства, здійсненням страхової діяльності, укладанням угод зі страхування та перестрахування. Загалом ідеологічне завдання ризик-менеджера та його підрозділів — розробка стратегії і принципів управління ризиками на підприємстві, які мають бути викладені у внутрішніх нормативних документах.

Як процес управління ризик-менеджмент передбачає розробку стратегічних і тактичних рішень. Стратегія ризик-менеджменту —  це загальний довгостроковий курс досягнення намічених цілей, в основу якого  покладено прогнозування ризику та напрямів його зниження. Тактикапропонує конкретні методи та прийоми для вибору найбільш оптимального рішення та досягнення результатів у конкретних умовах. За оцінками дослідників, можна обирати такі види стратегій управління ризиками: індуктивну — збір, систематизація, узагальнення фактів; дедуктивну — висування гіпотез та зіставлення їх із фактичними даними; позитивну — вивчення поточної ситуації; нормативну — формування суб’єктивних уявлень про майбутні події.

Управління  ризиками охоплює комплекс заходів, спрямованих на підвищення результативності господарської діяльності підприємства та мінімізацію (чи майже повне усунення) можливих утрат (збитків) у процесі здійснення тих або інших операцій. Узагальнення наукових поглядів та власні міркування дали змогу побудувати блок-схему процесу управління ризиками.

На першому етапі  ризик-менеджменту доцільним є  оцінка господарської ситуації та виявлення  всієї сукупності ризиків, їх джерел, об’єктів. Спочатку визначають найбільш імовірні й небезпечні ризики та поступово  переходять до найменш імовірних, формуючи портфель ідентифікованих ризиків. Це дуже складний процес, де необхідні висока кваліфікація, добрі знання особливостей економічних, технологічних, технічних та організаційних процесів. Виявлення може здійснюватися через застосування комплексу формальних і неформальних підходів, методів, заснованих на використанні суб’єктивної чи об’єктивної інформації. Наявної інформації має бути достатньо для прийняття адекватних рішень на всіх етапах ризик-менеджменту.

Аналіз рівня підприємницького ризику — найвідповідальніший і методично складний етап процесу управління, від якості проведення якого залежить ефективність ризик-менеджменту взагалі. Він передбачає кількісну та якісну оцінки ризику, методичні підходи до проведення яких описано в попередньому розділі. Оскільки управління ризиками є частиною практичного менеджменту, воно потребує постійного оцінювання та переоцінювання як власне допустимого рівня ризиків для даного підприємства, так і прийнятих рішень, у зв’язку з постійно мінливими внутрішніми та зовнішніми чинниками, що впливають на його діяльність.

Після ідентифікації  та оцінки ризику необхідно переходити до етапу регулювання ступеня  ризику, який охоплює дві стадії:

вибір методів управління ризиком (з оцінюванням їх порівняльної ефективності на основі різноманітних критеріїв);

безпосередній вплив  на ступінь ризиків через реалізацію дібраних методів оптимізації ризику.

Невід’ємним етапом роботи ризик-менеджменту повинна стати  організація заходів щодо виконання  наміченої програми дій з управління ризиками — визначення видів заходів, обсягів і джерел їх фінансування, конкретних виконавців та строків виконання. У процесі управління ризиками господарської діяльності повинен також здійснюватися контроль за ходом виконання дій з ризик-менеджменту.

Обов’язковою умовою дієвої системи ризик-менеджменту  є дотримання певних принципів, основні  з яких такі:

усвідомлення прийняття  ризиків;

особиста відповідальність кожного учасника ризик-менеджменту; колегіальність і демократизм у  групі спеціалістів, що займаються проблемами ризику;

коректне формулювання мети управління ризиками та можливість впливу на ті характеристики ризиків, які сприяють досягненню мети;

об’єктивність, достовірність, повнота й надійність інформації;

охоплення управління ризиком усіх горизонтальних і вертикальних ієрархічних рівнів підприємства, органічний зв’язок усіх управлінських елементів підприємницького ризику (системний підхід);

незалежність управління окремими ризиками;

зіставленість рівня  ризиків, що приймаються, з рівнем дохідності підприємства та його фінансовими можливостями;

мінімізація спектра  можливих ризиків та ступінь їх впливу;

швидка реакція суб’єкта господарювання на внутрішні та зовнішні зміни, які виражаються в реалізації ризику;

врахування фактора  часу в управлінні ризиками;

мінімізація витрат на організацію  та здійснення ризик-менеджменту;

інноваційний підхід до управління ризиками.

Має ризик-менеджмент і власну систему правил для прийняття рішень в умовах невизначеності:завжди треба думати про наслідки ризиків; позитивні рішення приймати лише за відсутності сумніву; не можна ризикувати значним заради незначного, більшим заради меншого; необхідно пам’ятати про наявність альтернативних рішень.

Таким чином, управління господарськими ризиками спрямовано на ідентифікацію, аналіз, регулювання всіх видів ризику підприємства, що мають місце в його операційній, фінансовій та стратегічній діяльності. Кінцевою метою ризик-менеджменту виступає цільова функція підприємництва, яка полягає в отриманні найбільшого прибутку за оптимального, прийнятного для суб’єкта господарювання, рівня ризику.

8.2. Напрями та методи регулювання  ступеня ризику

Вибір методів та інструментів регулювання ступеня підприємницького ризику є важливим етапом процесу  управління. Систематизуючи наведені в економічній літературі підходи, визначимо основні напрями та методи регулювання ступеня ризику.

Уникнення ризику є одним  із найпоширеніших напрямів, який полягає  в простому ухиленні від прийняття  проектів, рішень, обтяжених надмірним  ризиком, у відмові співпрацювати з ненадійними партнерами, постачальниками. Ухилення від ризику вважається найбільш радикальним і простим напрямом, але, застосовуючи його, підприємство не отримає прибутку, пов’язаного з ризикованістю діяльності. Дотримання політики ухилення від ризику доцільне, якщо:

ризики значні та небезпечні;

ухилення від одного виду ризику не тягне за собою виникнення інших ризиків, що характеризуються високим рівнем;

рівень ризику набагато вищий рівня можливої дохідності господарської операції;

втрати від прояву ризику надвисокі, і підприємство не в змозі їх відшкодувати.

Але навіть в умовах відмови  від розширення бізнесу (втримання  прибутку без додаткових зусиль на досягнутому рівні) така стратегія  не є оптимальною в довгостроковому  та середньо-строковому періоді, оскільки завжди можливий непередбачений вплив екзогенних факторів.

Компенсація ризику —  це ще один напрям, який належить до превентивних засобів управління та характеризується трудомісткістю й численними аналітичними дослідженнями. До найбільш ефективних методів цієї групи відноситься використання в діяльності підприємства стратегічного планування, завдяки чому можна ліквідувати певну частину невизначеності, передбачити появу вузьких місць у виробничому циклі та завчасно ідентифікувати види ризиків, специфічних для даного підприємства. Прогнозування зовнішньої економічної ситуації охоплює: періодичну розробку сценаріїв розвитку та оцінку майбутнього стану середовища господарювання для підприємства; прогнозування поведінки можливих партнерів та дій конкурентів; зміни в секторах та сегментах ринку; прогнозування в межах регіону та всієї країни.

Збереження  ризику передбачає здійснення таких заходів:

відмову від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію  збитку (без фінансування);

створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику) безпосередньо на підприємстві для оперативного подолання тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності, здійснення компенсації збитків за настання несприятливих кліматичних і погодних умов, покриття кредиторської заборгованості, витрат з ліквідації суб’єкта господарювання;