Проблеми і перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

     Виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається торба, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий чи рахунок  у касу за здійснення операцій із продаж продукції (товарів, робіт, послуг). 
     Суб'єкти малого підприємництва — фізичні особини — мають право самостійно вибрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідчення про сплату єдиного податку. 
     Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб — установлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може складати менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць.

     У випадку, якщо фізична особа — суб'єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, їм здобувається одне свідчення і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. 
     У випадку, якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої чи праці за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

     Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа, що сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування і перерахування в державні цільові фонди зборів, зв'язаних із виплатою заробітної плати працівникам, що знаходяться з їм у трудових відносинах, включаючи членів його родини.

     Суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа, що перейшла на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності, самостійно вибирає одну з наступних ставок єдиного податку: 
- 6 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без обліку акцизного збору у випадку сплати податку з додаткової вартості відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість; 
-10 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку з додаткової вартості до складу єдиного податку. 
      Спрощена система оподатковування, обліку й звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподатковування, обліку й звітності, передбаченої законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

     Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): 
- податку з доданої вартості, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподатковування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; 
- податку з прибутку підприємств; 
- податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів малого підприємництва); 
- плати (податку) за землю; 
- збору на спеціальне використання природних ресурсів; 
- збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення; 
- збору в Державний інноваційний фонд; 
- збору на обов'язкове соціальне страхування.

     Суттю приватної власності є не тільки привласнення як таке, а головним чином творення, перманентна боротьба за примноження. Приватна власність – це наявність і відтворення господаря, без якого не відбувається боротьби за високий кінцевий результат, економічну ефективність, економію та якість продукції, всілякі інновації і в кінцевому підсумку – за прогрес. Вона створює психологію економічної активності та підприємства, сприяє розвиткові ринкових відносин, підвищує зацікавленість в ефективнішому, ощадливішому ведені господарства. Крім того, приватна власність має безперечні переваги соціального характеру. Із трьох можливих форм соціальної мотивації по праці – силування, заохочення та ототожнення – дві останні найбільше відповідають характерові та вимогам зазначеної форми власності. Тут інтереси кожного окремого робітника або підприємця-індивіда зберігаються з інтересами підприємства значно більшою мірою, ніж за інших форм.

     Таким чином, можна стверджувати, що в основі малого підприємництва, особливістю якого є діалектична єдність власності, управління і контролю в особі суб’єкта підприємницької діяльності, лежить саме приватна власність на засоби  виробництва та кінцеві результати виробничої діяльності.

Залежно від розмірів підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства.

 Для визначення  відповідних категорій підприємств  необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки від реалізації продукції за рік.

     Середньоспискова чисельність працюючих за звітній період має становити:

• на мікропідприємствах – до 10 осіб
• на малих підприємствах – до 50 осіб
• на середніх підприємствах – до 250 осіб
• на великих підприємствах – понад 250 осіб

  Відповідно, обсяг виручки  від реалізації продукції за рік перевищує:

• на мікропідприємствах – 500000 грн
• на малих підприємствах – 1000000 грн
• на середніх підприємствах – 5000000 грн
• на великих підприємствах понад 5000000 грн.

     Виділення такої категорії як мікропідприємства передбачатиме порядок спрощеного бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход.

     До суб’єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб’єкти підприємницької діяльності, у статусному фонді яких частки, що належать особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, що не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 %.

 

 

 

 

   1.3.Міжнародний досвід підтримки малого бізнесу

     Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.

     Сприяння та підтримка малого підприємства є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні органи управління та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді – Міністерство у справах малого бізнесу; у Японії – Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії – Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого бізнесу підприємництва (створений 6 червня 1995 року); у США – Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі – Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії – підрозділи міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

     Поряд із центральними органами місцеві органи влади надають всебічну підтримку малим підприємствам.

     Центральні органи влади виконують, як привило, загальні стратегічні та координаційні функції:

• розробка загальної концепції та принципів відносин держави малого підприємництва;
• формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорстокої конкурентної боротьби;
• розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

     Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

     У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну(німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську.

     Ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і входить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності.

     Неоліберальна (німецька) модель,яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для того підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого підприємництва, політики зайнятості тощо.

     Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

     Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорстокій політиці.

     Модель ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб’єктом тут виступають корпорації та об’єднання їх в фінансово-промислові групи – «кейрецу». Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.

     Досвід більшості зарубіжних країн підтверджує, що державна політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним напрямом соціально-економічної політики держави в цілому відповідно до основних національних інтересів. Ця політика формується за принципом створення сприятливого середовища щодо розвитку малого підприємництва, особливо в тих напрямках діяльності, які дають максимальний соціально-економічний ефект у країні або в регіоні.

    Дослідження організаційних структур і механізмів підтримки малого підприємництва в інших країнах дає змогу визначити загальні риси, властиві для кожної із цих країн, незважаючи на моделі їхнього розвитку й ті чи інші національні особливості. Ці загальні риси слід враховувати при формуванні системи підтримки та розвитку малого підприємництва. Це такі риси:                            - наявність  спеціальних правових актів, що визначають мету державної політики й регулюють комплекс питань державної підтримки підприємницької діяльності;

- наявність  розвинутої системи спеціалізованих  урядових закладів та організацій  із державним або змішаним  капіталом, які забезпечують скоординоване  виконання комплексу завдань  щодо підтримки підприємництва, зокрема малого;

 - регіональне розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державної влади з делегуванням широких повноважень адміністративно-територіальним одиницям при збереженні за центральними органами загальних координаційних функцій, що забезпечує єдність економічного простору та господарського регулювання;

- розробка й реалізація  системи державних програм фінансового,  технологічного, інформаційного, консультаційного, зовнішньоекономічного, кадрового  сприяння малому підприємництву;

- асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів, створення стимулюючих податкових інструментів, використання різноманітних форм і методів фінансування, створення спеціалізованих фінансових, кредитних, страхових та інвестиційних інститутів, заохочення приватних кредитів та інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом державних гарантій, страхування тощо;

- орієнтація на непрямі  форми підтримки малого підприємництва, які не спотворюють вплив ринкових  механізмів;

- взаємодія органів державної влади різних рівнів із спілками та об’єднаннями підприємців з метою врахування їхніх пропозицій при розробці та прийнятті відповідних рішень, нормативно-правових актів.

     Світовий досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка малого підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги . Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого підприємництва в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 

 

      2.1. Аналіз основних показників розвитку малих підприємств України

     Становлення малого  підприємництва України проходило  (і нині проходить) у динамічних, часто змінюваних умовах. Ще з  перших років здійснення економічних  реформ в Україні, попри об’єктивні  труднощі перехідного періоду,  відбувається певне зростання недержавного сектору економіки, яке супроводжується зростанням кількості суб’єктів малого підприємництва.

     Одним із основних  показників, що характеризують процес  становлення малого підприємництва, є динаміка зміни кількості  діючих суб’єктів малого підприємництва (рис. 2.1)

Рис. 2.1 Динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого підприємництва

     Про негативні тенденції  процесу формування та розвитку  малого підприємництва свідчить  також такий показник, як кількість  зайнятих у малому бізнесі (рис. 2.1а)   

Рис. 2.1а Кількість зайнятих у  малому бізнесі

     Розглядаючи економічні  результати діяльності сектору  малого підприємництва, важко дати  чітку картину динаміки таких  результатів у зв’язку з інформаційними  процесами, недосконалістю форми звітності та недостатньою достовірністю і зі ставністю офіційних даних із різних джерел. Крім того, слід також враховувати, що практично всі малі підприємства вимушені займатися торговельною діяльністю як вторинною, і це не завжди враховується офіційною статистикою.

     У цілому прогноз  економічного розвитку малого  підприємництва можна назвати  несприятливим, про що свідчить  зниження темпів зростання кількості  суб’єктів малого підприємництва  та чисельності зайнятих у  цьому секторі економіки.