Валютний ринок

1. ВАЛЮТНИЙ  РИНОК: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ

 

Валютний  ринок — це:

• офіційні центри, де здійснюється купівля - продаж іноземних валют за

національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;

• сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій

купівлі-продажу  іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів;

• сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що з’єднують національні та

іноземні  банки й брокерські фірми;

• сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.

      Основні особливості сучасних валютних ринків:

• інтернаціоналізація валютних ринків;
• широке використання електронних засобів зв’язку;
• безперервність здійснення операцій;
• уніфікована техніка валютних операцій;
• страхування валютних та кредитних ризиків;
• переважання спекулятивних та арбітражних операцій над

комерційними;

• нестабільність валют.

      Функції валютних ринків:

• обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;
• формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;
• надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху

спекулятивних капіталів і інструментів для  цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

      Основний  товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

      Суб’єкти  валютного ринку:

• державні установи (переважно центральні банки та казначейства);
• юридичні та фізичні особи;
• комерційні банківські установи;
• валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

      Валютний  ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які  об’єднуються у світову систему.

      Класифікація  валютних ринків

• за сферою діяльності виділяють:
• міжнародний валютний ринок,
• регіональні валютні ринки,
• національний валютний ринок або внутрішній валютний ринок.
• по організації:
• біржовий валютний ринок,
• позабіржовий валютний ринок

 

1. Структура валютного ринку

 

      Залежно від обсягу і характеру валютних операцій, кількості використовуваних валют, рівня нормативно-правового  регулювання валютні ринки поділяються  на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).

      Міжнародні  валютні ринки обслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи міжнародний обмін товарами, послугами, рух капіталів. У результаті тривалої конкуренції сформувалися світові центри, де зосередилися найбільші банки і біржі, спеціалізовані кредитно-фінансові інституції. Міжнародні валютні ринки розташовані у світових фінансових центрах — у Західній Європі, США, на Далекому та Близькому Сході, в Південно-Східній Азії. Найбільшими є валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху, Токіо, Сінгапурі. На цих валютних ринках банки проводять операції з ключовими валютами, які широко використовуються у світовому платіжному обігу.

      Поряд із світовими центрами валютної торгівлі діють регіональні валютні ринки, наприклад у рамках європейської валютної системи, що виникла на основі регіональної економічної інтеграції країн Західної Європи.

      Національний (місцевий) валютний ринок — це ринок однієї держави. Під ним розуміється сукупність операцій, здійснюваних банками, що розташовані на території даної країни. Це, по-перше, операції банків з валютного обслуговування своїх клієнтів (компаній, приватних осіб, банків, що не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), а, по-друге, власні валютні операції уповноважених банків. У країнах з обмежувальним валютним законодавством офіційний валютний ринок звичайно доповнюється "чорним" (неофіційним ринком) і "сірим" ринком (на якому банки проводять операції з неконвертованими валютами).

      Національні (місцеві) валютні  ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни й обслуговують зв'язок зі світовими валютними центрами. Характер залучення національних ринків у операції міжнародного валютного ринку залежить від ступеня інтегрованості економіки країни у світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи й системи оподаткування, рівня валютного контролю і валютного регулювання (ступеня свободи дій нерезидентів на національному валютному і фондовому ринках), стабільності політичної системи країни і, нарешті, від зручності її географічного розташування.

      На  регіональних та національних валютних ринках здійснюються операції з певними  конвертованими валютами (сінгапурський  долар, Саудівський ріал, кувейтський  динар тощо.) Котирування валют, які  використовуються для валютних операцій у регіоні, відносно регулярно проводиться  регіональними банками, а валют  місцевого значення — банками, для  яких ця валюта є національною й  активно застосовується в угодах з місцевими клієнтами.

      Слід  зазначити, що з розвитком технологій поділ валютних ринків на міжнародні, регіональні та місцеві набирає  доволі умовного характеру, оскільки на всіх цих ринках можуть проводитись операції з валютами, які широко використовуються для міжнародних розрахунків. Фактично валютний ринок набув відносної організаційної цілісності у глобальному масштабі.

      Організовані та неорганізовані валютні ринки

      Організованим ринком є біржовий валютний ринок. Валютна  біржа — як правило не комерційне підприємство, оскільки її основне  завдання полягає не в одержанні  прибутку, а в організації торгів валютою й у мобілізації тимчасово  вільних валютних коштів. У деяких країнах (наприклад, у Японії, скандинавських країнах, у Франції та ін.) функціями  валютних бірж є встановлення курсу  валюти або фіксація довідкових курсів валют.

      Переважна частина валютних операцій (понад 90 %) здійснюється на неорганізованому —  позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери проводять операції з використанням  електронного й супутникового зв'язку.

Більшість валютних операцій проводяться через  банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків-корес-пондентів. Це дає змогу здійснювати валютні  операції безготівковим шляхом. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними. Серед  комерційних банків чи інших учасників  валютного ринку є дилери, які "грають" на пониження ("ведмеді") або на підвищення ("бики") курсу  валют.

