Валютний ринок

      Таблиця 1.2.1 – Класифікація інструментів валютного ринку

 

      Сьогодні валютний ринок — найбільший у світі. Існують такі види валютних угод: угода спот, форвард «аутрайт» і валютний своп (табл.1.2.2). 
 

      Таблиця 1.2.2 – Види валютних угод

 

      З організаційно-технічного погляду, валютний ринок — це певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, таких  як телеграф, телекс, телефон, різні  інформаційні системи, комп’ютерні  мережі «REUTERS», «Інтернет» та ін., які пов’язують між собою банки та біржі різних країн, що здійснюють валютні операції.

      Розглянемо  детальніше форми міжнародних розрахунків, які найчастіше застосовуються під  час здійснення зовнішньоекономічних операцій, механізм їх проведення, недоліки і переваги для експортерів та імпортерів.

      Існують такі основні форми розрахунків:

• переказ (телеграфних чи електронних) коштів із безстрокових

вкладів (депозитів до запитання);

• банківські векселі на пред’явника;
• комерційні тратти.

      Банківський переказ — операція банку з  виконання доручення клієнта  щодо переведення грошей в інший (зарубіжний) банк для виконання  його грошових зобов’язань.

      Здійснення  банківського переказу з наданням відповідних  документів уже на відвантажену продукцію  можна зобразити схематично (рис.1.2.2). 

      Рисунок 1.2.2 - Схема розрахунків за формою «банківський переказ» 

      Отже, послідовність дій при виконанні  операції «банківський переказ» така:

• експортер передає документи імпортеру за умовами контракту;
• імпортер виставляє платіжне доручення банку про перерахування

коштів;

• повідомлення (авізування) банку експортера про надходження

коштів;

• авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.

      За  зазначеною формою розрахунку здійснюються:

• авансові платежі (попередня оплата);
• сплата коштів за товарними документами;
• сплата коштів за товар після його отримання;
• сплата коштів за послуги арбітражу; 
• сплата коштів за штрафами, вимогами;
• погашення заборгованості за розрахунками;
• сплата коштів за перерозрахунками;
• сплата коштів за векселями, чеками тощо.

      Можна зробити висновок, що в кожному  контракті мають бути чітко та однозначно установлені умови проведення розрахунку.

      Якщо  контрактом передбачається попередня  сплата коштів (авансування), визначаються умови з авансового платежу: сума, або його частка в загальному платежі, валюта, умови перерахування коштів, термін платежу тощо.

      Якщо  контрактом передбачено банківський  переказ після відвантаження  товару, повинні бути визначені такі умови: сума платежу, валюта платежу, умови  перерахування коштів, термін платежу  тощо.

      Недоліком використання зазначеної форми розрахунку (крім авансових платежів) є затримка в часі надходження виручки до експортера.

Банківський вексель — вексель, виставлений банкоматом даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам (експортерам), погасивши в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

      Вексельна форма міжнародних розрахунків  передбачає використання векселя —  простого чи переказного. Простий вексель (боргове зобов’язання) — це безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі за наказом векселедавця чи пред’явника обумовлену суму грошей на вимогу або на фіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому.

      Рисунок1.2.3 - Форма простого векселя 

      Переказний  вексель — це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій особі (платникові) і підписаний особою, яка видала вексель про виплату на вимогу або на певну дату суми грошей третьому учасникові (одержувачу) за його наказом, або пред’явникові.

      У вексельній угоді беруть участь три  сторони:

• векселедавець (трасант) — особа, яка виписує вексель і дає наказ про

його  оплату;

• платник за векселем (трасат) — особа, якій адресований наказ про

оплату  векселя;

• одержувач грошей за векселем (бенефіціар) — особа, яка виставляє

вексель до оплати й отримує гроші за векселем. 

      Рисунок 1.2.4 - Форма переказного векселя

      Чек — різновид переказного векселя, де платником є банк. Чеки використовують фізичні та юридичні особи для взаємних розрахунків. Власник рахунка отримує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку (або більше цього залишку, якщо є домовленість про овердрафт).

