Збереження та розвиток трудового потенціалу в Україні

Необхідність впливу в сучасних умовах на демографічні процеси обумовлюється ще і тим, що існує певна інерційність демографічних процесів стосовно умов життєдіяльності людей і їх змін.

Демографічна політика як частина загальної соціально-економічної політики країни повинна бути спрямована на досягнення в довготерміновій перспективі відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей розвитку.

На практиці виділяють визначені методи і напрямки в демографічній політиці. Серед методів - соціально-економічні, правові, виховні, психологічні. Основними напрямками є: стимулювання народжуваності, зміцнення родини, зниження захворюваності і смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів і якщо цей процес не регламентувати та не створювати умови для поліпшення демографічної ситуації в країні, то, згідно з розрахунками експертів ООН, протягом наступних 50 років населення України може зменшитися на 40%. Це є найвищий показник зменшення населення у світі, повідомляє Бі-Бі-Сі. Ці дані викладені в розповсюдженому щорічному звіті ООН. Негативні тенденції, відповідно до звіту, спостерігатимуться і в Росії та Італії - населення цих країн зменшиться на чверть. Населення Землі збільшуватиметься перш за все за рахунок Африки, деяких азіатських та латиноамериканських країн. У промислово розвинутих країнах зростатиме співвідношення чисельності літніх людей: якщо зараз вони складають п'яту частину населення, то через півстоліття їх вже буде третина, до 2050 р. у цих країнах житимуть 9 з 10 літніх людей.

Так як основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік, тому стосовно трудових ресурсів, як специфічного чинника виробництва, процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання.

Фаза формування та відшкодування людських ресурсів. Мета цієї фази - найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя - політичного, економічного та духовного. Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, відшкодування фізичної та духовної здатності робітників. На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є пізнання системи об'єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демографічної політики; створення та впровадження концепції розвитку системи багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалістичного суспільства; розробка та реалізація основних напрямів діючої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу.

Фаза розподілу та перерозподілу людських ресурсів. Мета фази - забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами. Ефективна зайнятість населення забезпечується шляхом організації та вдосконалення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як в державному, так і всесвітньому масштабах. 3. Фаза оптимального використання людських ресурсів є поточною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність людини до творчої праці, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечуються збільшення виробництва та підвищення якості суспільної праці. А це перш за все залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм та методів керування персоналом підприємств та організацій.

Найважливішим фактором, що визначає здоров'я нації, є соціальний фактор. Тут виділяють бідність, голод, зневір'я в майбутнє, недоступність якісної медичної допомоги і лік. Поліпшити здоров'я нації можна, лише одночасно змінюючи підходи в державній політиці в цій сфері й удосконалюючи систему охорони здоров'я.

Найважливішими характеристиками якісного складу населення, а особливо його працездатної частини, є освітній рівень і професійна майстерність. Людина пускає в хід засоби виробництва, з їхньою допомогою створює матеріальні блага. Чим вищий рівень розвитку особистісного фактора, тим швидше удосконалюється і більш продуктивно використовується речовинний фактор.

У процесі відтворення робочої сили істотна роль належить системі підготовки кваліфікованих кадрів для всіх галузей народного господарства. Рівень освіти визначається середнім числом років навчання, чисельністю учнів і студентів, часткою фахівців з вищою освітою та ін. Він характеризується і таким показником, як відсоток грамотності.

Потреби суспільства в ресурсах праці і функціонуючій робочій силі можна розглядати за трьома напрямками: виробничим, відтворювальним і особистісним. Виробничий напрямок націлений на ув'язування співвідношення між числом наявних робочих місць, що вимагають певної професійно-кваліфікаційної спеціалізації, і фактичною чисельністю працівників відповідного профілю.

Професійно-кваліфікаційна структура працівників являє собою їхню первинну кооперацію за професіями і кваліфікацією, у рамках якої відбувається безпосереднє з'єднання засобів виробництва і робочої сили.

