Сутність та зміст терміну «інновації» за В.Кременем

3

НАУКОВА РОБОТА НА ТЕМУ

«МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ УКРАЇНИ»

ШИФР РОБОТИ «ФЕНОМЕН 2010»

АНОТАЦІЯ

на студентську наукову роботу під шифром «Феномен 2010»

Актуальність дослідження питання  реформування системи державного управління для забезпечення інноваційного розвитку України, а також необхідність формування еліти інноваційного прориву обумовлюється тим, що Україна сьогодні функціонує за рахунок побудови державного устрою поточного управління, а не стратегічного, який би забезпечував розвиток країни за інноваційною моделлю. Вже десять років Україна несе значні втрати, оскільки система державного управління не відповідає поставленому ще у 2000 році Л. Кучмою завданню побудувати інноваційну модель економіки України.

Мета: розробка методологічних рекомендацій щодо поліпшення управління інноваційним розвитком України.

В роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

досліджено феномен інновації та креативи інноваційного мислення в осягненні динаміки світу,

проведено аналіз необхідності реформування системи державного управління,

визначено шляхи підготовки еліти інноваційного прориву.

Методи: системний аналіз механізму управління регіонами України, структурно-логічний аналіз наукових понять, структурний аналіз масивів інформації, синтез нових управлінських рішень.

Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 30 сторінках, у тому числі список використаних джерел із 24 найменувань приведений на 2 сторінках.

ІННОВАЦІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ, ГРОМАДА, ІНТЕЛЕКТ, ТВОРЧІСТЬ, ЕЛІТНИЙ МЕНЕДЖЕР

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4

1. АНАЛІЗ НОВОГО ЗМІСТУ ТЕРМІНА «ІННОВАЦІЇ»..................................6

1.1. Сутність та зміст терміну «інновації» за В.Кременем..................................6

1.2.  Креативи інноваційного мислення в осягненні динаміки світу................10

2.      ВИЗНАЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ МАЙБУТНЬОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ УКРАЇНИ......................................................................................14

2.1. Курс держави на розвиток України за інноваційною моделлю.................14

2.2. Перехід до управління розвитком територіальних громад........................16

3.РОЗГЛЯД ПРОЕКТУ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ЕЛІТИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОРИВУ............................................................................21

3.1. Шлях до інтелектуалізації.............................................................................21

3.2. Формування елітного менеджера.................................................................23

3.3. Формування кадрового потенціалу для забеспечення інноваційного розвитку.................................................................................................................26

ВИСНОВКИ..........................................................................................................28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................29

ВСТУП

Україна вступила у ХХI століття державою, що динамічно розвивається і прагне більш активно включитися у світові суспільно-економічні процеси,  інтегруватися в європейське співтовариство і взяла курс на інноваційну модель розвитку. Головною метою становлення та розвитку держави є її соціальна переорієнтація економічної політики, яка сприятиме забезпеченню прогресивного розвитку України, успішному вирішенню проблем соціального і економічного розвитку, підвищенню добробуту та забезпеченню гідного життя кожній людині.

Така спрямованість розвитку потребує нових підходів до використання економічного, людського та природно-ресурсного потенціалу регіонів країни. Але сьогодні спостерігається нерівномірність регіонального розвитку і рівня життя населення, що створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, загрожує  територіальній цілісності країни, стримує динаміку соціально-економічних показників, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. Також важливою проблемою є становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин «центр – регіони», яка  потребує формування і реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координування діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Наслідком цих проблем стало те, що Україна сьогодні функціонує за рахунок побудови державного устрою поточного управління, а не стратегічного, який би забезпечував розвиток країни за інноваційною моделлю. Тому актуальним виступає питання реформування системи державного управління для забезпечення інноваційного розвитку України, а також необхідність формування еліти інноваційного прориву.

Метою роботи є розробка методологічних рекомендацій щодо поліпшення управління інноваційним розвитком України. У процесі дослідження було вирішено наступні завдання:

досліджено феномен інновації та креативи інноваційного мислення в осягненні динаміки світу,

проведено аналіз необхідності реформування системи державного управління,

визначено шляхи підготовки еліти інноваційного прориву.

Головний результат дослідження – вперше розглянуто феномен «інновації» та запропоновано засіб його використання у створені механізму управління інноваційним розвитком України.

Об’єктом роботи є система державного управління розвитком регіонів України.

Предметом дослідження виступив зміст організаційно-управлінської діяльності державних менеджерів регіонів України.

Для виконання аналізу було використано наступні методи: системний аналіз механізму управління регіонами України, структурно-логічний аналіз наукових понять, структурний аналіз масивів інформації, синтез нових управлінських рішень.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ НОВОГО ЗМІСТУ ТЕРМІНА «ІННОВАЦІЇ

1.1. Сутність та зміст терміну «інновації» за В.Кременем

Трансформація економіки України у зв'язку з переходом до ринкових відносин і пов'язане з цим наростаюче відставання її економіко-виробничих та соціально-економічних показників від більшості країн світу зумовили визначення пріоритетності інноваційного шляху розвитку країни. Адже інноваційна діяльність не лише посідає важливе місце у конкурентному ринковому середовищі, а й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Саме фактор інноваційної діяльності спричинив стрімке економічне зростання передових країн світу, а підтримання високої інноваційної активності дозволяє їм не втрачати своїх конкурентних переваг.

