Социальная политика

Аналізуючи регулюючу роль і вплив безробіття на економічні процеси, глід  пам'ятати, що надмірне безробіття призводить до великих негативних  соціально-економічних наслідків. Економічні втрати від безробіття як наслідок недовикористання виробничих  ресурсів значно перевищують витрати, пов'язані з монополізмом. Коли люди  залишаються без роботи, це означає, що виробництво скорочується, якщо  порівнювати з можливо повною зайнятістю.

Однак безробіття - це дещо більше, ніж  економічне лихо. Воно завдає також  великих соціально-психологічних  збитків. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому  морально-психологічної травми внаслідок відчування себе зайвою для суспільства  людиною. Зниження кваліфікації, втрата самоповаги, бездіяльність, почуття  самотності та непотрібності призводять до занепаду моральних основ особистості,  суспільства, до розпаду сім'ї, суспільно-політичних потрясінь, погіршення  фізичного і психологічного стану людини. Не випадково в економічно розвинутих  країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 відсотків  валового національного продукту.

Особливу роль у цьому відіграє держава. Її  діяльність здійснюється в двох основних напрямах: регулювання  рівня й тривалості  безробіття та соціальний захист потерпілих від безробіття. Особливо негативні наслідки безробіття в країнах перехідної до ринкової  економіки. Це пояснюється тим, що система матеріальної підтримки тут знаходиться  в стані формування, а тому недостатньо ефективна; нестача фінансових ресурсів не  дає змогу підтримувати допомогу з безробіття на більш-менш придатному рівні;  для більшості населення, яке звикло жити в умовах повної зайнятості, втрата  роботи стає соціально-психологічною катастрофою.

Механізм соціальної допомоги безробітним  становлять різні види компенсацій при  втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі  змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної  підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю.

В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації  громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про  працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для  осіб передпенсійного віку - 18 міс.

Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не  нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які  шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в  розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати.

Система соціального захисту населення  у сфері зайнятості повинна охоплювати три  взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з  властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління  системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на  поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення  допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного.

Суспільне виробництво України  в умовах переходу до ринкових відносин  перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний  надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним  роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і  цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися.

Головне завдання  системи захисту  від безробіття в цих умовах - боротьба із соціальним  утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також  надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є  виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не  абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.  

1.2.Забезпечення зайнятості на  початковому етапі становлення  ринку

 

Згідно Конституції України  засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

• Кодекс законів про працю України.
• Закон України “Про зайнятість населення”.
• Закон України “Про охорону праці”.
• Закон України “Про колективні договори і угоди”.
• Закон України “Про оплату праці”.
• Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Згідно статті 43 Конституції України  кожен має право на працю,  що  включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується. При цьому держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Закон України “Про зайнятість населення" визначає правові,  економічні  та організаційні основи зайнятості населення України і його  захисту від безробіття, а також  соціальні  гарантії  з  боку  держави  в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість  -  це  діяльність  громадян, пов’язана із задоволенням  особистих  та  суспільних  потреб  і  така,  що,  як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Найперші  кроки до ринкової економіки вдарили  ще по одній сфері відносного соціального благополуччя в колишній системі господарювання - по повній зайнятості.

Проблема ця винятково складна  вже тим, що торкає підвалини колишньої економічної системи, що виключала безробіття, у всякому разі, не сховану залученням надлишкових працівників. Важливо відзначити, що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися  зараз, зв'язана не з технічним  прогресом чи кризою надвиробництва, як це відбувається циклічно в ринковій економіці, а з факторами, обумовленими глибокими деформаціями  в попереднім розвитку народного господарства.                        

Усунення  таких деформацій вимагає форсованого  зростання виробництва товарів народного споживання, появи в цій області нових підприємств, фірм. Тут у зв'язку з високим попитом  (і, виходить, високими цінами) повинна більше підвищуватися і заробітна плата.

Тому в  даній сфері в цілому погроза  безробіття повинна бути відсутньою. Підприємства ж машинобудування, військово-промислового комплексу знаходяться в занепаді.

Таке положення  утворить базу для структурного безробіття, характерної для нашої економіки, що перетворюється. І мова тут, мабуть, йде про процес  не тільки важкий і хворобливий, але і дуже затяжний, оскільки усунення глибоких  структурних  перекосів  у короткий термін нереально. Утім, і це усунення не зніме проблему безробіття  цілком. Остання лише знайде форми, характерні для зрілого ринкового середовища, у якій вивільнення працівників відбувається насамперед під впливом реалізованих пропозицій науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва.

Далі, якщо на Заході безробіття виникає в умовах надвиробництва товарів і відносної вузькості ринку, результатом чого і є падіння попиту на робочу силу, то в наших умовах ситуація інша.

Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), те, принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ.

Необхідний  комплекс заходів, що упорядковують  процес, що не дають безробіттю стать масової, що дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримувати їх  у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця і т.д.

Зниження  капітальних вкладень у державному масштабі (а воно неминуче при проблемі фінансової мобілізації і ліквідації дефіцитності бюджету) може бути трохи компенсовано енергійною інвестиційною політикою місцевої, регіональної  влади.

