Суть валютних відносин

    Золото  грає важливу роль у міжнародних  кредитних відносинах. Враховуючи значення золотих резервів, держави прагнуть підтримувати їх на певному рівні  на випадок політичних, економічних, військових ускладнень. Центральні банки  бережуть золоті запаси, зберігши їх майже незмінними з 1973 року., А деякі з них купували золото на аукціонах для поповнення державних запасів.

    Центральні  банки використовують свої золоті резерви  для угод "своп", забезпечення міжнародних кредитів з метою  покриття дефіциту платіжного балансу і оплати зовнішніх боргів. Періодично частину золота продають для поповнення валютних резервів. Золото збережено в активах (10 - 15%) Європейського центрального банку, що здійснює емісію євро з 1999 року.

    На  противагу демонетизації європейське валютне співробітництво засноване на частковому використанні золота в операціях між центральними банками та Європейським Фондом Валютного Співробітництва.

    Таким чином, золото і в сучасних умовах зберігає певні якості валютного  металу, тобто надзвичайних світових грошей. 

3. Валютний  курс і фактори, що впливають на його формування

    Важливим  елементом валютної системи є  валютний курс, так як розвиток міжнародних  економічних відносин вимагає вимірювання  вартісного співвідношення валют різних країн. Застосовуючи термінологію ринкової економіки, можна сказати, що валютний курс представляє собою вартість грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошовій одиниці іншої країни.

    Встановлення  валютного курсу називається  котируванням валюти. Без неї неможливо уявити валютні відносини. Котирування валюти необхідна:

    1) для організації обмінних операцій;

    2) при розрахунках за зовнішньоекономічними  операціями, у тому числі при  торгівлі товарами, виконання різних  робіт і послуг;

    3) для порівняння цін світових та національних ринків;

    4) при русі капіталів та кредитів;

    5) для періодичної переоцінки залишків  коштів в іноземній валюті  на рахунках господарюючих суб'єктів  у банках та ін[9].

    Як  будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від ряду факторів. Серед них можна виділити наступні:

    1. Зростання національного доходу  зумовлює підвищений попит на  іноземні товари. У свою чергу,  товарний імпорт збільшує відлив іноземної валюти, що може призвести до зростання її курсу.

    2. Темп інфляції є своєрідною  віссю валютного курсу. Чим  вищий темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо  не протидіють інші фактори.  Такий взаємозв'язок можна виявити  і простежити за її динамікою з масовим відомостями двох і більше років.

    3. Стан платіжного балансу має  істотний вплив на зміну курсу  національної валюти. Активний платіжний  баланс сприяє підвищенню курсу  національної валюти, так як при  цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс створює тенденцію до зниження курсу національної валюти: боржники-резиденти обмінюють її на іноземну валюту з метою погасити свої зовнішні боргові зобов'язання.

    4. Валютна політика спрямована  на підвищення або зниження валютного курсу, виходячи з мети його формування. На ринку складається реальний валютний курс. Він відображає стан економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Валютно-економічна політика держави, роблячи вплив на динаміку валютного курсу через механізм попиту та пропозиції валюти на валютних ринках, часто супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень.

    5. Розмір процентних ставок у  різних країнах впливає на  валютний курс в силу двох  основних обставин. По-перше, підвищена процентна ставка стимулює приплив іноземних капіталів, а її низький рівень заохочує відлив капіталів за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на активність валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

    6. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції безпосередньо впливають на валютний курс. Характерною рисою валютних ринків є те, що вони швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно обмінюють її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції.

    7. Рівень розвитку фондового ринку  може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку країни від обміну на ВКВ. Практика свідчить, що в сучасних умовах конкурентною валютним ринком є ринок цінних паперів (акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів): він залучає кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

    8. Ступінь довіри до валюти на  національному та міжнародних  ринках, яка визначається станом  економіки і політичною обстановкою  в країні, безпосередньо впливає на валютний курс. Дилери враховують не тільки темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту і пропозиції по кожній окремо взятій валюті, але і перспективи динаміки цих та інших показників[9]. 

4. Методи регулювання валютного курсу

    Основними методами регулювання валютного  курсу є валютна інтервенція, дисконтна політика, девальвація  і ревальвація.

    Валютна інтервенція характеризується прямим втручанням центрального банку (ЦБ) у  валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком іноземної валюти. ЦБ купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли виникає підвищений попит на інвалюту при її високому курсі. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти[4].

