Євроінтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації

 
 
 
 
 

      Реферат на тему:  

Євроінтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

Вступ

1. Еволюція ЄС.

2. Аналіз розвитку  відносин України з ЄС.

2.1. Критерії  вступу до Європейського союзу.

2.2. Аналіз економічних  відносин України та ЄС.

2.3. Інноваційний  розвиток як фактор інтеграції  України до Європейського Союзу. 

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку відносин України  та Європейського Союзу.

3.1.Сучасні проблеми  співробітництва між Україною  та ЄС та шляхи їх вирішення.

3.2.Перспективи  взаємодії України та Європейського  Союзу. 

Висновки 

Список використаних джерел 

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

       Посилення процесів економічної інтеграції в  світі є важливим фактором міжнародних  економічних відносин. Після здобуття Україною незалежності інтеграція до світогосподарської системи і налагодження багатосторонньої міжнародної кооперації стали головними пріоритетами зовнішньоекономічної політики держави.

           Функціонування міжнародних інституцій є умовою і невід’ємною складовою розвитку світової економіки. Серед основних внутрішніх обмежень держав щодо включення до світогосподарських процесів є недосконалість інституціонального забезпечення міжнародної економічної взаємодії.

     Проблема потенційної інтеграції України  є набагато глибшою, ніж лише географічний питання, а, отже, впливає на інші проблемні області, пов'язані, наприклад з внутрішньою перманентною політичною нестабільністю в Україні або політичним впливом Росії через поставки газу.

     Актуальність  дослідження. Актуальність теми полягає в тому, що в наслідок  розширення Європейського Союзу на схід, Україна опинилась на його кордоні, а отже торгівля України з її західними сусідами стала предметом регулювання ЄС, а також це  відкрило нові можливості для поглиблення співпраці. ЄС і Україна на даний момент поділяють спільний кордон і, як безпосередні сусіди, з метою забезпечення стабільності, зобов'язані зміцнити політичну і економічну взаємозалежність через поступову економічну інтеграцію та розширення політичної співпраці.

     Мета полягає в системному дослідженні, вивченні та аналізі економічних взаємовідносин між Україною та ЄС у контексті поглиблення євроінтеграційних процесів.

     Об’єктом  дослідження є процес формування та розвитку економічних відносин між Україною та Європейським Союзом.

     Предметом дослідження є головні зовнішньоекономічні пріоритети України та  ЄС у розвитку двостороннього співробітництва, форми і методи їх здійснення, аргументи на користь української європейської інтеграції та можливі подальші ініціативи України, необхідні для поглиблення співробітництва з ЄС.

     Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних спеціалістів про сутність, закономірності і механізми функціонування зовнішньоекономічних відносин України, наукові публікації, положення відповідних нормативно-правових документів національного законодавства, літературні джерела та джерела Інтернет. Зокрема, в Україні вивченню цих питань присвятили свої роботи В.Сіденко, А.Пехник, Д.Лук`яненко, В.Новицький, В.Паламарчук , А Філіпенко. Проблеми розширення Європейського Союзу на схід досліджуються в наукових роботах таких  іноземних  вчених як К.Дойч, А. Маршаль, Г.Авері, С.Андерсен, Є.Тиел. Проблеми переговорного процесу висвітлюються у роботах Крім того,були використані матеріали з міжнародних журналів, газет і європейських (таких наприклад як The Economist, Financial Times, Agence Europe), а також з українських інформаційних агентств (Укрінформ, УНІАН, Інтерфакс-Україна).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Об’єктивні передумови та фактори інтеграції України у європейські економічні структури

 

         Європейська інтеграція  є магістральним напрямком розвитку  України у XXI столітті. Набуття  асоційованого, а згодом і повного  членства в Європейському Союзі,  входження до європейського політичного  простору, утвердження України як впливової європейської держави повністю відповідає нашим національним інтересам. Одним з основних напрямків інтеграційного процесу, умовою набуття Україною повного членства в Європейському Союзі є адаптація, зближення та поступове приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄС.