      Відповідно  до валютного законодавства більшості  країн права банків на проведення всіх або деяких валютних операцій є об'єктом валютного регулювання  та валютного контролю. Банки, яким надане право на проведення валютних операцій, самостійно можуть здійснювати  їх з урахуванням законодавчо  визначених обмежень. Не всі девізні  банки можуть повною мірою брати  участь в операціях валютного  ринку. Величина банку, його репутація, розвиток мережі закордонних відділень  та філій, обсяг здійснюваних через  банк міжнародних розрахунків —  ці фактори безпосередньо впливають на його роль на валютних ринках. Крім того, певне значення мають періодичне запровадження валютних обмежень, стан зв'язку в місці, де розташований банк, політика банку. Найбільший обсяг валютних операцій припадає на транснаціональні великі банки Японії, США, Великої Британії, Німеччини, Швейцарії, Франції та інших розвинутих країн. Транснаціональні банки мають значні конкурентні переваги в боротьбі за вигідні угоди. Завдяки наявності мережі закордонних відділень вони цілодобово проводять валютні операції, по черзі використовуючи свої відділення залежно від часу роботи валютних ринків.

      На  міжнародному міжбанківському валютному  ринку представлені також банки, що спеціалізуються на проведенні операцій з однією або з деякими валютами і встановлюють ціни, як правило, на стандартні суми (5 млн, 10 млн дол. США).

      Міжбанківський  ринок залежно від видів угод з валютою може мати три сегменти:

      1) спот-ринок (ринок торгівлі з  негайним постачанням валюти; на  нього припадає приблизно 65 % усього  обороту валюти);

      2) форвардний ринок (ринок угод  на термін, на якому здійснюється  до 10 % валютних операцій);

      3) своп-ринок (ринок, що об'єднує  операції з купівлі-продажу валюти  на умовах "спот" і "форвард"; на ньому, за деякими оцінками, проводиться до 25 % усіх валютних  операцій).

      Валютний  відділ комерційного банку складається, як правило, з двох підрозділів: дилерського  офісу (front-office), завданням якого є укладання валютних угод; операційного офісу (back-office), у функції якого входять перевірка документів, облік та перерахування валюти.

      Міжбанківський  ринок поділяється на прямий та брокерський. Брокерські (маклерські) фірми, котрі, працюючи з конкретним банком, виступають як посередники між продавцем  і покупцем валюти, здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій. До переваг роботи через брокера можна віднести анонімність при здійсненні угод, безперервність процесу котирування, можливість пропонувати власні ціни.

      Брокерські  фірми стягують за посередництво  комісію — "куртаж " (у середньому 30 дол. США за кожний контракт). У  міжнародній практиці поширена система  нарахування брокерської комісії, згідно з якою покупець та продавець  валюти сплачують брокерові по 50 % брокерської винагороди. Зазначені  суми не включаються в котирування  та, як правило, виплачуються контрагентами  щомісячно безпосередньо брокеру. З розвитком електронних засобів  міжбанківського зв'язку і здійснення валютних операцій значення брокерських  фірм на міжбанківському ринку зменшилося, хоча вони надалі відіграють вагому роль в операціях приватних осіб та невеликих фірм.

      Спеціалізація валютних ринків

      За  спеціалізацією валютні  ринки можна підрозділити на:

      • ринки процентних ставок на іноземні валюти;

      • ринки конверсійних операцій;

      • ринки окремих розрахункових  одиниць.

      За  видами валютних операцій:

      • спот-ринки;

      • форвард-ринки;

      • ф 'ючерсні ринки;

      • своп-ринки.

      За  об'єктами торгівлі валютні ринки  можуть мати такі сегменти:

      • форексний ринок, де торгують безготівковою  валютою (форексом). За безготівкового обороту безготівкові активи, якими  оперує валютний відділ банку, становлять залишки з рахунків у іноземній  валюті. Необхідні платежі здійснюються з одного рахунку на інший засобом  бухгалтерських записів. Як правило, на внески в іноземній валюті нараховуються  проценти;

      • готівковий (банкнотний) ринок, де валюта фізично рухається у просторі. При цьому підвищуються витрати  на транспортування, охорону, страхування, зберігання валюти, підвищується спред із котирування іноземних банків. Фізичне зберігання у спеціальних сховищах, без процентів.

 Крім того, залежно від характеру дій  з валютного регулювання та валютних обмежень можна виділити вільні та невільні (обмежені) валютні ринки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Рисунок 1.1 – Структура валютного ринку 

      1.2 Інструменти валютного ринку та форми міжнародних розрахунків 

      Валютні ринки дають змогу здійснювати обмін однієї валюти на іншу. Існують дві категорії інструментів валютного ринку:

• валютні операції; 
• деривативи.

      Хоча  деякі з них (рис.1.2.1) не можна повною мірою вважати «інструментами», така класифікація допомагає зрозуміти природу валютних ринків і сутність процесів, що відбуваються на них. Валютні операції поділяються на такі групи:

• валютні операції спот;
• форвардні валютні операції.

      Рисунок 1.2.1 – Інструменти валютного ринку 

      Валютно-процентні  свопи нерідко мають термін більше одного року. Класифікацію інструментів валютного ринку наведено в табл. 1.2.1.