Лекции по "Предпринимательству"

мати конкретний зміст  і обґрунтованість;

враховувати реальний масштаб  часу;

-забезпечувати оптимальність (забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення);

-бути гнучким (можливість зміни мети та (чи) алгоритму досягнення мети в разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов);

-мати правомірність (дотримання правових норм його прийняття); законність рішення (несуперечність чинним нормативно-правовим актам);

-досягати оптимальності рішення (вибір такого варіанту, що забезпечить максимальний результат за мінімальних витрат);

-бути комплексним (облік можливих наслідків не тільки економічного, а й політичного, правового, психологічного та іншого характеру);

можливість верифікації  та контролю виконання.

Прийняття ефективного  рішення залежить також від наявності  певних умов та усунення перешкод (рис. 1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Умови та перешкоди  прийняття ефективного рішення

 

Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними  інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладено системний  підхід як найбільш розроблений і апробований. Виходячи з цього, основними принципами оцінки ефективності ГР треба вважати:

пріоритетність загальної  кінцевої мети підприємства на даний  період (цілі всіх структурних елементів  прийняття рішення, цілі особи, яка  приймає рішення, повинні бути погоджені та збігатися з основною метою організації);

урахування невизначеності та надійність (урахування у прийнятті та реалізації рішень факторів невизначеності й випадковості);

- прогнозованість (прийняті рішення мають носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень — економічних, соціальних, екологічних тощо);

- єдність (усі елементи системи прийняття й реалізації рішень перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

- взаємопов’язаність (усі елементи системи пов’язані не тільки між собою, але і з навколишнім середовищем);

- ієрархія (усі елементи системи розробки, прийняття й виконання ГР перебувають в ієрархічному взаємозв’язку підпорядкування й відповідальності);

- функціональність (спільне аналізування структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою).

Визначення ефективності прийнятих ГР пов’язано з такими труднощами:

- суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення;

- об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі розробки, прийняття та реалізації рішення;

- відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.

Рішення приймається  в інтересах певних осіб, а наскільки  дієвим воно виявиться, залежить від  виконавців, їх підготовленості та, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективним, якщо його реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак у процесі реалізації довгострокових цілей важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів.

ВИСНОВКИ по темі 1.

Поняття «рішення» у теорії та на практиці найчастіше розуміється як процес, акт вибору, результат вибору. Рішення як таке має сенс лише тоді, коли існують альтернативи вибору та визначено мету цього вибору. Господар-

ське рішення є результатом  складної системної діяльності людей.

ГР — це результат  аналізу, прогнозування, оптимізації  економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів  досягнення конкретної цілі підприємства. Господарське рішення має бути оптимальним, ефективним і результативним.

Сутність господарських  рішень проявляється в певних аспектах, що засвідчують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові  та технологічні інтереси підприємства. Необхідність класифікації зумовлено  потребою у визначеності термінологічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень. Але на даний момент не існує чіткої та сталої класифікації ГР.

Приймаючи певне господарське рішення, необхідно визначити оптимальні форми його розробки та реалізації. Формами розробки господарських рішень є: акт, акцепт, бюлетень, вказівка, декларація, договір, закон, заява, кодекс, модель, наказ, норма, постанова, розпорядження тощо. Реалізація рішень, прийнятих суб’єктом господарювання, може відбуватися в таких формах, як: ділова бесіда, засідання, інформаційний лист, методика, навчання, рекомендаційний лист, порада, нарада.

Високий рівень конкурентного  середовища змушує кожного керівника, ОПР звернути увагу на якість та ефективність прийняття рішення. Якість господарського рішення визначається сукупністю параметрів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу споживачів) та забезпечує реальність його реалізації.

Ефективність господарського рішення — це ресурсна результативність як результат розробки, прийняття  та реалізації рішення на підприємстві. Основними вимогами до ГР є: своєчасність прийняття, потреба у встановленні механізму реалізації, оптимальність, можливість реалізації, гнучкість, можливість верифікації та контролю виконання, оригінальність і змістовність.

 

ТЕМА 2. ТЕХНОЛОГІЯ (ОСОБЛИВОСТІ) ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Процес прийняття господарських рішень

Необхідність прийняття  ГР зумовлена існуванням проблем  — складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, які характеризуються розривом між тим, що є та що має бути. Імпульс для прийняття певного господарського рішення — це необхідність ліквідації, зменшення актуальності або повне вирішення конкретної господарської проблеми.

Складається технологія прийняття рішень з таких елементів, які вимагають відповідей на запитання: ідея, мета (навіщо робити?); кількість і якість об’єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); виконавці (хто повинен робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

Процес прийняття  рішень (ПР) характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії (рис. 2.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Елементи процесу  прийняття рішень

Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Слід зазначити, що існує суттєва різниця між рішенням самим по собі та процесом його прийняття. Можна вважати, що рішення є остаточним результатом процесу, а процес прийняття рішень містить лише «події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього». Коли остаточний вибір зроблено, то саме рішення завжди містить те, що А. Баркер називає «місцем, звідки немає вороття».

Процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів та оцінку ефективності рішення. Для нормального функціонування даного процесу необхідно сформувати відповідний алгоритм.

Процес розробки та прийняття  господарського рішення починається  з виявлення та формулювання сукупності проблем, що в даний момент стоять перед фірмою (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; зниження ефективності фірми чи підрозділів порівняно з минулим періодом, невідповідність результатів запланованим цілям; результати порівнянь з аналогічними підприємствами незадовільні). У випадку, коли таких проблем більше, ніж реально можна розв’язати, визначається їх пріоритетність. При цьому обираються найбільш та найменш важливі, для яких встановлюються різні терміни реалізації.

Після виявлення та остаточного  формулювання проблем починається  стадія пошуку інформації та формування альтернатив рішення. Масштаб пошуку необхідної інформації залежить від  повторюваності, рутинності або новизни  проблеми. Коли обрана проблема вже виникала, то керівник може скористатися вже розробленими програмами та моделями реалізації рішення. У разі принципової новизни проблеми здійснюється пошук і виробляється достатня кількість альтернатив для забезпечення найбільшої обґрунтованості обраного шляху. Успіх у справі розв’язання проблеми переважно визначається тим, наскільки зрозумілі причиново-наслідкові зв’язки між діями та результатами. Істотну допомогу в процесі формування масивів необхідної інформації надає аналіз зовнішнього середовища підприємства в поточному та перспективному періодах.

У ході розв’язання проблеми розробляються декілька варіантів  її вирішення (альтернативи), цінність яких може бути неоднаковою. Моментом остаточного вибору рішення вважається ухвалення найбільш придатної альтернативи. Через суб’єктивність поглядів на проблему, залежно від ступеня сумніву в них, рішення, прийнятні для одних, виявляться неприйнятними для інших. Щоб усунути суб’єктивність у підходах, варіанти рішення доцільно оцінювати за економічною ефективністю (міра віддачі на витрачені ресурси). Коли варіантів багато і їх відбір вимагає великих витрат часу та коштів, можна приймати попередні рішення з визначеними припущеннями, а потім уже шукати шляхи їх оптимізації. Способи вибору рішення серед альтернатив поділяються на такі, що задовольняють конкретну потребу, та максимізаційні. У першому випадку реалізація рішення просто задовольняє виниклу потребу, у другому — всі потреби. Процес вибору може спиратися на раціональні докази, інтуїцію та на їх комбінацію.

Після процесу прийняття  рішення відбувається передача його для реалізації, організація його підтримки, забезпечення необхідними  ресурсами, створення системи зворотного зв’язку. Слід зазначити, що успішне  втілення в життя прийнятого рішення  може бути здійснено тільки за умови гарантування процесу його реалізації необхідними ресурсами (фінансовими, трудовими, матеріальними, технологічними, інформаційними).

Основні вимоги до реалізації прийнятого рішення: практичне застосування; економічність (ефект здобувається завдяки реалізації, за допомогою прийнятого рішення); достатня точність, що гарантує відповідність отриманого результату очікуваному; надійність (не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком).

Залежно від конкретної ситуації, переваг і вподобань керівництва контроль за ходом реалізації рішення може бути найрізноманітнішим за формою та методами здійснення: суцільним чи вибірковим, внутрішнім (за допомогою спеціального підрозділу) чи зовнішнім (аудиторська фірма).

Згідно з Д. Дерлоу моделі прийняття рішень відрізняються за способом мислення та терпимістю до двозначності. Деякі суб’єкти, що приймають рішення, діють логічно та раціонально, тому вони послідовно опрацьовують інформацію. Інші індивіди мислять творчо, користуючись власною інтуїцією, тяжіють до бачення стану справ у великомасштабній перспективі. Щодо терпимості до двозначності, то деякі індивіди мають високу потребу в послідовності та порядку прийняття рішень для мінімізації двозначності, а інші спроможні впоратися з високим ступенем невизначеності й одночасно осмислювати багато ідей. Графічна ілюстрація цих двох вимірів дає можливість сформувати чотири стилі у прийнятті рішень: директивний, аналітичний, концептуальний та біхевіористичний (рис. 2.2).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Стилі прийняття рішень

Директивний стиль репрезентує метод прийняття рішень, що характеризується незначною терпимістю до двозначності та раціональним способом мислення. Особи з таким стилем мислення діють логічно та ефективно, переважно приймаючи швидкі рішення, зосереджуються на короткому часовому періоді. Для аналітичного стилю прийняття рішень властива висока терпимість до двозначності, доповнена раціональним способом мислення. Особи з таким способом мислення ретельно досліджують численні альтернативні варіанти. Представниками концептуального стилю прийняття рішень є ОПР із дуже широким світоглядом і здатністю досліджувати численні альтернативи. Вони зосереджують увагу переважно на довготерміновому аспекті й часто шукають рішення творчого характеру. Біхевіористичний стиль свідчить про індивіда, який мислить інтуїтивно, проте відзначається низькою терпимістю.