      Необхідні реквізити чека: назва банку, безумовний наказ про оплату суми, одержувач  коштів, дата і місце виписування  чека, підпис чекодавця. Чек може мати довільну форму і бути виписаним  на звичайному аркуші паперу. Але, як правило, застосовується стандартна форма чека (див. рис.1.2.5).

      У верхньому правому куті чека зазначається кодовий номер банку, який використовується при сортуванні чеків. У нижньому рядку є цифри, надруковані магнітним  чорнилом, що використовуються при  комп’ютерній обробці чека: зліва  направо — номер чека, кодовий  номер банку, номер рахунка клієнта, сума чека.

      Аналогічно  векселю, залежно від того, на чию  користь виписано чек, розрізняють  такі види чеків:

• іменні (рау tо thе пате оf Н) — заплатіть тільки N;
• ордерні (рау tо thе order оf N) — заплатіть N або за його наказом;
• на пред’явників (рау tо thе bearer) — заплатіть пред’явникові.

      Чеки  можуть використовуватися за індосаментом (передавальний напис на зворотному боці чека). Цим самим власник  чека передає право отримання  грошей за чеком іншій особі.

      Рисунок 1.2.5 - Стандартна форма чека

      Комерційна  тратта (переказний комерційний вексель) — вимоги, виписані експертом чи кредитором на імпортера чи боржника.

      Телеграфний чи електронний переказ  — це такий спосіб платежу, коли покупець платить банку за необхідну валюту, а банк передає по телеграфному чи електронному зв’язку платіжні інструкції банку-кореспонденту, в якому зберігається валютний депозит. Цей метод зазвичай використовується при переказуванні великих сум.

      Альтернативою телеграфному переказу може бути поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцеві (одержувачу платежу). Наприклад, американський імпортер може здійснити поштовий переказ векселя на пред’явника на 138 000 євро своєму іноземному постачальникові. Спочатку він купує цей вексель на пред’явника в Чейз Манхетен банк (Chase Manhattan Bank) у Нью-Йорку. Потім тратта відправляється поштою іноземному продавцеві, що може одержати за нею платіж у Франкфурті-на-Майні в євро.

      Комерційні  тратти виставляються експортерами покупцеві чи банку покупця. Якщо ці тратти призначені до оплати в іноземній  валюті, то вони можуть і розглядатися як валюта. Експортер може віддати  розпорядження одному з банків, що обслуговують угоду, врахувати тратту, тобто дисконтувати (купити) її. 

  1.3 Механізм діяльності валютного ринку 

      Валютний  ринок працює таким чином. На моніторі комп'ютера постійно відображається інформація про поточні валютні  курси. Вони залежать від валютних курсів на основних валютних біржах, встановлених у попередній день, від кон'юнктури, можливостей банків та інших економічних  та політичних чинників. Для ухвалення  рішення про укладання угоди  з купівлі-продажу іноземної валюти банки обмінюються необхідною інформацією. Передача інформації здійснюється через мережу супутникового зв'язку, яка охоплює усі країни світу. Монітори встановлені в усіх банках та брокерських фірмах, які здійснюють торгівлю валютою. Банки вводять у пам'ять мережі власні валютні курси та умови й обсяги купівлі-продажу валют. Усі учасники мережі, набравши певний код, можуть отримати один від іншого інформацію, яка їх цікавить. Як правило, валютні і фінансові ринки країни працюють 8—9 годин. Але функціонування валютних ринків не припиняється ні на хвилину. Свою роботу в календарній добі вони починають на Далекому Сході, у Новій Зеландії (Веллінгтон), проходячи послідовно годинні пояси — у Сіднеї, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Москві, Франкфурті-на-Майні, Лондоні і закінчуючи день у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі. Ринки, розташовані в Сіднеї і Токіо, вже закриваються, коли починає роботу європейський валютний ринок.

      Відлік  годинних поясів традиційно ведеться від нульового меридіана, що проходить  через Гринвіч (передмістя Лондона), а час зветься світовим чи GMT (Greenwich Meridian Time). Залежно від сезону (літнього чи зимового) час у різних фінансових центрах земної кулі відрізняється від часу GMT на кількість годин, наведених у табл. 1.3.1.

      Таблиця 1.3.1 - Робота світових фінансових центрів у режимі реального часу