Разом з тим, визначальна роль техніки у формуванні професійно-кваліфікаційного складу працівників припускає активний вплив кваліфікації на розвиток речовинних елементів виробництва.

2.2 Проблеми безробіття населення України та шляхи їх подолання.

За даними статистики,  майже кожен четвертий громадянин України не має достатніх умов для забезпечення потреб, необхідних для фізіологічного виживання. Ці та інші обставини  спричинили масовий виїзд українців закордон у пошуках роботи та кращої долі.

На сьогоднішній день, на жаль, наша держава відома у світі як джерело  постачання дешевої робочої сили. Але трудову міграцію українців скоріше можна назвати вимушеною, що є  характерним для перехідного типу економіки. Вона відчуває на собі достатньо вагомі обмежувачі:   

-  територіальні (географічне розташування країни);

-інституційні (обумовлені специфікою державного устрою);

- соціально-демографічні.

Важко навіть уявити, скільки  б ще українців   виїхало на заробітки, якби не існувало ніяких обмежень на шляху вимушеної трудової міграції, адже згідно соціологічних опитувань кожний третій економічно активний громадянин України висловив бажання податися на заробітки до країн близького та далекого зарубіжжя.

Так, за даними державної служби зайнятості, згідно інформації офіційних посередників з працевлаштування, кількість громадян України, працевлаштованих за кордоном у І півріччі 2006року порівняно з І півріччям 2005 року, збільшилась на 7,4% і складала 29,4 тис. осіб.

Основними країнами офіційного працевлаштування є Кіпр, Греція, Ліберія, Сполучене королівство. Серед країн СНД найбільш привабливою у забезпеченні роботою є Російська Федерація. Офіційні посередники найбільш активно працевлаштовують українських громадян на закордонні підприємства, які працюють у сфері транспорту та зв'язку (87,8% від загальної кількості працевлаштованих), будівництві (3,4%), рибному (4,2%) та сільському господарстві (1%). Як свідчать офіційні дані, 83,2% працевлаштованих громадян України за кордоном на момент виїзду ніде не працювали, в тому числі 0,7% вперше одержали роботу.

Відомо, що найбільший рівень міграційних процесів спостерігається у регіонах Західної України завдяки її географічному розташуванню та найвищому рівню безробіття. Так, за неофіційними даними, за кордоном працює близько 350 тис. жителів Львівської обл. та м. Львова.

Звичайно, трудова міграція – явище особливе і потребує особливої уваги з боку держави та уряду, оскільки призводить як до позитивних, так і негативних наслідків:

-значна втрата нашою державою висококваліфікованої робочої сили, зокрема наукових працівників вищої кваліфікації – кандидатів та докторів наук;

-більшість наших мігрантів знаходяться за кордоном нелегально і не мають правового захисту;

-дискримінація в оплаті праці. Так, зокрема, українські будівельники в Італії одержують близько 520 дол. США, тоді як такий же італійський робітник за таку ж роботу отримує 2000 дол. на місяць;

-у більшості випадків українці влаштовуються на допоміжні роботи, маючи навіть вищу освіту та професійний досвід;

-фізичне каліцтво та загибель на робочих місцях через небезпечні умови праці;

-міграція охоплює осіб економічно продуктивного віку (20-40 років);

-тривала відсутність обох чи одного із батьків призводить до так званого соціального сирітства та розпаду сімей;

-наші громадяни працюють на благоустрій іноземних держав.

