Социальная политика

Політика повної зайнятості склалася в нашому суспільстві внаслідок  панування теорії і практики примітивного комунізму, що були розкритиковані К. Марксом ще в ранніх його роботах. Вона була результатом нерозвинених виробничих відносин соціалізму і низького рівня розвитку продуктивних сил, переваги екстенсивних методів господарювання.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це певною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку робочої сили взагалі.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва (рис.4).

               

 

            Рис.4. Основні сегменти сучасного ринку робочої сили

 

Повна зайнятість перетворилася в  нашому суспільстві в поголовну  зайнятість маломобільної робочої сили, що звикла одержувати низьку заробітну плату не за працю, а за робоче місце. Значна частина працівників і зараз зайнята некваліфікованою робочою працею в сфері виробництва. Ця модель використання трудових ресурсів націлена на дешеву робочу силу з нерозвиненими сучасними потребами і великою кількістю безкоштовних соціальних послуг досить низької якості.

Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці резерви формами безробіття.

Сказане дає можливість зрозуміти  концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР, економічна політика якого визначала близьку і далеку перспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства.

Ці тенденції в Україні досі ще не подолані, хоча в наш час немає відвертих захисників державного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудового потенціалу.

Тенденції цієї структури в 1985-2001 рр. відображені в таблиці 1.

 

Таблиця 1

Динаміка кількості населення, зайнятого в усіх сферах економічного життя України, млн. чол.

млн.чол

№ п/п	Галузі(сфери економічної діяльності)	1985	1991	1995	1998	2001
1	Промисловість	8,0	7,8	5,8	5,3	5,0
2	Сільське (включаючи особисте підсобне) і лісове господарство	5,4	4,9	5,3	5,1	5,0
3	Будівництво	2,0	2,4	1,5	1,4	1,3
4	Транспорт і зв'язок	2,1	1,8	1,5	1,4	1,3
5	Торгівля, і громадське харчування, матеріально – технічне постачання та збут, заготівлі	2,0	1,9	1,6	1,5	1,5
6	Житлово–комунальне господарство та невиробничі види побутового обслуговування	0.9	1,0	0,8	0,8	0,8
7	Охорона здоров'я, фізкультура та соціальне забезпечення	1,3	1,5	1,5	1,5	1,5
8	Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування виробництва.	2,9	3,0	2,6	2,5	2,4
9	Фінансування,  кредитування, та страхування	0,1	0,1	0,2	0,2	0,2
10	Апарат органів державного та господарського управління, кооперативних і громадських організацій	0,4	0,5	0,7	0,7	0,7
11	Інші галузі	0,5	0,2	0,5	0,5	0,5
12	Зайнято в інших сферах економічної  діяльності	0,0	0,0	1,7	2,3	2,4
Всього зайнято у  галузях економіки		25,6	25,0	22,0	20,9	20,2
Всього зайнято населення		25,6	25,0	23,7	23,2	22,6

    

Ігнорується зворотний зв'язок - “  виробництво - людина”. Виробництво націлене в основному на свої цілі і вирішує свої задачі. При відсутності соціального орієнтованого суспільного виробництва така політика стосовно до трудових ресурсів породила деформації:  зниження народжуваності, простого відтворення робочої сили, погане виховання дітей, низький рівень кваліфікації й утворення робочої сили і т.п. Повна зайнятість - це добровільна трудова служба, організована по військовому зразку (“ хто не працює той не їсть”, мається на увазі тільки державний сектор). З погляду держави, вона була кращим способом забезпечення всіх робітниками місцями і мінімальними засобами існування, а також тотальним контролем за населенням.

При цьому  зайнятість характеризувалася великими диспропорціями: поруч з надлишком  робочої сили в одних сферах і видах діяльності існує колосальний дефіцит робочих кадрів в інші ( на 100 верстатів, що працюють в одну зміну, приходиться 60 працівників, п'ята частина машин простоює в автопарках через відсутність водіїв, не дістає доярок, механізаторів і будівельників).

Тому в другій половині 80-х років  була визначена й одержала офіційне схвалення концепція ефективної зайнятості. Це не поголовна, а соціально  орієнтована зайнятість, основними  компонентами якої є: скорочення (ліквідація в майбутньому) важкої, примітивної, некваліфікованої праці; стимулювання гнучких форм зайнятості, що дає можливість забезпечити роботою всіх бажаючих працювати настільки, наскільки вони цього бажають; формування соціального партнерства працюючих по найму з адміністрацією, що передбачає можливість ведення   переговорів за умовами й оплатою праці; свобода вибору місця роботи з погляду форми власності (держ. підприємство, приватне, кооперативне, колективне, суспільне і т.п.); посилення зв'язку оплати праці з кінцевим результатом, ліквідація принципу оплати за вихід на робоче місце; визнання суспільно повноцінної роботи в родині; уведення мінімуму і ліквідація максимуму заробітної плати.