       При дослідженні Загальнодержавної  програми адаптації законодавства  України до законодавства Європейського  Союзу важливим є визначення та аналіз механізму досягнення Україною набуття  членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правозастосування. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communataire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС), до держав, які мають намір вступити до нього. І це є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

       Розглядаючи конкретні заходи з адаптації  законодавства України до законодавства Європейського Союзу, необхідно уяснити програму дій щодо вступу України до Європейського Союзу. На геополітичну роль України впливає її характеристика як граничної країни. У цьому контексті є важливим рішення проблеми самоідентифікації України та пов’язаною з нею дилеми української зовнішньополітичної стратегії: співвідношення між європейською, євроатлантичною та євразійською парадигмами.

       Сутністю  європейської парадигми є функціонування демократичної системи правління, заснованої на повазі до основних прав і свобод, соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпеченні узгодження різноманітних інтересів у суспільстві, виходячи з ідей відкритості, толерантності і справедливості. Система співробітництва у рамках європейських цінностей, зокрема acquis communautaire, через різнорівневий механізм інтеграції України може забезпечити реформування суспільно-політичних інститутів з урахуванням своїх інтересів.

       Євроатлантична  парадигма у рамках НАТО свідчить про істотні труднощі у функціонуванні консенсусного механізму, оскільки він не завжди дозволяє обмежити надмірні амбіції США щодо нав’язування своєї системи цінностей. Разом з тим ЄС розглядає НАТО як структуру економічного характеру.

       Що  стосується перспективи європейської інтеграції України, то за результатами Лісабонського саміту 2008 р., спостерігається тенденція до поновлення процесів конституювання інститутів Європейського Союзу та формування мереживної структури публічної влади в рамках Європейських Співтовариств. На сьогодні міжнародна правосуб’єктність Європейського Союзу має незавершений характер: ЄС має міжнародну правосуб’єктність у рамках Європейського економічного співтовариства, у безпековій і зовнішній політиці та галузі поліції, юстиції і правосуддя (третя опора) є міждержавним об’єднанням. Таким чином, загалом Європейський Союз ще не можна розглядати як повноцінний суб’єкт міжнародного права наділеного суверенітетом. Скоріше слід вести мову по відношенню до Європейських Спільнот як до певної мережі публічної влади. У цьому контексті переосмислюється зміст суверенітету, який розмивається між поверхами влади згідно з принципами субсидіарності та пропорційності. В Україні існує чимало проблем із практичним впровадженням цих принципів-складових верховенства права. Цінність цих принципів важко переоцінити – йде мова про те, що вони становлять сутнісне ядро розуміння європейського принципу good governance (administration), що виражає запровадження конкретних механізмів ефективної та справедливої публічної влади [54]. Тому центральною проблемою конституційних перетворень стає трансформація інституційної основи ЄС, спрямована на її оптимізацію та процесуальні процедури.

       Лісабонський  саміт засвідчив відхід від концепту конституціоналізації Європейських Спільнот класичним шляхом заснування конституційного порядку Європейським Конвентом з наступною його ратифікацією національними парламентами/ рішеннями національних  
референдумів [38, с.1]. Рішення Лісабонського саміту впроваджуватимуться переважно на фаховому рівні – через ратифікацію цього міжнародного договору національними парламентами (за винятком Ірландії). Це відображає тенденцію в регіональній політиці інститутів Європейського Союзу діяти напряму із регіональними властями, минаючи рівень національної держави.

       У зв’язку з проведенням конституційної реформи в Україні її основним завданням у контексті євроінтеграційних процесів повинно стати: включення у текст Конституції застереження про повагу та впровадження європейських цінностей в Україні; визначення механізму делегування частини суверенних повноважень держави Європейським Спільнотам/ Європейському Союзу; конституційне закріплення принципів субсидіарності та пропорційності із визначенням інституційних та процедурних інструментів їх реалізації; послідовне втілення децентралізації публічної влади в Україні та визначення механізмів транскордонного співробітництва місцевих публічних властей із місцевими владами держав-членів Європейського Союзу; конкретизація у Конституції України зовнішньополітичних функцій держав у контексті загальноєвропейських цінностей.