Сьогодні інновація, принаймні в нашій країні, стає головним об'єктом вивчення. Очевидно, наповненість «світу людини» знаннями, доступність вищої освіти, Інтернет, сучасні телекомунікації, суб'єктивізація об'єктивного буття і багатого іншого зробили життя знеособленим, уніфікованим, у певному значенні однаковим. Що і стало однією з причин підвищеного інтересу до інновації. Втім, кожна епоха, досягнувши певного апогею, реалізувавши свої можливості в науці, техніці, культурі, в обов'язковому порядку вимагає нового. I чим ближче до нас, чим інтенсивніші біг часу, тим більше потрібне це нове. Ця обставина особливо відчутна з початку епохи підприємництва, виникнення «духу капіталізму» (М. Вебер).

Інновація завжди потрібна, завжди викликає до себе посилену увагу та дослідницький інтерес. У широкому плані під інноваційною діяльністю розуміють усі наукові, технологічні, теоретичні, організаційні, фінансові й комерційні дії, що реально приводять до здійснення інновацій або задумані з цією метою. До інноваційної діяльності входять також дослідження і розробки, не пов'язані прямо з підготовкою конкретної інновації.

Більш конкретно під інновацією розуміють також введення у вжиток будь-якого нового або значно вдосконаленого продукту (товару або послугу), ідеї, теорії, процесу, нового методу. Інновація завжди пов'язана з новим організаційним, продуктивним підходом у діяльності підприємства, а також організації діяльності в політиці, культурі, творчості.

Ознакою інновації є вимога, щоб продукт, процес, метод, ідея, концепція, організація були для суспільства, колективу, країни, підприємства новими або значно кращими. В такому випадку до інновацій належать продукти, процеси, теорії, концепції методи, які створені першими. Ознакою інновації є те, що продукт, ідея, теорія, метод повинні бути впроваджені. У свою чергу нове або вдосконалене є впровадженим, якщо воно реалізується в суспільстві. Отже, нові виробничі процеси, методи, ідеї, теорії є впровадженими, коли їх починають дійсно використовувати в багатогранній суспільно-економічній діяльності.

Вітчизняній, як і світовій, науці властива багатогранність поглядів на сутність поняття «інновація». I це не дивно, бо, як зауважив відомий американський футуролог Е. Тоффлер, серед проблем, з якими стикаються бізнес, політика, культура, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень [21]. Про це свідчать ті характеристики і визначення, які демонструють сучасна соціальна філософія, економічна теорія, політологія, міжнародне право та інші науки. Зокрема, під їх кутом зору інновація — нововведення, яке недостатньо поширене у суспільному виробництві; нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо в організацію виробництва, управління підприємством, галуззю, колективом, певним процесом; кінцевий результат упровадження досягнень науково-технічного процесу з метою отримання економічного, соціального, політичного, екологічного, мистецького науково-технічного або іншого ефекту; форма керованого розвитку вже існуючих систем. Інновація — це процес, під час якого винахід або відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний, соціальний, культурний, світоглядний, політичний ефект. Зрештою, інновація — нове застосування науково-технічних знань, що забезпечує ринковий успіх.

Інновації відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку загальнолюдської цивілізації та, зокрема, кожної окремої держави, відповідно більшість сучасних держав намагаються створити та постійно вдосконалювати спеціальні інфраструктури для підтримки процесу створення і впровадження інновацій. Інноваційність розглядається як загальна властивість, притаманна культурі в цілому й окремим ії складовим, як істинно людська потреба і за своєю мотивацією є «нормальним природним явищем» (Б. Санто). Потреба вивчення інновації породжує інноватику, котра означає новий напрям у філософсько-економічній думці щодо вивчення зазначеної проблеми.

Людство завжди прагнуло до нового, але сьогодні проблема інновації як ніколи викликала всезагальну увагу і широку дискусію в науковому середовищі. Аналіз показує, що західні дослідники (Б. Санто, В. Д. Хартман, Б. Твіс, Г. Перлакі, Е. Менсфілд, Р. Фостер, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін.) трактують категорії інноватики залежно від об'єкта та предмета свого дослідження. Інновація — це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які сприяють появі на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання.

На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твіса, нововведення — процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, — пише Б. Твіс, — що об'єднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання» [20].

Німецький економіст Ф. Хаберланд переконаний, що «нововведення охоплює науково-технічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки» [6].

На думку Б. Санто, інновація — це суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск), її поява на ринку може принести додатковий дохід [13].

Bидатний австрійський мислитель-економіст Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену «підприємницьким духом». Саме Й. Шумпетер уперше увів у науковий лексикон термін «інновація», що в буквальному перекладі означає втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу» [24]. Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, нова її комбінація.

Не дивлячись на таке різноманіття сутності інновації, проте саме вона стає джерелом розвитку і прибутку як окремої організації, так і суспільства в цілому [24].

Однією з важливих ознак певного інноваційного продукту є рівень його новизни. Цей рівень показує кількість знань і якість, втілених у нововведенні. Є загальноприйнята думка про два рівні новизни.

Перший — нововведення (інновації) на базі нових знань, створених на основі пізнання нових законів та закономірностей. Це базисні (радикальні) нововведення, які докорінно здатні змінити різні види діяльності суспільства (наприклад: винахід двигуна внутрішнього згоряння, електроенергетика, електроніка і т. ін.). Зведення базисних інновацій потребує перебудови цілої низки суміжних виробництв, впровадження нових методів організації виробничого процесу, організації праці, структури управління, вони змінюють види діяльності та життя суспільства в цілому. Наприклад, розвиток залізничного транспорту, авіації, космонавтики, електроніки і т. ін.