Ефективна зайнятість - це модель розвитку і використання кваліфікованої, дорогої і мобільної робочої сили, орієнтованої на переоцінку її зростаючих матеріально-побутових потреб. Велику роль у реалізації концепції ефективної зайнятості повинні грати державна служба працевлаштування, заснований державою фонд поліпшення зайнятості (відрахування на нього складають 1% від фонду заробітної плати незалежно від форми власності).  Необхідно організувати також службу прогнозування процесів, що відбуваються в сфері попиту та пропозиції праці, розробляти програми перетворення усіх форм рівнів утворення і навчання, підготовки і перепідготовки робочих кадрів. Політика ефективної зайнятості є більш раціональної, соціально спрямованої, що відповідає вимогам ринку робочої сили, що формується.

2.2.Проблеми соціальної політики  в Україні

 

Економіка суверенної України перебуває  на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою.

У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. У цьому зв'язку буде доцільним звернутися до офіційної статистики, в якій відображено сучасний стан ринку праці в Україні (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Чисельність і освітній рівень безробітних  в Україні та її  регіонах (на 1 січня 2002 р.)

Області	Безробіття		У віці років		З них мають освіту
	(тис. чол.)	18-19	20-29	вищу	Серед. спец.	Загал. серед.
Україна	70,5	4,8	22,7	24,2	25,1	18,9
Республіка Крим	1,8	0,1	0,4	1.0	0,5	0,2
Вінницька	0.8	0,0	0,3	0,3	0,3	0,2
Волинська	2,1	0,1	0,7	0,7	0,7	0,6
Дніпропетровська	3,4	0,1	1,1	1,5	1,8	1,6
Донецька	5,4	0,4	1,7	2,1	2,3	0,8
Житомирська	3,3	0,3	1,3	0,6	1.2	1.2
Закарпатська	2,5	0,2	0,9	0,5	0,8	1.1
Запорізька	2,1	0,1	0,5	0,6	0,7	0,6
Івано-Франківська	6.2	0,6	2,2	1.2	2,3	2,3
Київська (без Києва)	2,3	0.2	0,8	0,6	1,0	0,7
Кіровоградська	2,1	0.2	0.8	0.5	0,7	0,8
Луганська	2,2	0,1	0,7	0,9	0,8	0,5
Львівська	7,1	0.6	2.6	2,8	2,2	0,9
Миколаївська	1,8	0,1	0,5	0,7	0,6	0,4
Одеська	2,8	0,1	0,6	1,1	1.0	0,6
Полтавська	2,5	0,1	0,8	0,9	0,9	0,6
Рівненська	2,6	0,2	0,9	0,8	0,7	1,0
Сумська	2,0	1,0	0,6	0,5	0,8	0,7
Тернопільська	4,1	0,3	1.7	1.6	1,6	1.9
Харківська	1.0	0,0	0,2	1,6	0,2	0.1
Херсонська	1.9	0,1	0,5	0,6	0,8	0,5
Черкаська	1,0	0,1	0.3	0,3	0,5	0,1
Хмельницька	3,4	0,3	1,1	0,9	0,3	1,1
Чернівецька	1,1	0,1	0,3	0,3	0,4	0,4
Чернігівська	1,9	0,2	0,6	0.4	0,7	0,8
Київ	3,2	0,1	0,6	2,2	0,8	0,2

 

Дані таблиці свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що працевлаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша - недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися.

Незважаючи на велику кількість  незайнятого населення, підприємства України в 1992 р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. — робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється.

Світовий досвід виробив дві  головні концепції антиінфляційних  заходів, що спираються  на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це - заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності.

Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням  жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий - це індексація доходів, застосування механізму корегування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та iн. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

 

Розділ 3. Ефективність заходів держави щодо соціальної політики

3.1.Суть заходів держави щодо  соціальної політики і шляхи  досягнення

 

З переходом до планово-ринкової економіки  буде значно зростати армія безробітних, погіршуватися впевненість у завтрашньому дні і т.д. Це жадає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.

Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних  мір держави підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих  на захист населення від безробіття, зростання росту цін і т.д.