    Беручи  до уваги, що резерви інвалюти завжди обмежені, здійснення валютної інтервенції  можливе лише за умови, що неврівноваженість  платіжного балансу є незначною  і характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Валютна інтервенція часто використовується для підтримки курсу національної валюти на більш низькому рівні з метою здійснення валютного демпінгу. Це зводиться до знецінення національної валюти і нарощування експорту товарів за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головним його умовою є зниження курсу національної валюти в більш високих темпах, в порівнянні з темпами падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Для валютного демпінгу характерними є наступні моменти:

    -по-перше, експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижче середньосвітових;

    -по-друге, джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну;

    -по-третє, вивезення товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерам.

    Демпінгова  ціна може бути нижче навіть собівартості виробництва. Однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки в цьому випадку не виключається можливість виникнення конкуренції з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами.

    Дисконтна політика характеризується підвищенням  або зниженням облікової ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи облікову ставку в періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча. Це сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років минулого століття адміністрація США проводила політику високих процентних ставок і курсу долара. Це стимулювало (поряд з іншими факторами) приплив інвестицій у країну із Західної Європи та Японії. З 1980 по 1984 рік їх розмір склав більше 500 млрд. доларів США. У результаті курс долара підвищився, а курс валют країн-інвесторів під впливом цього чинника знизився.

    Безумовно, такий спосіб вирішення внутрішньодержавних  проблем може бути ефективним тільки за умови, що рух капіталів між країнами обумовлено більш прибутковим їх розміщенням. Отже, підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом нарощування та збереження капіталів у країні.

    Девальвація і ревальвація традиційно використовуються для валютного регулювання. Їхня суть зводиться до зниження або підвищення курсу національної валюти внаслідок інфляції, неврівноваженості платіжного балансу, розриву між купівельною спроможністю зіставлюваних валютно-грошових одиниць. До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням ваги металу в грошовій одиниці, а ревальвація - його підвищенням.

    У сучасних умовах девальвація та ревальвація  не є засобами стабілізації валютного  курсу. Вони являють собою всього лише спосіб приведення у тимчасове відповідність офіційного курсу з дійсним, що склався на валютному ринку. Наприклад, в межах Західної Європи за останні двадцять років офіційно проводилися багаторазові девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки ФРН, голландського гульдена та ін.) При «плаваючих» валютних курсах девальвація та ревальвація відбуваються, як правило, стихійно. Втім, девальвація часто здійснюється свідомо: знижуючи офіційний курс національної валюти, домагаються стимулювання експорту та стримування імпорту. 

5. Режими  валютного курсу

    Котирування валютного курсу багато в чому залежить від порядку встановлення курсових співвідношень між валютами, тобто від режиму валютного курсу. Розрізняють фіксований та «плаваючий» курси валют, а також їхні варіанти, що поєднують у різних комбінаціях окремі елементи фіксованого і «плаваючого» курсів[6].

    Режим фіксованого валютного курсу  зазвичай встановлюється в країнах  з жорсткими валютними обмеженнями  та неконвертованій валютою. Для нього характерно те, що центральний банк встановлює курс національної валюти на певному рівні по відношенню до якоїсь валюті. Нею може бути валюта будь-якої конкретної країни, або «валютна корзина» (зазвичай в неї входять валюти основних торговельно-економічних партнерів), СДР або будь-яка інша міжнародна грошова одиниця. Особливість фіксованого курсу полягає в тому, що він протягом більш-менш тривалого часу (декількох років або декількох місяців) залишається незмінним і не залежить від зміни попиту та пропозиції на валюту. Зміна фіксованого курсу відбувається в результаті його офіційного перегляду (девальвації - зниження або ревальвації - підвищення). На сучасному етапі зовнішньоекономічних відносин режим фіксованого валютного курсу застосовують в основному країни, що розвиваються.

    Режим вільного плавання передбачає встановлення валютних курсів на валютному ринку. Режим «плаваючого (гнучкого, що коливається)» курсу валют характерний для країн, де валютні обмеження незначні або взагалі відсутні. При такому режимі курс валюти відносно вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції. Втім, це не виключає проведення центральним банком тих чи інших заходів, спрямованих на регулювання валютних відносин.

    До  проміжних режимів валютного  курсу можна віднести різні варіанти між фіксованим і «плаваючим» режимами. Розглянемо деякі з них.

    Режим «ковзаючої фіксації» передбачає, що центральний банк щодня встановлює валютний курс, виходячи з певних показників: рівня інфляції, стану платіжного балансу, зміни величини офіційних золотовалютних резервів і ін.

    Режим валютного коридору характеризується тим, що центральний банк передбачає коливання валютного курсу в  межах між верхнім і нижнім рівнем. Режим «валютного коридору» називають режимом «м'яких фіксації» (якщо встановлені вузькі межі коливання) або режимом «керованого плавання» (якщо коридор досить широкий). Чим ширше «коридор», тим більшою мірою рух валютного курсу відповідає реальному співвідношенню ринкового попиту та пропозиції на валюту;