       Якщо  взяти Європейську програму сусідства (ЄПС), то у її рамках досить складно  говорити про перспективи членства України в ЄС, оскільки офіційна позиція інститутів зводиться до того, що на передбачуваний термін це найкраща можливість для таких країн «… зміцнення співпраці між сусідами в такий спосіб, який не загрожує внутрішній рівновазі Європейського Союзу і не спонукає до нереалістичних амбіцій тих, хто одного дня планує вступити в ЄС» [21].

       Отже, ЄПС визначає критерії країн-сусідів саме таким чином, щоб потенційний кандидат не змінив обличчя самоідентифікації ЄС.

       Враховуючи  геополітику при здійсненні Україною заходів щодо євроінтеграції, слід мати на увазі, що Російська Федерація  здійснює тісну співпрацю із Європейськими Спільнотами у чотирьох стратегічних сферах, інтенсивність діалогу з яких досить висока. Відповідно зовнішньополітичний курс України на євроінтеграцію повинен бути чітко артикульований на національні інтереси. До Росії треба доносити позицію про наявність національних інтересів України, які Росія повинна поважати. З цією метою необхідно забезпечити диверсифікацію джерел енергопостачання та енергетичної безпеки загалом (реалізація проекту Одеса-Броди-Гданськ, відстоювання прийнятної ціни за транзит газу та нафти територією України тощо).

       Що  стосується НАТО, то вступ до Північноатлантичного альянсу часто розглядається  як засіб полегшення вступу країни-кандидата  до Європейського Союзу. Необхідною умовою для вступу до НАТО є виконання  Плану дій щодо членства, складовими якого є впровадження верховенства права, демократії, ефективного управління.

       Однак для українського суспільства вступ  у НАТО часто носить риторичний характер, про що свідчать радянські стереотипи бачення ролі цієї організації. Сьогодні питання про вступ України до НАТО не отримує підтримки більшості суспільства і тому потребує активної роз’яснювальної роботи. З іншого боку, вступ до НАТО дозволив б завершити реформування Збройних сил та поставити їх під цивільний контроль, що є важливим елементом демократії і конституціоналізму.

       В той же час Україні необхідно  наповнити реальним змістом діяльність ГУАМ, інтенсифікувати діалог із Вишеградською  групою, Організацією Чорноморського Економічного Співробітництва. Зокрема, у рамках діяльності ГУАМ необхідно сконцентрувати увагу на побудову нафтогону з Азербайджану через Грузію, транзитом Чорним морем до країн-членів Європейського Союзу.

       Одним із засобів поглиблення євроінтеграції України без вступу до ЄС існує  можливість приєднання до Договору про  Європейський економічний простір, який створює спільний європейський ринок, що базується на свободі руху капіталів, робочої сили, товарів та послуг. До складу ЄЕП входять як країни-члени ЄС, так і країни, які не є членами ЄС. Правові норми ЄЕП розглядаються як невід’ємна складова acquis communautaire, тобто правової спадщини ЄС, а тому втілення у національному законодавстві положень ЄЕЗ означає виконання стандартів, вироблених інститутами ЄС.

       У своїй діяльності ЄЕП спирається на власні інституції – Раду ЄЕП, Спільний комітет ЄЕП, Спільний парламентський комітет ЄЕП, що передбачає можливість опосередкованого впливу країн-членів ЄЕП впливати на процес прийняття рішень інститутами ЄС на стадії попередніх консультацій та узгодження позицій. Це дасть змогу Україні наблизити свою інтеграцію до ЄС.

       Питання державного суверенітету може постати  у випадку, якщо Україна, підписавши Договір про ЄЕЗ, вирішить також  увійти у склад Європейської асоціації  вільної торгівлі. Особливістю ЄАВТ є її «двоопорна основа», ядром якої виступають Наглядовий орган ЄАВТ та Суд ЄАВТ. Ці органи у своїй діяльності враховують acquis ЄС, зокрема Суд ЄАВТ спирається на прецедентне право Суду ЄС. Разом з тим, приєднання України до ЄЕП на перших етапах може мати наслідком підвищення рівня безробіття в окремих сферах економіки, залучення додаткових іноземних інвестицій, без яких можливий значний спад рівня розвитку окремих галузей економіки тощо. Тому Договір ЄЕП можна підписувати із відповідними застереженнями і паралельно проводити значну законопроектну роботу з метою прийняття необхідних законопроектів.