Загальну модель функціонування ринку  робочої сили подано на рис. 2.

Пропозиція  робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім господарством) і економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закриття підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.

Пропозиція  робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

                         Рис.2.Попит і пропозиція робочої  сили

 

Зараз у першу чергу передбачається забезпечити компенсацію втрат  в оплаті праці. Мова йде  насамперед про посібники по безробіттю, виплаті  піднімальних на новому місці проживання, вихідних допомога т.п. Питання упирається в джерела фінансування, у створення особливих служб зайнятості, системи  перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, що зосереджують дані про надлишки робочої сили і потреби в ній.

В даний час підприємства виплачують частина своїх доходів для формування фонду зайнятості.. Ці відрахування, передбачається, будуть витрачатися переважно на посібники по безробіттю працівникам бюджетних установ, на перенавчання кадрів і утримання  служб зайнятості.

Найбільш перспективною й ефективною представляється система економічних пільг підприємствам, що самі створять у себе додаткові робочі місця і працевлаштовують працівників, що вивільняють, перенавчають їх. У нагороду такі підприємства можуть звільнятися  від частини податків, одержувати пільгові інвестиції під приріст робочих місць і інші переваги. Якщо ж підприємство (будь-якої форми власності) виштовхує зайву робочу силу, то сума її шести - дванадцятимісячного утримання повинна вноситися в муніципальні органи, що перерозподіляють і перепідготовляють вивільнених людей. роботодавця корисно ставити перед альтернативою: створювати нові робочі місця на   власному  підприємстві чи оплачувати утримання своїх колишніх робітників.

У законодавстві деяких республік  СНД передбачено, що суми коштів, витрачені на професійну підготовку і перекваліфікацію працівників, віднімаються з оподатковуваного прибутку Є надії, що ця міра позначиться на процесах подолання масового безробіття.

Невірно  вважати безробіття неодмінним атрибутом ринкової економіки. Навпроти, такій економіці, якщо виходити із самих принципів її функціонування, безробітні не вимагаються, оскільки вони не  є вагомими покупцями. Трохи інша  картина становлення ринку, але не воно саме по собі викликає незайнятість. Остання все-таки, стосовно до  наших конкретних умов, корениться в тих способах розвитку народного    господарства, що не приймають ринок і деформують економіку сваволею, що протистоять об'єктивним економічним законам.

 

Розділ 2. Аналіз соціальної політики в Україні

2.1.Стратегія політики зайнятості і динаміка безробіття в Україні

 

     Реальні і потенційні  масштаби безробіття в Україні  в різних її формах величезні.  Фахівці вважають, що тільки схована  форма безробіття (коли троє виконують роботу одного) досягає в границях колишнього СРСР досягає 37 млн. чоловік. Якщо рівень продуктивності праці  в нашому суспільстві підняти до загальносвітових показників (на початку 90 р. на один шахтаря приходилося 320 т. видобутку на-гора вугілля в рік, у США  - 7,143 т.  Один зайнятий у сільському господарстві в СРСР міг своєю працею прокормити тільки 15 чіл., тоді як у США - близько 90 чіл., і т.д.), те безробітними стало б більш 30 млн. чіл. У 1988 р., по розрахунках фахівців, з 131 млн. чіл., зайнятих у народному господарстві, 16 млн. чол. були зайвими на виробництві. Ними покривалася загальна потреба підприємств у робочій силі, коли від них були потрібні люди для сільгоспробіт, прибирання території й інших  невиробничих робіт. Фактором збільшення безробіття в нашому суспільстві є політика, спрямована на фінансово-кредитну стабілізацію економіки, утримання росту інфляції. В усьому світі такий напрямок внутрішньої політики держави сприяє зниженню попиту на робочу силу і збільшує армію безробітних.

Для нашого суспільства є два  варіанти розвитку. Перший полягає в тім, щоб усім зберегти статус-кво, тобто усім платити однаково і мало, робочу силу залишити іммобільною. Другий полягає в тому, щоб істотно підвищити рівень заробітної плати, але не всім однаково, а диференційовано, у залежності від реального внеску у виробництво.  При цьому вводити трудосберігаючу техніку і технологію, скорочувати надлишкові кадри, виплачувати їм посібник, розмір якого прямо залежить від рівня зарплати, і надавати безкоштовно можливість перекваліфікації і допомоги в працевлаштуванні.

                                                                                  

 

  Перший варіант значно зменшує якість робочої сили, продуктивність праці. Другий - це модель розвитку ринку праці у всіх розвитих країнах. Тому наше суспільство повинне перенаправляти свої соціальні орієнтири, що виконують корінні перетворення в розвитку і використанні трудових ресурсів. Мова ведеться про зміну концепції робочої сили, тобто про відмовлення від концепції повної зайнятості і прийнятті на озброєння концепції ефективної зайнятості.

Структура зайнятості населення за формами власності в Україні подано на рис. 3. З рисунка видно, що досить велика частка населення зайнята в державному секторі, що пов'язано з повільними темпами приватизації.

 

Рис.3. Кількість зайнятого населення за формами власності у 2001 р.