Євроінтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації

       А тому актуальним є питання, яку вибрати  модель адаптації законодавства  України до правової спадщини ЄС. У  нових країн-членах, що нещодавно  вступили в ЄС, випробовувалися різні  моделі адаптації законодавства, такі, як: концепція мінімальної адаптації; концепція поміркованої адаптації та концепція максимальної адаптації [52, c.67 ].

       Концепція мінімальної адаптації, по суті, прив’язана до питань політичної доцільності, що зводить його до політичної доцільності.

       Концепція поміркованої адаптації пов’язана  із компліментарністю, сумісністю правової спадщини ЄС із правовою традицією  України.

       Третя модель передбачає перспективу членства країни в ЄС.

       Разом з тим, правова спадщина ЄС критикується, оскільки у багатьох сферах законодавства директиви та інші акти законодавства ЄС не відповідають сучасним реаліям, а рішення у рамках національних правових систем є більш взірцевими. Зокрема, у сфері корпоративного права відзначається відставання директив ЄС від сучасних реалій.

       Визначення  необхідності адаптації законодавства  до правової спадщини ЄС є одним  із найважливіших напрямків забезпечення копенгагенських критеріїв щодо країн-кандидатів по вступу до ЄС. У  зв’язку із структурними змінами  у діяльності інститутів ЄС сьогодні дії України щодо адаптації законодавства до правової спадщини ЄС повинні бути системними, швидкими і передбачати діалог як на багатосторонньому (із урядами країн-членів ЄС), так і двосторонньому (з інституціями ЄС) рівнях.

       Для того, щоб забезпечити компліментарність правових запозичень при адаптації законодавства України до правової спадщини ЄС, урядові України необхідно забезпечити відкритий діалог та залучити до цього процесу наукові установи, провідних вітчизняних та зарубіжних компаративістів, забезпечивши демократичний дискурс в академічних колах та в широких колах юриспруденції щодо приведення законодавства України до сучасних реалій та правової спадщини ЄС.

       І тут можливі різні моделі забезпечення адаптації законодавства України  до правової спадщини ЄС:

       1) забезпечення адаптації здійснюється  через міністерство економіки  та європейської інтеграції (централізована  модель);

       2) забезпечення адаптації здійснюється  через міністерство юстиції (змішана  модель);

       3) забезпечення адаптації у кожному  міністерстві (децентралізована модель).

       У вітчизняних реаліях найбільш оптимальною  є змішана модель, оскільки це випливає із конституційного розподілу повноважень  органів публічної влади у  сфері зовнішньої політики.

       Відповідно  до Конституції України президент  забезпечує стратегію адаптації шляхом здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України. Кабінет Міністрів України здійснює зовнішню політику держави і в галузі адаптації законодавства України правової спадщини ЄС повинен забезпечити підготовку відповідних законодавчих актів. Зважаючи на кадрові та інституційні проблеми щодо забезпечення процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, його найбільш оптимально можна здійснювати через існуючий у структурі Міністерства юстиції Державний департамент з питань адаптації законодавства. Відповідно Верховна Рада забезпечує цей напрям шляхом надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України, а також прийняттям законів, які виражають адаптацію положень законодавства до правової спадщини ЄС. При цьому важливим є створення окремого парламентського комітету з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

       Найбільш  болючим для України є виконання мадридських критеріїв щодо членства в ЄС. Адміністративна та судова практика згідно із названими критеріями повинна відповідати критеріям транспарентності і доступності, справедливості та економії адміністративних процедур, забезпечення демократичних критеріїв формування органів влади та забезпечення ними зворотних зв’язків з інститутами громадського суспільства, забезпечення верховенства права шляхом справедливого і неупередженого правосуддя. Тому формування ефективної і справедливої публічної влади залежатиме від політичної волі до реформування владних інститутів.

        Визначимо п’ять основних етапів набуття членства в Європейському Союзі, кожен із яких свідчить про ступінь і рівень зрілості країни-кандидата.

       На  першому етапі, коли країни лише роблять перші кроки до взаємного зближення, підписуються преференційні торговельні угоди. Відповідно до них країни створюють одна одній сприятливіші, аніж третім країнам, умови.

       На  другому етапі інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає цілковите скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами й послугами за збереження національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами.

       Третій  етап інтеграції пов’язаний із утворенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і запровадженням єдиного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі стосовно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну торгівлю товарами й послугами та повну свободу їхнього переміщення всередині регіону.

       Коли  інтеграційний процес досягає  четвертого етапу – спільного ринку, країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й чинників виробництва – капіталів, робочої сили й технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах голів держав і урядів країн-учасниць.

       На  п’ятому етапі відбувається повна  інтеграція – проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, монетарної політики, запровадження єдиної валюти, заснування органів наднаціонального регулювання всередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, які наділяють правом ухвалювати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів.

       Протягом  усіх цих етапів інтеграції до ЄС відбуваються відповідна адаптація національного законодавства країни-претендента, необхідні реформи, постійний моніторинг ситуації з боку установ Європейського Союзу, активне співробітництво й участь у програмах і проектах, що стосуються набуття членства, консультації, зустрічі, конференції, «круглі столи», форуми й презентації як на державному, так і недержавному рівнях.

       Така  модель, на думку автора, є оптимальною  для України. З огляду на ситуацію, що склалася нині, саме поетапна інтеграція до Європейського Союзу є найприйнятнішою.