Звичайно, це далеко не повний перелік негативних чинників трудової міграції населення, але в цих процесах можна виділити і позитивні сторони, які підпорядковані інтересам заробітчан:

-заробити кошти для покращення життєвих умов та  економічного становища своєї родини (придбання нерухомості, автомобіля);

-заробити кошти з метою відкриття власного бізнесу та розвитку підприємництва  на Україні;

-за час перебування за кордоном підвищується культурний рівень українських заробітчан та позитивно змінюється психологія наших співвітчизників і бажання втілити в Україні кращі запозичені відносини спілкування;

-привозиться в Україну важливий та цінний досвід організації бізнесу і процеси цивілізованого ведення приватного підприємництва;

-ввезення або переказ в Україну зароблених коштів у вигляді валютного еквівалента;

-прагнення наших співвітчизників самореалізуватися в цивілізованих країнах перебування. Прагнення самореалізуватися спостерігається у людей творчих професій – це митці, художники, актори, письменники, вчені та інші. Така потреба є природною, коли немає такої можливості та умов самореалізації вдома.

Звичайно, для того, щоб подолати  негативні наслідки трудової міграції, держава повинна приділити особливу увагу регулюванню зайнятості та соціальному захисту економічно активного населення. Все це можливо тільки за умов політичної та економічної стабільності в нашій державі, зокрема,  створення сприятливого інвестиційного клімату дозволить суб’єктам господарювання, користуючись дешевим кредитом та пільговим оподаткуванням, впровадити та зберегти ефективні робочі місця, організувати професійну підготовку, профорієнтацію кадрів, стимулювати якісні зміни трудового потенціалу. За належної ринкової мотивації це дозволить не лише підтримувати та розвивати життєво необхідні гарантії зайнятості, а й знижувати рівень безробіття.

Основним напрямом регулювання зайнятості має стати налагодження та реалізація соціальної політики, а саме:

-сприяння повній та продуктивній  зайнятості;

-підвищення рівня грошових доходів за допомогою докорінного реформування  оплати праці та пенсійного забезпечення;

-створення сприятливих умов для соціального захисту від безробіття за допомогою таких заходів активної політики, як профорієнтація, професійне навчання та перекваліфікація тимчасово незайнятого населення, послуги з працевлаштування (як центрами зайнятості, так і приватними кадровими агентствами ), організація оплачуваних громадських робіт а також пасивної політики зайнятості;

-стабілізацію кількості економічно доцільних і створення нових робочих місць для запобігання масовим звільненням; використання гнучких форм роботи і режимів робочого часу, що дозволить розширити можливості для зайнятості без збільшення кількості робочих місць;

-глибоке вивчення потреб регіональних ринків праці для визначення напрямків підготовки спеціалістів; .

-розробку системи кредитного стимулювання і пільгового оподаткування для нових ефективних робочих місць (але слід зважати на те, що такі заходи не повинні стати перепоною для раціональної зайнятості);

-оптимізацію параметрів заробітної плати через поєднання ринкового саморегулювання, державного та договірного регулювання і їхнє узгодження. З метою підвищення значення державно-договірного регулюванні та ринкового саморегулювання заробітної плати і досягнення середньої зарплати, на основі співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, необхідно юридично закріпити широкий зміст угод і договорів які укладають на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях; встановити послідовність їхнього укладання; визначити сферу чинності й уточнити функції держави, профспілок і роботодавців щодо підпорядкованості норм різних угод і договорів та регулювання оплати праці;

- заходи щодо забезпечення умов екологічної безпеки, охорони здоров'я та життєдіяльності населення.

Зрозуміло, що підвищення заробітної плати економічно активному населенню можливе за рахунок додаткових грошових ресурсів. Це можна вирішити шляхом вдосконалення системи оподаткування з метою перерозподілу заробітної плати.

За розрахунками спеціалістів, сьогодні загальна сума податків і зборів перевищує обсяг чистого прибутку. Спостерігається  тенденція до переміщення податкового тягаря з підприємств на громадян, у тому числі шляхом розширення  бази оподаткування з податку на доходи фізичних осіб. Тому такий тимчасовий захід, як зниження тиску на фонд заробітної плати, що непрямо впливатиме на заробітну плату населення, можна сприймати перш за все як гарантію соціальної злагоди.