        Євроінтеграційні  прагнення України сьогодні набувають  небувалої актуальності, що посилює  необхідність формування конкретних стратегічних принципів та практичних механізмів зближення. В той же час, цей процес залежить від значної кількості факторів, вплив яких в сучасних умовах має дуже суперечливий характер. Отже, вибір характеру подальшої українсько-європейської взаємодії та шляхів її ефективного здійснення залежить від розуміння та адекватності реагування на такий вплив з обох сторін.

        Вибравши національним стратегічним пріоритетом зближення  з Європейським Союзом, Україна не повною мірою оцінює сучасні реальні  можливості досягнення кінцевого результату цього процесу – входження  в об’єднання.

        Прийняття України до ЄС повинно розглядатися не як самоціль, це повинно бути рівноправна взаємовигідна співпраця між державами в рамках інтеграційного об’єднання.

        Проте реалії сьогодення вказують на те, що в найближчій час  буде існувати ціла низка факторів, що здійснюватимуть суперечливий вплив на можливість розширення ЄС, в тому числі за рахунок України.

        Офіційне проголошення євроінтеграційного вибору України  є важливим, але, недостатнім фактором прийняття держави до ЄС. Інші фактори  європейської інтеграції країни, на наш погляд, вписуються у такі групи, як готовність України до максимального зближення з Євросоюзом, відношення країн ЄС до факту прийняття України, внутрішня стабільність об’єднання, що визначає потенційну готовність до подальшого розширення взагалі (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Система факторів, що визначають глибину  інтеграційних стосунків  України з Євросоюзом 

        З визначенням європейського  напрямку національної інтеграційної  стратегії держава на сьогодні визначилася. Україна є однією з найбільших європейських країн, то ж, звичайно, що для неї особливо важливою стає інтеграція саме з країнами Європи, передусім учасниками Європейського Союзу. Крім того, країна має історичні і культурні передумови для участі в західноєвропейському економічному просторі.

        Європейську інтеграцію Україна розглядає як досвід і  шлях модернізації економіки, подолання  технологічної відсталості, покращення інвестиційного клімату, підвищення конкурентоспроможності національного виробництва тощо.

        Про зростаючу важливість Європейського Союзу для України свідчать, наприклад, дані про розвиток зовнішньої торгівлі, динаміка якої показує значні позитивні зрушення та помітне зростання частки ЄС в українському експорті та імпорті товарів.

        Проте для подальшого розвитку відносин ЄС з Україною як рівним партнером, а також для включення держави до складу об’єднання необхідно пройти ще значний за часом та змістом шлях. Основними цілями на цьому шляху повинні стати лібералізація економіки, приватизація, створення сприятливого підприємницького середовища та ринкової інфраструктури тощо.

        Готовність України  до повноправної взаємодії з європейськими  державами в рамках ЄС можна оцінити  за рівнем відповідності України  критеріям членства в організації. По-перше, це так звані Копенгагенські критерії, що включають три групи вимог до країн-претендентів: економічні, політичні та « членські». По-друге, існують п'ять критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу, і стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок.

        Щодо політичних критеріїв, то Україна продовжує  впроваджувати демократичні принципи, проповідує верховенство права та незалежності суду, поважає права людини, права меншин тощо. Проте утвердження демократичних принципів та стандартів в Україні знаходиться тільки на стадії становлення і вимагає ще значних зусиль для досягнення рівня розвинутих європейських держав.

        З позиції економіки  Україна має певні переваги: велика територія, багаті природні ресурси, вагомий сільськогосподарський сектор, значна промисловість, стратегічне географічне розташування у центрі Європи та на границі з ЄС. Разом з цим, ще більш вагомими є проблеми: недостатні темпи заростання економіки, її невигідна структура, низький рівень доходів населення, недостатня глибина структурних перетворень тощо. Крім того, значним негативним фактором розвитку держави є самий високий у світі показник зменшення населення України, яке за даними ООН у період 2005-2050 рр. сягне 43%.

        Наступна група  факторів, що впливають на інтеграцію України до ЄС, стосується готовності самого об’єднання поглинути нового члена.

        Проблема у тому, що до останнього розширення (2004 р.) Європейський Союз був доволі однорідним об’єднанням, що включало держави близькі за своїм потенціалом та рівнем економічного розвитку. Цей факт створював ЄС певні переваги, забезпечував достатню стабільність і можливість ефективно розроблювати спільні політику та механізми розвитку.

        Остання хвиля розширення ЄС є надзвичайною з погляду на велику кількість і значно нижчий рівень економічного розвитку нових членів.

        Попри те, що територія  ЄС за рахунок нових членів збільшилася  на 25%, населення зросло на 20%, середньодушовий  доход країн-нових членів становить лише 40% від відповідного показника у «старій» Європі [19, с. 4]. Заради збільшення географічного простору та розширення політичного впливу, Європейський Союз пішов на усвідомлене зниження досі високого середньоєвропейського життєвого рівня та певну загрозу політичної дестабілізації в регіоні. Крім того, може спостерігатися відносне зниження конкурентоспроможності об’єднання за рахунок бюджетних та інших витрат на «асиміляцію» нових учасників зі значно нижчим рівнем розвитку економіки, а також вирішення проблем міграції, соціального забезпечення, етнічних питань тощо. Крім того, нові члени також можуть відчути негативні наслідки розширення ЄС: нівелювання національної політики та системи адміністративного регулювання за рахунок наднаціонального рівня, значний тиск іноземного капіталу тощо.